За ними ж стояла кобила Мальва, яка спочатку була улюбленицею панни Юзефи. Батько її розводив коней. Юзефа зібралася заміж за батрака, але її віддали старому багатому графові, який не терпів кобили. Свою улюбленицю Юзефа пожертвувала на фронт першої світової. Кобилу перепродували, поки не придбав її дідуньо Павло.
24. Відьмин ставок
Софійці було добре в селі, сумувала лиш за Чорнобілкою і шафою.
Софійка з тітонькою Сніжаною пішли купатися. Вертаючись, уже вдруге минули Пустельника, який не звертає на них жодної уваги, то й вони не помітили його.
Знову проходять мимо старої-пресухої бабці на старому-пресухому пні. Бабця розповіла, чому ставок називається Відьминим. Колись тут жила її мама, готувала зілля. Одна жінка із самого Вишнополя до неї прибилася і просила привернути чужого хлопця, зжити зі світу суперницю. Мати бабусі згубила невинну душу, стратила й хлопця! І та жінка вишнопільська щастя не мала: не своєю волею жив із нею чоловік. Бабця вважала свою маму відьмою і приходила сюди просити прощення.
25. Від чого здатен пропасти настрій?
На автовокзалі Софійку зустрічали мама з Ростиком і Чорнобілка. Софійка тягнула візочок з братом, а мама несла гостинці з села. Софійка розповіла про Пустельника. Раптом між перехожими Софійка побачила Ірку Завадчук, пофарбовану (білий верх – чорний низ), з приємним запахом від духів. Мимоволі Софійка оглянула себе збоку: чи личить їй візочок, чи не дуже стара і товста її мама? Веселий настрій Софійки раптом зник.
26. Страшна випадковість
На фото, які дав Вадим, Софійка побачила жінку з молодиком. Для сина він був завеликий. Фото було на тому ж тлі, що й чоловік із виколотими очима.
Софійка перенеслася у часі. Молодика звати Фрол, жінка біля нього – його старша сестра Франя, стара дівка, яка хоче вийти за Корнія. Але Корній має дівчину Клаву. Тому Франя хоче піти до ворожки, щоб допомогла. Фрола це не цікавить, він думає про полювання.
Вдома Франя і Фрол застали батька – старого Кулаківського, який не дозволяє топити у хаті, щоб зекономити. Фрол раптом застрелився, бо необережно витяг зброю зі скрині. Кулаківський мав ще одного сина.
27. Франя не здається
Після побаченого Софійка вдома не відходила від рідних. Тато навіть дивувався: то завжди зачиняється в кімнаті, а це не відходить від гурту.
Ночами Софійка тремтіла від страху. Прокляття таки діяло: як мовить Вадим, бабки є, щастя – ні грама! Що могла зробити Софійка? Та і небо з землею не сходилось ніде. Отже, тут вона діяти не могла.
Софійка знову у минулому. Франя прийшла до ворожки після похорону брата. Ворожка сказала налякати Клаву (кохану Корнія) на ставку, а Корнієві давати пити зілля.
Франя сховалась за широким престарим деревом і стала чекати. І тут з'явилася Софійчина прапрапрабабця Клава! Тільки молода. Франя вискочила з-за дерева. Клава сторопіла, звереснула. Замість утікати до берега кинулась у ставок. Дівчата, які теж ішли прати й усе бачили, вчасно витягли сердешну на сухе.
28. Побачення з бомжиком
Софійка зустрілася з Сашком, який подарував їй букет півоній. Хлопець сказав, що третя сестра вже теж має взуття, а він влаштувався кур'єром на одну фірму.
Сашко і Софійка згодом перестріли Вадима. Сашко саме побіг купувати дівчині шоколадку. А Вадим насміхався з візочка, квітів і кошеняти, яке Софійка взяла з собою. Вадим підколював, що скоро у Сашка і дівчини до весілля дійде.
