Завели їх по квартирах переночувати, а там дим із печі валить прямо в хату, таргани, прусаки по стінах повзають… На ранок погнали їх далі, а що далі йшли, тим ставало все гірше… Нарешті привели їх у казарми. Умови жахливі, люди сумують, плачуть, а Максим сміється. Кажуть, що є люди, які найважчу тугу виливають у жарти, тому такі ніколи не знають горя; за це їх звуть щасливими. Таким і був Максим.
Муштрують хлопця рік, другий — стало нудно йому, тому він став пити. Дудлив горілку рекрут уміло. Одного разу ротний помітив, що вони напилися, але Максим взяв усю вину на себе. Так хлопець став душею компанії, цим учинком заслужив повагу й у ротного.
Сподобалось Максимові життя у Московщині, докучала лише казарма й жахлива їжа. Тому рекрути попросились у ротного піти на "прокормлєніє" й пішли грабувати людей. Прошвендяли заробітчани цілий тиждень, вернулись із цілою купою грошей, віддали частину начальнику, а на решту загуляли. Спершу Максима трішки мучила совість за нечесні заробітки, але згодом він кинув ті думи.
Максим став унтер-офіцером.
ХІІІ. Максим-старшим
Що можна простому солдату, того не можна старшому. Максим зовсім занудьгував: пити не можна, відвести душу нема з ким. Почав він учитися читати.
Був 1848 рік. Французи скинули свого короля, за ними почали бунтувати і німці, австрійці… Озброїлись і наші "обороняти австрiяка од венгра, — тушити пожежу". Пішов і Максим зі своїм взводом, ледь не загинув тоді.
В іншій битві загинув фельдфебель, новим став Максим. Більше старшинування ще більше гнітило чоловіка. Назбирав він трохи грошей та й вирішив одружитися. Нареченою стала Явдошка, дочка москаля, який переховував у себе крадіїв і різних гульвіс. На дівчину батькам було байдуже, тому, щоб не бути голодною, дитина ще змалку призвичаїлась до крадіжки. Підростаючи, дівчина робилась усе хижіше й хижіше, призвичаїлась до горілки. Знаючи про свою вроду, вона "торгувала нею, як жид крамом". Вийшла із Явдохи справжня московка: не боялась походів, уміла перепродувати добро. Полюбили москалі Явдоху.
Через десять років Явдоха породила доньку Галю. Батьки хотіли виростити доньку в розкошах, тому почали красти й грабувати ще завзятіше.
Відправили Максима спочатку на війну в Сілістрію, а потім у Крим, Явдоха з Галею поїхали за ним. Після легкого поранення чоловіка звільнили від служби. Вирішив Максим повернутись у Піски. Спочатку оселилось подружжя у батьківській хаті, а через чотири роки перебралось на хутір.
Дивуються піщани: пішов Максим Махамедом, а повернувся поважним багатим чоловіком. Ось що робить служба з людиною!
Частина третя
XIV. Нема землі
Прийшов якийсь чоловік із Дону й забрав у Чіпки землю. Не змирився хлопець із такою втратою, пішов у місто скаргу писати. Аж під вечір дістався Чіпка до Гетьманського, почав думати, де б це його переночувати. Випадково Чіпка зустрів Пороха, чиновника, що згодився написати позов за кварту горілки. Порох — п’яничка, у його хаті пристрастився до горілки й Чіпка.
Чіпку прикро вразили умови життя Пороха і його родини, а також здивувало те, що чоловік вечеряв, але забув накормити своїх замурзаних голодних дітей. Мимоволі він задумався про своє майбутнє життя з Галею (жінку Пороха теж звати Галя).
XV. З Легкої руки
Із самого ранку пішов Чіпка до Чижика в суд. Секретар розглянув його позов і сказав, що нещастю можна зарадити лише за п’ятдесят карбованців. У хлопця не було таких грошей. Розчарований, повернувся Варениченко у Піски ні з чим. Із горя він почав пити.
XVI. Товариство
П’ючи та гуляючи, знайшов собі Чіпка трьох товаришів: Лушню, Матню і Пацюка. Лушня був "широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима". Пацюк собі "худощавий, низький, мишастий, справжній Пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий — на селі перший співака". Матня був неохайним товстуном з "татарським обличчям". Усі троє виросли при панських дворах, усі троє були злодіями і гульвісами. Мати намагалась відкрити Чіпці очі, але марно. У відчаї жінка навіть здала рідного сина у чорну, на що після повернення він відповів їй образливими словами. Коли Мотря дізналась, що Чіпка витягнув із скрині старої її білу свиту, Мотря зібрала свої речі і пішла жити до старої баби-пупорізки.
Усе пропив Чіпка, залишився лише хліб. Незважаючи на умовляння товаришів продати зерно жиду, чоловік категорично відмовився і вирішив віддати його задарма Грицьку Чупруненку. Матня приніс горілку, хоча не мав грошей на покупку.
XVII. Сповідь і покута
Вранці стало відомо, що жида Оврама обікрали. Чіпка прийшов вдруге прийшов до Грицька і цього разу застав його дома. В очі подружжю Чупруненків одразу кинулися переміни, що сталися з Чіпкою: "Та й ти, Чіпко, перемінився… на себе не схожий… Чого це ти так занепав?" Побачивши чепурну хату Грицька та його привітну дружину, Чіпці враз стало жаль свого минулого життя.
Христя насипала чоловікам обідати. За столом Чіпка скаржився на свою долю, обвинувативши у своєму лихові людей. Він говорив, що не може змиритися з тим, що люди живуть не так, як їм велів Господь, що немає на світі правди. Потім він запропонував Грицькові забрати хліб, той неохоче погодився.
