Тітка також розповіла, що приходив миритися Валентин, але вона не хоче будувати сім'ю на брехні.
На зустріч під акацією Вадим запізнився на 20 хвилин. За цей час дівчина встигла придумати, що фотографії його сім'ї їй потрібні для того, аби знайомий екстрасенс, з яким вона нібито познайомилась нещодавно, розвіяв родове прокляття Кулаківських.
Софійка, не зважаючи на серйозне запрошення Вадима випити кока-коли, відмовилась і побігла додому.
Двірник-дворянин
Дівчина вирішила розпочати свою мандрівку поколіннями Кулаківських з найстарішого фото 1910 року. На цій світлині був зображений привабливий юнак, який чимось був схожий на Вадима сучасного. Після знімку для фото юнак почав далі підмітати алеї, жаліючись на те, що він спокутує вину свого батька, та все мріючи про якусь панну Юзю.
За мить ця панночка з'явилася перед двірником та невидимою Софійкою. Мішель відразу кинувся її обіймати та благати втекти разом із ним до Вишнополя. Юзя погодилася, сказавши, що вона вже зібрала валізу для втечі.
Скоро втікачі вже мчали у бік міста. Невидима дівчина придивлялася, чи сходиться небо із землею. Поки цього не відбувалося, вона вирішила повернутися додому, адже відпочивати там було значно приємніше.
Ревізія в шухляді
Вдома спати вже зовсім не хотілося, тому Софійка вирішила почитати казку про Русалоньку, яка особливо припала їй до душі. Але тут рипнула і сама по собі зачинилась шухляда. Дівчина впустила туди кішку, щоб вона перевірила, чи не завелась там миша. Чорнобілка нічого не знайшла, але було дещо інше: чобітки, коробочка з-під парфумів, газети та фотографії.
В одній із газет Софійка прочитала про Гордія Кулаківського, який дозволив дворянам викупити свої ж землі, а Міщенко він дозволив жити у своєму маєтку безкоштовно. В іншому випуску газети "Губернські відомості" дівчинка прочитала, що Даниїл Міщенков шукає собі молоду та красиву вдову.
Що ж, обидва непогано влаштувались.
Печальний фінал майже казки
До Мішеля та Юзі Софійка повернулась, коли вони заїхали до Вишнополя, але маєтку, який обіцяв викрадач своїй коханій, вона так і не бачила. Вилізли коло якоїсь солом'яної хатки, яку відразу впізнала Софія. Це була хата Міщенкова, а цей хлопець Мішель – колишній безвусий син Данила.
Закохані увійшли в тісну хату, в якій сиділа мати ще з один сином, дід, а у кутку кліпало очима телятко. Мати розказувала Михайлу та його Юзі, що відтоді, коли обманув їй Кулаківський, вони тепер побиваються у цій хатині, а батько їх десь вештається по світу. Коли панночка побачила це все, то зніяковіла. За мить до хати приїхав батько Юзі та забрав її додому. Дівчина звинуватила Михайла в тому, що він їй збрехав.
Чому ця фотографія опинилася у Кулаківських? Як складеться доля молодого Міщенкового сина? Все це Софійка збиралася з'ясувати.
У Половинчику
Бабуся Ліна частувала доньку та племінницю смаженою рибою, яку наловив дідусь у Відьминому ставку. Софійка ніколи не задумувалась, чому той ставок називався саме так. Бабуся пояснила, що ходить легенда, ніби на березі жила відьма і когось утопила в тому ставку.
Поки шукали дідуся рибними місцинами, наштовхнулися на стару вербу, яка гойдалася так, ніби на ній сиділи відьми. Трохи далі Сніжана з Софійкою побачили художника, який саме малював це загадкове місце. Тітка привіталася з ним, але він, здається, не почув.
Коли вони-таки знайшли дідуся, то дівчинка ж відразу запитала, чому ж саме Відьмин ставок, на що той відповів, ніби половина жінок у Половинчику — відьми. Коли тітонька запитала, що то за дивний художник, дідусь змовницьки підморгнув, запевнивши дочку, що він нежонатий. Виявилось, що він вже другий рік поспіль приїжджає з Києва у це село. А за те, що він ні з ким не спілкується, прозвали його Пустельником.
Кобила Мальва
Теплим літнім вечором бабуся, тітка Сніжана та Софійка сиділи на подвір'ї, вдихаючи аромат квітів. Онучка вирішила розпитати свою бабусю про ті газети та фотографії, які вона знайшла у старій шафі. На одній із них була прапрапрабабця дівчинки – Клава. Саме вона десь дістала ті загадкові коралі, але ніколи їх не одягала.
На другому знімку була зображена сім'я. Виявилось, що то був дідусь Павло зі своєю дружиною Горпиною та їхня дочка – Ніна. Позаду них стояла висока, красива кобила. Її звали Мальва. Бабуся Ліна розповідала, що Мальва дісталася родині від якоїсь панночки Юзефи. Багачка пожертвувала свою кобилу на війну, але Мальва не була пристосована до такої роботи, тож її довго міняли, доки вона не потрапила разом з лошатком Маківкою до дідуся Павла. Роботяща була кобила, але норовлива: нікому, крім прабабусі Ніни, не дозволяла її сідлати.
Софійка уявляла собі, як вона мчатиметься на кобилі повз Вадима та Ірку Завадчук.
Відьмин ставок
Дівчинці подобалося у селі. Шкода, що не було поруч Чорнобілки та старенької шафи. Тітка з племінницею пішли купатися. Минули загадкового Пустельника, який знову їх не помітив. Коли вони верталися назад, то побачили бабусю, яка сиділа на старому пні коло ставка та щось шепотіла. Софійка ввічливо привіталася з нею та запитала, чому цей ставок називається Відьминим.
