Останнє, що він пам'ятав, це лобове скло, яке він з брязкотом розбиває головою.
РОЗДІЛ 17,
в якому додаються нові неприємності
Іван насилу розплющив очі. Над ним схилилася медсестра у білій хустинці, поправляючи перев'язку.
— Док-тор Бря-кус, — самими губами пролепетав Сила.
— Ви маєте на увазі того другого? — сумно перепитала сестричка. — На жаль... Він... — вона заперечливо похитала головою.
Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і зрадливо поповзла по щоці. Медсестра, зрозумівши ситуацію, залишила покаліченого на самоті. [...]
Іван Сила хутко оклигував. Рани виявилися не такі страшні, як здавалося після аварії. Та й молодий організм брав своє. Однак швидке одужання не вельми тішило парубійка. Адже в такому разі на нього чекав арешт.
Загибель доктора Брякуса сильно вплинула на верховинця. Він до всього збайдужів, навіть втратив апетит. У такому пригніченому стані його й було допроваджено до в'язниці за звинуваченням... у смерті свого наставника. [...]
Вести цю скандальну справу було доручено старшому слідчому Бенцику, який набив руку в розплетенні загадкових кримінальних клубків.
РОЗДІЛ 18,
в якому з'являється щоденник доктора Брякуса
Старший слідчий Бенцик проводив допит. [...]
— То ви кажете. Сило, що жодних суперечок із загиблим доктором Брякусом не мали? — Бенцик крізь маленькі окуляри свердлив Івана такими ж маленькими свинячими очицями.
— Не мав, — глухо відповів той. [...]
— Тоді як ви поясните той факт, що експерти виявили навмисне пошкодження авто?! [...]
— Це означає, — повільно мовив Іван, — що хтось хотів цієї аварії.
— От-от! — задоволено потер руки старший слідчий. — І кому, як не вам, вона була найвигідніша? Га, пане Сило?
Іван задумано почухав потилицю. У цього детектива дивна логіка. Хіба не Брякус зробив його чемпіоном? Хіба не він розповідав дорогою про їхні грандіозні плани? Хіба не він збирався з понеділка подвоїти йому платню? Тепер же зі смертю наставника Іван знову опинився на вулиці.
— Вона була вигідна конкурентам Брякуса, — спокійно відповів Іван. — І взагалі, який дурень влаштовує аварію, коли сидить поруч з водієм?
Бенцик не знайшовся, чим крити. Він налив собі з графина трохи води і надпив. обпікаючи в'язня поглядом, повним злості.
Справді, це міг зробити хіба божевільний. А на божевільного цей селюк не скидається. [...]
РОЗДІЛ 20,
в якому агенту Фіш пропонують подати у відставку
— [...] Знайшовся щоденник доктора Брякуса, в якому він пише про погрози на свою адресу. — монотонно розповідав Миколайчик. — Погрози йшли від його конкурентів.
— А що там про цього Силу? — генерал здвигнув плечем із блискучим погоном, наче хотів відігнати обридливу муху.
— Найприхильніші оцінки, — зітхнув капітан. — І взагалі доктор Брякус вважав, що Іван Сила — це його головний шанс у житті.
— То, виходить, він тут ні до чого? — генерал Хрунь знову насупився.
— Ні до чого, — повторив Миколайчик.
— А що там з конкурентами? — генерал покрутив булькатими очима.
— У неділю вранці перед виїздом біля автомобіля Брякуса бачили Магдебуру з двома типами, — зовсім тихо проказав капітан.
— Що?! — генерал зірвався на ноги. — Ви забуваєтеся, капітане! [...]
— А звідки нам упав на голову цей Сила?
— Звичайний верховинець. Вантажить на вокзалі, — виструнчився Миколайчик.
— І отаке нещастя перемогло Магдебуру, побий його грім! Ці селюки тільки й знають, що мріяти про славу. Справу не закривайте. Просто її затягніть, — очі генерала блиснули хитрою посмішкою. — Силу випустіть на волю тільки під солідну заставу. Побачимо, кому він знадобиться. [...]
