"Ніколи в світі!" – чвиркає Петро.
Секунданти роздали супротивникам по коробці сірників. Дуелянти звели самопали й націлили один на одного. Федько кричить до Петрового секунданта Юрка, щоб відійшов, бо його може садонути. Побілілий Юрко, хлопчина років дванадцяти, Петрів сусід, котрий, власне, й пішов у секунданти тому, що був винен Петру п'ятнадцять копійок, позеленів, позадкував, а тоді кинувся тікати до села, тільки штани залопотіли. Ніхто й слова не встиг сказати, як його вже не було.
Раптом закричав Петро і теж почав зеленіти: "А хіба ви на-наспра-а-вді?.. Хі-хіба це не гра?".
Федько крикнув: "Вогонь!" і, впавши на землю, обхопив голову руками. Тріснув сірник, спалахнув. Вогник обхопив жовтяву порошину на запалі Вітьчиного самопалу. Вітька звів голову, глянув на Петра і... нікого не побачив. Петро нісся до села в хмарі куряви. Вітька в ту ж секунду відчув, як його руку з силою рвонуло вгору. Самопал не стрельнув, він вибухнув, наче бомба, вибухнув гулко, і клуб чорного кіптявого диму з вогнем вдарив Вітьці в обличчя. Щось з силою дзизнуло його по зубах...
Коли Вітька розплющив очі, розірваний, чорний од пороху самопал лежав долі і все ще димів. Обличчя пашіло жаром, а на зубах щось тріщало. Вітька сплюнув – і до ніг випав почорнілий од пороху зуб...
Виявилось, що Федько всипав більше пороху, бо хотів, щоб друг переміг. А самопал просто розірвало.
До місця дуелі біг чаплівський міліціонер Грицько Причепа, котрий мав вуличне прізвисько Даний Етап (часто повторював "на даному етапі"), і немилосердно сюрчав. Цього вже не було передбачено умовами дуелі.
Щоб дати змогу секундантові втекти, Вітька повільно побіг у протилежний бік, перечепився, впав. Доки він зводився, підбіг захеканий Причепа і схопив його за руку. Міліціонер сварився, назвавши дуелянтів двома дурнями. Вітьку повели як злочинця.
Арешт
Від пострілу, арешту крутилася голова, болів вибитий зуб, і що найгірше – настрій був нікудишній. Вітьку посадили у сараї. Привели і Петра, котрий прийшов з повинною. Петро говорив, що Гальки й бачити не хоче, а про дуель подумав, що це така гра. На городі він полов кукурудзу. Вітька від несподіванки впав на солому і розреготався на весь сарай: "Ха-ха-ха!.. Кукурудзу полов!". Вітька спитав, чому Петро раніше це не сказав, не було б дуелі.
Зайшов міліціонер Причепа. Двері залишив відчиненими. Сам сів на стільці біля виходу. Була сильна спека. Міліціонер скинув пояс з кобурою і сорочку. Він сказав, що прочитає хлопцям лекцію на тему: "Що таке єсть заборонена законом дуель, що таке єсть кохання і що таке єсть дурні". Регламент – дві години. Для виступу в дебатах – 15 хвилин. Раптом хтось покликав Причепу. Вітька неуважно глянув услід Причепі і від несподіванки аж свиснув. Біля стільця лежав пояс з кобурою.
У Вітьки ростуть крила
Одним стрибком Вітька опинився біля стільця і тремтячими руками схопив кобуру. Вітька сказав, що зараз прочитає Причепі лекцію на тему: "Що таке зброя і як нею користуються". Петро так перелякався, що поліз у солому, яка була на підлозі. Та коли Вітька відкрив кобуру, то побачив там… кусень хліба і два помідори. Петро виліз, а Вітька розділив порівну хліб, помідори і мовчки протягнув Петрові. Невдалі дуелянти в одну хвилину впоралися з хлібом, і Вітька лише сумно зітхнув: "Шкода, що в нього така мала кобура"
Зненацька за глухою стіною сараю почувся сердитий крик Причепи і розпачливий вереск Федька Котигорошка. Там щось вовтузилося, а потім стихло. По хвилі Причепа увів за вухо в сарай Федька з лопатою в руках. Вільною рукою Федько розмазував по обличчю сльози і шморгав носом. Виявилось, що Федько хотів підкопати сарай і звільнити дуелянтів.
Причепа побачив, що його кобура відкрита, а обіду вже нема. І в цю мить у сараї з'явилася Галя Козачок. "Вітюньчику?! Ти живий?!" – крикнула вона радісно.
І сталося те, чого ніколи-ніколи не забуде Вітька Горобець: Галині руки, наче крила, здійнялися вгору, впали йому на плечі, і Галя рвучко притягла його до себе і припала губами до його обпеченої щоки.
І, сміючись, Галя потягла Вітьку за руку з сараю до колодязя, щоб умити. Причепа, Федько та Петро мовчки переглянулися. Лекція відмінилася.
Підсмикнувши штани, Федько покотився з сараю, не забувши прихопити з собою свою лопату. Біля колодязя він спостерігав, як Галя метушилася біля Вітьки, щось весело щебетала і хлюпала на Вітьку чистою водою.
Вітька радісно вмивався і відчував, як од тої чистої води, яку зливала йому Галя, у нього за спиною все ростуть і ростуть крила.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Частина друга. Голуба куниця.
Чаплівський цирульник
Одного разу у районній газеті було повідомлення, що "У селі Великі Чаплі мали відкрити голярню на предмет стрижки чоловіків". Після того повідомлення благополучно спливло десять років. Згодом виявилось, що газета трохи переплутала деталі: збиралися відкривати не голярню, а пекарню, і не у Великих Чаплях, а в сусідньому селі Малий Кілометрик.
