І чим більше старався Ярослав, тим більше не вірила.
Щоб листуватися з Ольгою, Франко знаходить найрізноманітніші способи: книжку, в якій наколоті букви (Ольга ночами виписує букви і складає слова), чистий аркуш паперу, який потрібно потерти цибулею, щоб проявити текст.
Мама сварила доньку, з котрої сміялися люди. Батько сердився, бо не так легко буде віддати Ольгу заміж тепер. Ославлена, бідна, хто ж її візьме?
Справа ускладнюється ще й тим, що в 1878 році в літературі дебютує Михайлина Рошкевич своїм нарисом "Кума з кумою". Критики в нарисі знаходили соціалізм, а Михайло Павлик і Франко, навпаки, хвалили Михайлину і просили продовжувати працювати далі.
IV
Одного дня з'явився у Лолині Володимир Озаркевич, далекий родич Рошкевичів, брат майбутньої письменниці Наталії Кобринської. Саме тепер він закінчував семінарію, з якої його вже два рази виганяли за народовські погляди. Мати Ольги пожалілась йому на дочку, на її впертість: "або Франко, або монастир". І зовсім несподівано Володимир просить у батьків руку Ольги.
Взнавши про це, Франко писав Ользі: "Не бійся, не стану дораджувати Тобі – йти за него, бо сам чую надто добре, що, стративши Тебе, стратив би-м всяку опору в житю, всяку надію і пропав би-м, як пес на ярмарку. Твоє заховане і відповідь, яку Ти дала таткови, зовсім похваляю".
Ольга дала згоду, Іванові написала: " …сли ти мене любиш, то повинен-єсь бути рад з того. Предпіж я буду вільна, свобідна... Я уступаюсь відси, бо ту мені не житє, а смерть. Той чоловік хоче м'я взяти відси, – я го буду любити за то, я му вдячна за то. Тебе люблю, – ти ми показав дорогу, куда йти, а він отвирає ми ворота, що стоят заперті передо мнов. – Не кажи, що я за тебе забула! Ти ми ніколи з думки не зійдеш, – що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно зв'язане з твойов роботов, с твоїми думками...".
Вона навіть написала Франкові список, що планує робити далі в житті: знайомитись з новими людьми, перекладати, стати вчителькою для сільських дівчат, вивчати математику і фізику, закупити з чоловіком та іншими людьми грунт і обробляти (Озаркевич би мав покинути священницький стан). Зароблені гроші планувала давати Франкові на видавництво його творів. Лист закінчувала так: "Одне мене мучит і гризе, що ти хворий, не хоруй, Івасю, змилуйся!".
Лист Ольги про її заміжжя кинув Франка з ніг. У нього стався крововилив. Але він писав: "уже м'я втішило то, що пишеш, що полюбиш Оз[аркевича] і будеш щаслива. Я не сумніваюсь о тім і з щирого серця бажаю Ти щастя за всі ті муки, перенесені дома…".
Після цих слів він написав слова, котрі вже стали класичними, хрестоматійними, котрі наводить кожний біограф: "Наші шанси не рівні, Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними, а таких тепер уже досить, і с часом буде більше. Але мені нема вибору аніякого: стративши Тебе, я стратив надію на любов чесної і розумної женщини, а притім такої, котра б могла зв'язати свою долю з моєв". Та ще: "Але, жалкуючи на долю, що позбавила кар'єри мене і подібних мені, не забувай, що іменно наша недоля причинилась до витворення і скріплення нових характерів, чесних, розумних і мислячих людей, між котрими Ти і другі можуть вибирати".
Ольга – в розпуці. Франко, виходить, не зрозумів її. Не зрозумів, що вона хоче через шлюб зробити. Розпука була ще більшою, коли Франко застеріг її: "Я надіюсь, що Ти добре обдумала свій крок і не робиш собі ніяких ілюзій щодо "формального брака"...".
Сам же Франко, невідомо з яких причин, порахував, що не все ще втрачено, а тому звернувся до Володимира Озаркевича з таким листом: "Чоловік, як Ви, – пише він до нього – котрий пізнав і полюбив єї горячо і сильно, – має право спитатися мене: а хто ж ти такий, що стаєш мені поперек дороги? …чи не повинен ти, коли єї любиш, сам зречися її любови, сам наклонювати єї до того, щоби пішла за мене, котрий і забезпечит житє і будучність? …дізнавшись, що Ви стараєтесь о єї руку, я через брата радив їй забути о мні і йти за Вас, раз для того, що з Вами все ж такі жити можна по-людськи і краще, як с ким-небудь другим, а відтак і задля тої обеспеченої будучности. …можу сказати Вам, що я не трачу ще надії і не сьмію єї тратити, поки жию і держусь на ногах, бо знаю добре, що роб'ю – роб'ю для неї, для єї колишнього щастя".
В той же час Франко пише Ользі: "Люб'ю Тебе, тілько не так як давнійше, а сто раз глубше, щиріше, сердечнійше, відколи знаю, що й Ти скомпромітована, як я, що й ти терпиш. …я тепер себе і все кладу в Твою руку, – роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду Тебе любити і вічно буду Тобі вірний…".
Друзі Франка починають звинувачувати Ольгу в невірності, в тому, що вона чесний хліб хоче поміняти на пухку попівську булку. Ольга в розпачі, її не розуміють. Не розуміють, що це найкращий вихід із ситуації. Ольга була вдячна Володимиру. Вона ввжажала, що має тепер три брати: брата Славка, Івана (Франка) і Володимира (Озаркевича, чоловіка). Про це вона писала Франкові, коли їй готували придане. Мама Ольги жаліла Володимира, на дочку була зла.
Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем відбувся в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Володимир Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на бідній дочці провінційного священика. Тільки потім все стало ясно: Володимир, нехтуючи своєю кар'єрою, свідомо протягнув руку колишній Франковій нареченій з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатись корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.
У самого Володимира була кохана: гарна, висока дівчина з сім'ї священника, але "родинна політика" розбила це щире кохання.
Ольга отримала волю. Хотіла тепер стати письменницею. Франко радив писати, бо з цього мала б якийсь заробіток, така робота їх би зближувала. Ольга гарно перекладала, але писати власні твори не виходило, хоча Франко дава їй поради, як це робити.
Наприкінці 1879 року Ольга покидає назавжди Лолин і переїздить у Белелую до чоловіка. Звідси Ольга писала Франку про свої відносини з чоловіком: "Він ніколи не питався мене, чи я його люблю, або як єго люб'ю; так само, як мені ніколи не приходит на гадку питатися єго, чи шчасливий він зо мною. Та, впрочім, Ви добре знаєте, що я не вінчалася з ним із закоханя... Живемо як добрі знайомі або згідні сусіди, котрі ся ніколи не сварять, і ніби нічого співного з собою не мають". Ольга навіть зізнається, що спить з чоловіком на різних ліжках.
Озаркевичам жилося нелегко. Місцева влада та консисторія косо дивилися на їхні зв'язки з Франком, з соціалістами. За агітацію в передвиборчій кампанії за представників народу Володимир потрапляє в неласку.
Поволі перед Ольгою ставало буття, звичайне і буденне: як жити, як вижити? Від цього щоденного буття нікуди було діватись. Навколишніїї світ давив її плітками, інтригами. Перші кроки по організації спільного господарства провалились, пропала надія на те, що колись Володимир зніме попівську реверенду.
На початку 1880 року Ольга в листі скаржиться Франку, що хоче в місто.
В розпачі просить, щоб приїхав Іван. Де-небудь, в якому він захоче місці, вона мусить побачитись з ним.
Рік 1880 був фатальним і для Ольги, і для Франка. Вона ціле життя буде винити себе в тому, що саме другий арешт його в Яблунові цього року стався через неї. Якби він не приїхав, можливо, все було б інакше. Можливо.
Після виходу з тюрми в 1878 році Франкові було дуже важко. Не було грошей навіть на їжу. Ольга кликала його в Коломию, де ніхто би не впізнав їх. Якщо не приїде, то в травні сама приїде до нього у Львів. Нехай говорять що хочуть!
На дорогу Франкові потрібні були гроші. Він у той час бідував і "сидів" на воді і квашеній капусті. Заробити Франко міг репетиторством, але його ніхто не хотів (через арешт). Згодом Франко знайшов місце в Березові Нижнім поблизу Коломиї у Кирила Геника.
Нарешті Ольга та Іван домовляються про місце і час зустрічі в Коломиї. І зустрілись. Було спочатку ніяково. Потім Ольга говорила довго і гарячкове. Говорив і Франко. Переконував, доводив, просив. Потім, у вівторок, за Ольгою приїхав Володимир Озаркевич. "Тогди мені було добре і весело, і щаслива чуламся, коли, глядучи на вас обох... виділам межи вами приязнь, — напише Ольга Франкові відразу по зустрічі, але, на жаль, цих рядків Франко ніколи не прочитає. — ...Не тямлю, чи коли було мені так лехко на серцю як того вечора; тогди і любов гор'яча зачала приступати до мене. Як хорошо жінці любити!".
Цей лист Ольга відправила в Нижній Березів 8 березня на адресу Кирила Геника, бо саме до нього як репетитор приїхав Іван Франко. Лист прийшов тоді, коли Кирило Геник сидів уже в тюрмі разом з Франком. Лист було передано судові.
Що ж трапилось?
3 березня Ольга і Володимир Озаркевичі попрощались з Франком, і на другий день він разом з Кирилом Геником вирушив у дорогу. У Яблуневі вони зупинились в заїзді Йосля Глюкштерна, щоб перекусити. Там їх помітив жандарм. Кирила Геника жандарм знав, бо ж поліція не дрімала і тримала "на мушці" всіх "соціалістів". Жандарм не був би жандармом найяснішого татка цісаря, коли б не спитав, з ким це водить "кумпанію" Геник. Він попросив у Франка "посвідчення особи". Документів Франко з собою не мав, а тому показав залізничний квиток на ім'я Карла Срочинського (Карл дав Франкові квиток на залізницю на своє ім'я). Однак для жандарма цього було замало, і він забрав Франка з Геником в комісаріат, де Франко зізнався, що він не Срочинський, а Франко.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Самого прізвища було досить, щоб Франка і Геника негайно арештували і в той же день відправили в Коломию для дальшого "вияснення справи".
Склалось так, що незадовго перед прибуттям Франка в Яблунів, в селі Москалівка, брати Фокшеї вирішили звести рахунки із сільським війтом за здирство і знущання над громадою. Слідчі органи вбачали в цьому наслідки "соціалістичної агітації", котру на Косівщині проводили сестри Михайла Павлика, Ганна та Параска.
Саме в цей час австрійський монарх мав приїхати в Галичину.