РОЗДІЛ 21,
в якому Іван Сила потрапляє в нову неволю
Звістка про те, що за звільнення Івана Сили поліція просить 50 тисяч застави, приголомшила не тільки Івана, а й друзів. Ці величезні гроші зібрати було не під силу не тільки оточенню Міхи Голого, а й усій зміні вантажників. Доводилося чекати заступництва якоїсь впливової особи. [...]
Минуло кілька днів, але ніхто долею Івана Сили так і не зацікавився.
Та одного ранку до камери № 37 увійшов старший слідчий Бенцик і просичав, що обвинувачений може збирати речі. За нього внесли викуп, але це не означає, що справа проти Івана Сили закрита. [...]
У кімнаті відвідування його чекала екстравагантна вродлива пані. Її темно-синя сукня виблискувала, шелестіла і пахла.
— Мадам Бухенбах, — простягла вона Іванові свою ручку у чорній рукавичці.
— Аделія.
Іван невміло її стиснув.
— Обережніше! — зойкнула мадам. Далі уважно оцінила хлопчину з голови до ніг, торкнулася пальчиком його обличчя і загадково промовила:
— А ви мені подобаєтесь. Це саме те, що потрібно.
— Гірський ведмідь на прізвисько Іван Сила, — розсміялася вона. — Ну то я його забираю, чи як? — холодно звернулася мадам Бухенбах до Бенцика.
— Так-так, пані, — схопився той. — Ви внесли заставу, тож...
— Ходімо, моя радосте, — мадам навіть не дослухала старшого слідчого, чим його сильно образила, а, взявши Івана Силу попід руку, вийшла на вулицю дрібними кроками, як і належить поважній дамі. […]
— Це моя нірка, — пані кинула недбало рукавички на стіл посеред кімнати, всуціль обклеєної афішами з великими написами "Цирк "БУХЕНБАХ". — Тільки не подумайте, що я вас викупила з великої любові до штанги чи гірських ведмедів. Ні, любий! Це чистий бізнес. Нічого особистого! [...]
— Нашому цирку потрібне оновлення. Можна сказати, свіжа кров, — вона усміхнулася чарівною посмішкою. — А чемпіон Республіки якраз і може стати нашим новим козирем. Чи не так? — вона наблизила своє личко впритул до Іванового, і від її парфумів у парубійка тьохнуло серце.
— Я вам пропоную вигідний контракт: ви працюєте у мене рік і повертаєте мені 50 тисяч, — мадам Бухенбах випустила вгору цівку диму. — Або ж повертаєтеся назад у в'язницю і годуєте бліх, — посміхнулася вона, блиснувши порцеляновими зубками.
— Тільки не тягніть кота за хвіст. Я не люблю нерішучих мужчин, — Аделія Бухенбах подивилася на Івана своїм найспокусливішим поглядом. — Циркачам не властиве почуття страху.
— Давайте контракт, — зітхнув Іван. [...]
Одним розчерком пера Сила в черговий раз круто змінив своє життя. Хоча, можливо, від нього нічого й не залежало. Знаючі люди стверджують, що все й так прописано на небесах, а ми — тільки звичайні виконавці вищої волі.
А ви як гадаєте?
ЧАСТИНА ДРУГА
РОЗДІЛ 23,
в якому Іван Сила вигадує перший номер
[...] Мадам Бухенбах зібрала циркачів.
— Панове! — голосно мовила вона. — Зараз ми спробуємо новий номер. Іван Сила буде виносити з-за куліс увесь наш цирк.
— Еге ж, — роздратовано мовив карлик Піня. Він ніколи нікому не вірив. Можливо, тому, що природа з нього поглумилася. А може, якраз навпаки: природа помстилася горбунові за те, що він завжди був чимось невдоволений.
— Починаємо! — плеснула в долоні мадам Бухенбах.