Чіпчині одкровення зовсім не зачепили Чупруненка, але Христю вразили в саме серце. Після того, як Чіпка пішов, Христя сказала, що погоджується з його словами: якби люди жили по правді, вона б не лишилась сиротою й не терпіла б нужду. Грицько заперечив, сказавши, що своя сорочка ближче до тіла й чуже добро ніхто просто так доглядати не хоче. Він не зрозумів Христиних слів і мало не подумав, що його жінка закохалась у Чіпчині голі п’яти.
У неділю Грицько приїхав за хлібом. Лушня, Матня і Пацюк допомагали перевозити його, а дізнавшись, що Чіпка віддав хліб даром, розсердились не на жарт. Чупруненко пообіцяв три карбованці і кварту горілки компанії, якщо вона той хліб ще й помолотить.
XVIII. Перший ступінь
Важко Мотрі на старість терпіти зневагу від свого сина, а той зовсім берега пустився: все п’є та гуляє. Чіпка пропив уже все хазяйство, тому в нього немає грошей. Із друзями він вирішив пограбувати пана. Четвірка пішла до жида і той згодився взяти їхню пшеницю за семигривеник. Під час крадіжки Варениченко вбив сторожа.
XIX. Слизька дорога
Чіпчина совість спить, бо приспана горілкою, а тим часом у Пісках стало відомо про пограбування і вбивство; підозра відразу впала на їхню четвірку. На тиждень чоловіків закрили в чорну, але їм хоч би що: лише регочуть та ляси точать. Як вийшли з тюрми, знову почали красти.
Чіпчині слова про правду і кривду глибоко запали до душі Христі, жінка пригадувала його гострий погляд і думки та порівнювала Варениченка зі своїм чоловіком. Грицько розумів, що Христя охолола до нього через Чіпчині розмови, тому навіть зрадів його злочинам. Проте Христя до Чупруненка тепліша не стала: "Коли такий чоловік (Чіпка — авт.) отаке робить, що ж уже другі?"
XX. На волі
Як тільки оголосили про звільнення козаків із кріпацтва, піщани заметушились, кожен намагався побільше в пана забрати. Ішло до Різдва. Усі люди мали передсвяткові клопоти, лише Чіпці однаково: він усе гуляє. На свята його компанія задарма частувала чоловіків, тому вся сильна стать села пропадала в шинку, що дуже непокоїло жінок. Серед гульок піщани згадали й ті несправедливі два роки, які вони мали задурно відробити панам…
Уже минуло Водохреща, час би й до роботи взятись, але яка в них робота, коли селяни кожного дня збираються в шинку і обговорюють "рощот". Зібралися піщани одного разу в Красногорці біля дому Василя Семеновича, щоб попросити грошей за роботу. Пан злякався, що вони бунт чинять, і поїхав за підмогою. Наступного дня чоловік приїхав разом зі справником, посередником Кривинським, становим, стряпчим і купою москалів. Вони вирішили силою заспокоїти громаду. Чіпка був серед простолюду і закликав їх не здаватися, за що його схопили і зв’язали. Матня, Лушня та Пацюк накивали п’ятами, коли стало гаряче; Чіпка зрозумів справжню ціну своїм товаришам.
Грицько, настоявшись у чужому городі та надивившись вдосталь на бійку кріпаків, трохи змерз та поплівся додому. Він сказав Христі, що тим кріпакам — "злодіям", "недобиткам" — так і треба. У чоловіка не було співчуття до них, оскільки ті "позвикали тільки красти та горілку пити, а не берегти хазяйського добра". Дружина заступилася за невільних, а Грицько образився: "…чого вона заступається за таких злодіїв, що в його свердла покрали?".
XXI. Сон у руку
Сняться Чіпці кошмари: то вбитий ним сторож, п’янки, награбоване добро… Прокинувся Чіпка, став посеред хати та й давай бити поклони й молитися… прокльонами.
Навідався до Варениченка Лушня (інші побоялись провідати Варениченка), набрехав, що їхню компанію забрали в чорну, коли був бунт. Він запевнив Чіпку, що вони не втікали. Чіпка пробачив друзів. Лушня пообіцяв жити правдою.
XXII. Наунка не йде до Бука
Стара Мотря хоч і знала про синове злодійство та хуліганство, проте коли дізналась про побиття своєї дитини, у неї защеміло серце.
Лушня, Матня й Пацюк влаштувались на роботу до жида в шинок.
Чіпка попросив у матері пробачення й весною вона переїхала назад у рідну хату. Кріпаки знов вчиняють бунти, але Варениченку вже не до того: він порається у дворіі наводить у хазяйстві лад. Яке життя, таке й товариство: чоловік знову подружився з Грицьком.
Колишній гульвіса став порядним чоловіком, справжнім господарем. Лише б одружитись іще…
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої
Настала осінь: скрізь темно, сумно. У таку пору людям зазвичай тяжко живеться. Але не Чіпці: ходить чоловік радий-радісінький.
У москаля і Явдохи в хаті зібралася компанія чоловіків, яка "рівняла багатих з бідними", одним із них був Чіпка. У будинку він побачив Галю і освідчився їй у коханні. Почуття виявилося взаємним.
XXIV. Розбишацька дочка
Мати порадила сину скоріше одружитися, тому Чіпка пішов до Галі й зробив їй пропозицію. Дівчина заплакала й зізналася, що вже засватана за Сидора. Проте вона сказала, що не все втрачено: вона попросить матір і батька змінити рішення щодо її заміжжя. Дівчина розповіла про своє несолодку долю розбишацької доньки й благала Чіпку кинути різати й убивати людей.