29. Приборкання непокірної
Частенько сумувала за Половинчиком. Одного разу взяла фото з Мальвою, прапрадідусем Павлом, прапрабабунею Горпиною і малою Ніною (прабабою) і подалася до шафи.
Дідусь Павло з кобилою Мальвою пішов у поле орати. З'явилися червоноармійці і забрали у діда кобилу. Натомість дали сірого, волохатого, поганого коня. Того ж дня в їхньому дворі отаборилися вояки, яких мусили ще й годувати. Ніна плакала. А солдати ніяк не могли осідлати кобилу. Тоді сказали, що вона належатиме тому, хто осідлає. Софійка скинула намисто, вхопила за руку Ніну (свою прабабусю) і повела до Мальви. Дівчинка Ніна змогла її осідлати, кобила тепер була її.
Один із солдатів був Мішка Міщенков, двірник, чи пак дворянин Мішель, Міщенків старший син. Він сам до себе говорив, що бідна Юзя подарувала йому кобилу, коли зрозуміла, що любить Михайла, а не старого графа. Та Мішелеві не потрібна була ні Юзя, ні кобила.
30. Назрівають важливі події
Сніжана приїхала з села і розмовляла з мамою, поки тато співав Ростикові. Софійка зрозуміла, що тітка така щаслива через Пустельника. Сніжана навіть позичила у Софійчиного батька (Славка) альбоми живописців.
Сашко з двору покликав Софійку на балкон. Хлопець сказав, що через два дні повня і вони пролізуть через квартирку у ту страшну квартиру. Сашко ще хотів говорити, як раптом на клумбі з'явилася баба Валя.
Софійка знайшла в старих газетах повідомлення про те, що двірника з маєтку барона N після невдалої спроби викрадення баронової єдиної дочки панни Ю заарештовано й відіслано до Сибіру на три роки. Все майно злочинця перейшло до рук його опікуна пана К. К – це був Кулаківський. Ось чому в його нащадків і досі валяються світлини Міщенка-молодшого! А Міщенко після Сибіру потрапив на фронт.
Кулаківська ж тим часом підпоює Корнія приворотним зіллям. Парубок Франі не цурається, і вже сам вважає Клаву дурнуватою.
Що ж робити? Часу мало. Мерщій у шафу.
31. Що значить загнати економію?
Софійка йшла услід за Кулаківським-молодшим (Яковом), його дружиною (Лизавета Львівна) і сином (Васюня). Було свято Покрови. Яків був дуже економним: йому було жаль грошей на фото, на навчання сина, на їжу, хоч мав повні засіки. Яків відправив жінку і сина додому, наказав не вечеряти і не світити, а сам пішов у якийсь будиночок, де грали в карти. Там він розповідає людям, що його батька вбив мішок з кукурудзою, який на нього впав. Франя вийшла за Корнія в Половинчик, але не навідується, бо з дому не дали посагу. Яків жалівся, що бідний, хоч вдома мав усе. Тоді чоловік накинувся на страви, які подали. По вечері обважнілий Кулаківський подякував і викотився за поріг, доїдаючи пироги з капусти, які поховав у кишені (Софійка думала, що пироги для сина). У нього був план вечеряти у всіх панів, які думали, що Кулаківські мають на них боргові розписки.
32. Дідусева історія
Софійка з тіткою знов у Половинчику. Софійці завтра проти ночі в зачакловану квартиру лізти, а тітоньку в Половинчик магнітом тягне!
Софійка запитала бабу з дідом, чому ліс у селі називається Міщенським. Виявилось, що колись ліс тримав Міщенко – був у Вишнополі такий, багатий – не багатий, але земелька його якраз під Половинчиком закінчувалась отим ліском. Син Міщенка змінив своє прізвище. Чогось йому розхотілось Міщенком бути. Він ще із дідом дідуся Максима разом документи ходив міняти. Дідові папери у громадянську війну згоріли, мусив поновлювати. І там записали його не Вишня, а Ягода.