Першим на верховинця спритно зіпнувся акробат Фандіґо. Він сів Іванові на плечі, міцно обхопивши його голову колінами. Чорнява красуня Рената легко злетіла по хлопцях нагору і тепер стояла на коліні та плечі свого брата. По інший бік Фандіґо розташувалася танцівниця Мілена, піднявши граціозно догори руку. Залишалися Пандорський та карлик Піня.
— Я ж оголошую номер! — ударив себе по чолі імпресаріо.
Тож Пандорський відпадав. Усі глянули на Піню.
— Я туди не полізу! — показав пальцем карлик на самий вершечок живої композиції. — Навіть не мрійте!
Тоді Іван схопив його за комір куртки і посадив собі на долоню. Піня, на диво, якраз на ній помістився. Тут звідкись узялася мавпочка і, за звичкою, шугнувши на голову карликові, почала його скубти. Всі розреготалися. Особливо затрясся Іван, від чого дівчата нагорі запищали.
— Чудово! — заплескала мадам Бухенбах. — А тепер, мій коханий ведмедику, спробуйте з цією акробатичною групою зробити кілька кроків.
Тримати на собі чотирьох дорослих людей і мавпочку було не так важко, як незвично. Іван остерігався зробити зайвий рух, аби піраміда, основою якої він був, не розсипалася.
— Не бійся, — пролунав згори голос Фандіґо. — Ми ж повітряні гімнасти!
Іван сміливіше ступив і пройшовся через увесь манеж. І ніхто не впав!
— Неймовірно! — аж сяяла з утіхи мадам Бухенбах. — А тепер, ягнятка мої, зробіть усміхнені обличчя. Я сказала — усміхнені, а не ідіотські!.. Ось так!.. Феноменально! Іванові Силі — ура! [...]
— Дівчата! — загукав він [Голий] до Ренати з Мілкою, котрі неподалік прали циркові костюми. — Наш богатир вирішив оженитися. Але не знає, котру з вас вибрати.
Циркачки захихотіли. Іван густо почервонів... [...]
— А я не проти! — раптом озвалася Мілка, і дівчата дзвінко засміялися. — А чого? Іван — хлопець хоч куди! Працьовитий, ще й скромний. Навіть сердиться, коли ним захоплюються. Сама бачила! Хай сватається!
Іван хотів якось віджартуватися у відповідь, але зіткнувся з поглядом танцівниці й осікся. Вона дивилася на нього якось по-особливому, і від цього його тілом наче пробігся розряд електричного струму. "Ба й справді", — раптом подумав він. але відразу ж відігнав від себе несподівану думку. [...]
РОЗДІЛ 28,
в якому з'являється найвища персона
Мадам Бухенбах була біліша за стіну.
— Вони прийдуть! — метушилася директриса, не знаючи, за що хапатися. — Мій ведмедику, — звернулася вона до Сили, — ви маєте вигадати щось особливе. Сьогодні в нас будуть незвичайні гості.
Мадам піднялася навшпиньки і прошепотіла Іванові у вухо: "Сам пан Президент!".
— Я так хвилююся! Так хвилююся! — додала вона вголос. [...]
Президент Республіки випромінював незворушний спокій, які належить особі такого рівня. Довкола нього сиділа охорона, що промацувала очима все шапіто. Президент дивився циркові номери, важко спираючись на ціпок обома руками і час від часу поправляв пенсне. Це вже був літній чоловік із сумним поглядом.
Він хотів відійти від державних справ, які вже не давали йому спати. А оскільки з дитинства любив цирк, то вирішив влаштувати собі маленьке свято.
Іван Сила показував новий номер. Він вганяв у дошку велетенські цвяхи долонею.
— Хто бажає повторити? — запропонував Пандорський глядачам. — Спробуйте й побачите!
На арену вибрався сільський здоров'яга, але, видно, трохи захмелілий, бо похитувався. Він упевнено луснув по цвяху долонею, скрикнув і схопився за руку.