Виявилось, що мати тієї бабусі була відьмою. Якось одного разу до неї прийшла жінка та попросила привернути чужого хлопця, а суперницю зжити зі світу. Згубила та відьма невинну душу та хлопця, а та жінка, яка просила, жила нещасливим життям. Від того і ставок Відьмин. Ця ж бабуся приходить прощення просити до ставка, бо має материн гріх на душі.
Після розповіді бабуся заснула, а Сніжана з Софійкою тихенько пішли додому.
Від чого здатен пропасти настрій?
Софійку зустрічала мама з Ростиком та кішечка, яка ув'язалася за ними на автовокзал. У дівчини був прекрасний настрій. Вона привезла гостинці з села, котила візочок з братиком та розповідала мамі новини з Половинчика. Софійка виглядала знайому постать Вадима, але побачила лише Ірку Завадчук у модному одязі та з пофарбованим волоссям.
Дівчина знала, що у неї не вдасться бути такою ж стильною, як ненависна Ірка. Вона продовжила розповідати мамі про ставок, рибу, кобилу Мальву, але настрій був вже зовсім не той.
Страшна випадковість
Софійка вирішила знову здійснити подорож у минуле. Перебираючи світлини Вадима, вона знайшла ту, на якій були зображені хлопець з дівчиною на тому ж самому фоні, що й Гордій Кулаківський колись.
Сказавши чарівне слово "коралі", дівчина опинилася поруч з Фролом та Франею — дітьми Гордія. Вони були такими ж рудими, як їх батько. З діалогу брата та сестри, Софійка дізналася, що Франя хоче вже скоріше вийти заміж за якогось Корнія, але її братів та батька влаштовувало те, що вона була і ключницею, і економкою після смерті матері. Коли вони разом з невидимкою Софією увійшли в дім, Франя піднялася до батька, як раптом пролунав постріл. Молодший брат прибіг сказати, що то Фрол застрелився. Випадково. Витягав зі скрині зброю, а воно само вистрелило.
Софійка не на жарт перелякалась та пішла блукати вулицями міста, думаючи про те, що вона дуже хоче додому. Отямилась лише тоді, коли зрозуміла, що вона ще досі в минулому.
Франя не здається
Дівчина ще кілька днів була сама не своя: не могла відійти від того жаху у будинку Кулаківського. Вона розповіла Вадиму про те, що хлопець, який був на фото, застрелився. Хлопець її мрії сказав, що то було давно, а діяти потрібно зараз, бо прокляття його вже замучило. Софійка вирішила продовжити розслідування.
Вона повернулася у минуле, де Франя прийшла до якоїсь жіночки, що варила зілля, за приворотом для Корнія. Ця відьма дала пораду Кулаківській, аби вона налякала дівчину Клаву, з якою тоді був Корній, коло ставка, адже переляк на воді найтяжчий.
Франя заховалася за деревом, а Софійка все видивлялась дівчину, яка повинна була йти прати до ставка. Одній з них вона сказала не йти до ставка, і та, злякавшись, побігла додому. Але раптом вона побачила свою бабцю Клаву. Франя вискочила з-за дерева та налякала бідну дівчину, яка з переляку кинулась у воду. Добре, що поруч були інші дівчата, то вони витягнули сердешну з води, але Клава з переляканими очима рвалася у ставок і кричала одне слово: "пес".
Побачення з бомжиком
Софійка разом з Ростиком та Чорнобілкою вирушила на зустріч до Сашка. Він зрадів, побачивши дівчину, вручив їй букет півоній та радісно розповідав про те, що влаштувався працювати на одну фірму. Його сестрам купили взуття, тож вони тепер всі при параді. Друг запропонував дівчині з братиком купити морозива, але вона чемно відмовилась, бо знала, що у Сашка проблеми з грошима. Однак хлопець все-таки вмовив її на шоколадку у межах двох гривень і побіг до найближчого магазину. Поруч якраз проходив Кулаківський, який посміявся з однокласниці, немов вона на побаченні з квітами та котом. Скоро вже й до весілля. Софійка спалахнула від сорому. Назад вже біг щасливий Сашко, який купив їй шоколад з горішками, і дівчина не могла на нього злитися. Вони поділили шоколад та, щасливі, пішли гуляти далі, не помітивши Вадима, який знову пройшов поруч.
Приборкання непокірної
Софійці хотілося дізнатися, що ж відбулося з тією кобилкою Мальвою, тож вона взяла фото, залізла до шафи та опинилася поруч з дідусем Павлом, бабусею Горпиною та їх дочкою Ніною.
Дідусь пішов доорювати ниву разом з Мальвою, але тут підійшли солдати та забрали її у діда, давши замість кобили коня, якого як Павло не старався, не зміг впрягти. Коли повернувся, то найбільше засмутилася Ніна, адже Мальва була її улюбленицею.
А на сусідній вулиці вже почали змагання за кобилу. Вона повинна була дістатися тому, хто її осідлає. Як не намагалися солдати, Мальва залишалася без сідла. Один із вояк, Тягло, осідлав її, вдаривши по ногам, але вона через декілька метрів скинула його з себе. Софійка зняла коралі та потягнула за собою Ніну на ту вулицю. Десятирічна дівчинка спокійно сіла на кобилу і поїхала додому.
Чийсь голос сказав, що все одно пуття з неї не буде, хай дівчина забирає. То був Міша Міщенков, той, який намагався втекти з Юзею. Виявилось, що вона подарувала Мальву йому, а батьку сказала, що віддала кобилу на фронт. Панночка вибачалась перед своїм Мішелем та говорила, що запізно зрозуміла свою любов до нього.
Назрівають важливі події
Коли Софійка повернулася додому, то саме застала там Сніжану, яка повернулася з села.