Тому чаплівські чоловіки "на предмет стрижки", як і раніше, змушені були вкотре топтати знайому стежку до самодіяльного голяра діда Левонтія. Молоді роки чаплівський цирульник провів у херсонських степах. Кажуть, кращого стригаля овець за нього не було по всьому півдню України. Але з тих пір, як Левонтію в бійці вибили праве око і він, недобачаючи, зіпсував шкіру на одній вівці, з лаврами стригаля йому довелося розпрощатися. Посумувавши, повернувся Левонтій на свою батьківщину і зробився головним чаплівським цирульником.
Федько Котигорошко порадив Вітьці постригтися, бо на побачення так іти не можна. Побачення було призначене на сьому годину вечора. Лишалося дві години до побачення, і Вітька прибіг до цирульника, вимагаючи швидко постригти його. "Я на Херсонщині і не таких баранів стриг, та й ті вволили чекати" – буркнув невдоволено дід Левонтій.
За другим заходом Левонтієва машинка почала сердито шамкати. Жуючи, засмикала волосся з таким ентузіазмом, що в хлопця рясно потекли сльози. Машинка повисла на потилиці з повними зубами волосся. Вітька трохи не заплакав від болю в потилиці й образи в душі. Він казав дідові, що можна купити і нову машинку. Та дід лише прочитав Вітьці мораль, бо його машинка стриже навіть голову колгоспу.
Левонтій трохи передихнув, а тоді заходився на Вітьчиній голові розбирати машинку. Знімав з потилиці по частинах і тут же, не поспішаючи, змащував олією. Та найстрашніше чекало хлопця попереду. Коли стінний годинник показав шість годин і п'ятнадцять хвилин, у машинці тріснула пружина. Дід відправив хлопця додому. Вітька просив хоч ножицями достригти. Але дід сказав, що ножицями так низько не візьмеш, як машинкою.
Та щастя десь ще завалялося і для Вітьки Горобця. Повагавшись, Левонтій все ж таки почвалав у двір шукати дроту на пружину. Наближалася сьома година. Може, Галя вже чекає на леваді. Вітька сьогодні збирався з дівчиною в кіно, та ще й на вечірній сеанс, як справжній мужчина.
Вже кілька тижнів минуло з часу дуелі, а Вітька все ще ніяк не міг заспокоїтися. Про дуель дізналося всеньке село. Усі потішалися над дуелянтами й вигадували різні комічні історії. Але чаплівські дівчата витягли Вітьку Горобця на високий та почесний п'єдестал "справжнього чаплівського мужчини" і ставили в приклад усім хлопцям.
Трагедія Федька Котигорошка
Федько стояв голяка біля корита і прав свої єдині штани. З флегматичним і невразливим Федьком сталася така жахлива історія, що навіть його, врівноваженого і спокійного, надовго вивела з себе.
Вітька не мав грошей на квитки у кіно, попросив допомоги у Федька, назвавши його Мессінгом. Про Мессінга Федько перечитав усе, що міг дістати, і таке порівняння із знаменитим феноменом телепатії приємно вразило товстуна. Він готовий був зробити для друга усе. Проте гір перевертати не став, а шаснув у сарай, набрав повну пазуху яєць і, жмурячись від повноти щастя, що схожий на Мессінга, запихтів до сільського буфету. Він мав продати яйця, щоб були гроші на квитки.
Біля конов'язі тупцяла гніда коняка, яка не підпускала до себе маленьке руденьке лошатко. Таке несправедливе й брутальне поводження із меншим вкрай обурило Федька. Забувши, що в пазусі два десятки яєць, "викапаний Мессінг" рішуче підійшов до коняки. Але в ту мить впав на коняку голодний ґедзь. Коняка мотнула головою. Удар дістався Котигорошкові, і він з двома десятками яєць у пазусі покотився. Підтримуючи руками штани, з холош яких витікала яєчня, розлючений Федько чимдуж покурів додому, кленучи і коняку, і себе, і яйця, і навіть Мессінга.
Так, це була катастрофа
Але штани вже сохли, і до Федька поволеньки поверталися рівновага та спокій. Більше яєць у сараї немає, а Вітька ось-ось прибіжить.
Біля хвіртки раптом зупинилася знайома гніда коняка з рудим лошатком і заіржала, а в сідлі сидів міліціонер Грицько Причепа.
Даний Етап зайшов до хати. Виявилось, що біля буфету стояла не кобила, а кінь. А лошатко взагалі чуже, загубилося. Міліціонер бачив розбиті яйця, тому тепер приїхав і віддав Федькові карбованець.
Скільки буде двічі по два?
Ручного годинника Вітька не мав. Тому на побачення взяв хатній будильник, дарма, що кишеня відстовбурчилася. Головне, що Вітька завжди скаже точний час, коли про те раптом запитає Галя Козачок.
Галя щось не приходила. Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
Хлопець мріє про ту щасливу мить, як між вербами з'явиться Галя. Хлопцеві хотілося утнути для Галі щось героїчне, щось таке лицарське.
Замріяний, Вітька й не помітив, як підійшла Галя – струнка й висока, в білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.
Ходили поміж вербами, і Вітька розгублено мовчав, бо не знав, як поводитись і що говорити. Галя, схиливши голову набік, задумливо перебирала в руках квіти.
Вітя думав: "Де та грізна небезпека, котра загрожувала б його коханій?". Він міг би показати себе героєм. Щоправда, Галя – дівчина не з лякливих.