Тітонька Сніжана здивувалася, що родове прізвище було Вишня, а не Ягода.
Дідусь розповів, що містечко Вишнопіль заснував могутній та здоровенний козак Вишня. Потім неподалік од його куреня церкву збудували. Софійка зрозуміла, що біля тієї церкви зустріла старця сліпого.
Тітці дивно було, чому в неї таке дивне ім'я. дід Максим розповів, що коли вона народилася, не могли ніяк імені вибрати. І вирішили назвати іменем того, хто зранку першим у двір зайде. А зранку, у середині жовтня, на подвір'ї лежав сніг. От ім'я і впало з неба.
33. Пристрасті у Половинчику
Увечері тітонька Сніжана все відвертіше нудилась, ніяк не знаходила собі місця. І покликала Софійку погуляти. Тітоньку тягнуло до Відьминого ставка. Причина – художник. Цього разу він малював краєвид зі скелею, але ніякої уваги на тітку не звертав.
Зранку Софійка розпитувала бабу про кобилу Мальву. Виявилось, що її все одно забрали, але лишилася Маківка – її дочка. Маківку потім забрали у колгосп.
34. Така довга ніч
Софійка подзвонила до мами і сказала, що приїде завтра вранці: добре, що тітонька, захоплена власними переживаннями, пропустила це повз вуха. Бо сьогодні Софійка піде у квартиру на першому поверсі. Сашко підготував драбину, мотузку і сокиру. Софійка – валер'янку. Сашко і Софійка боялися. Хлопець сказав вдома, що працюватиме в нічну зміну, але під подушкою про всяк випадок залишив записку, сповістив, де зберігає свої заощадження.
Кватирка була відчинена: хазяйновита баба Валя регулярно провітрювала помешкання. Сашко поліз першим. Софійку було важче затягнути, бо не влазилася. Місцем засідки вибрали куток за розкладним диваном. Вмостилися на відстані одне від одного: якщо їх колись тут знайдуть неживими, щоб не подумали, ніби в них любов! Між собою поклали мотузок та сокиру.
35. Іди, іди, дощику!.
Ближче до півночі у двері загупали. Прийшов чоловік і просив їсти. молодий голос сказав, що відчинить. Дівчина бігала і шукала свою блакитну стрічку. Не знайшовши, плакала. Той, що прийшов, говорив, що купив нову. "Ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха!". "Ги-ги-ги-ги!". Зареготали всі, кожен на свій лад. Здійнявся гармидер, писк і ґвалт. Час від часу влітали якісь блідо-синюваті люди. Незнайомі жоден не схожий на бабу Валю! Стрибали, танцювали, трощили меблі, обривали картини. Усе обірвалося перед світанком після чийогось голосного довгого свисту.
Лиш тепер Софійка і Сашко помітили, що сиділи разом, притиснувшись, міцно вчепившись одне одному в руки. Добре, що не померли, бо якби їх отако знайшли – сорому не обібрались би!..
У кімнатах нічого не змінилося. Порядок, чистота. Меблі цілісінькі. Вхідні двері замкнені.
Тільки на килимі… блакитна стрічка!
Сашко і Софійка чимдуж втекли.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
36. Таємна вечеря
Цього разу потрапила одразу до оселі Якова Кулаківського, який ходив довкола жінки і сварив, що поменшало сала, зникло 5 яєць, нема цукру. Яків пішов. Жінка швидко приготувала вечерю і покликала сина. Їли поспіхом, озираючись і прислухаючись. По трапезі мати перемила й поховала посуд. Мати й син пішли спати, і Софійка вірила, що тепер, після вечері, їм таки вдасться заснути.
37. Що ж далі?
Софійка пішла гуляти з братиком. Приїхала до Сашка, який продавав пакети з липовим цвітом.