Марія сказала, що сама теж думала про це — наймичка Анна порадила їй так зробити і теж хотіла піти.
XIII.
Анна дуже сумувала за коханим і кожного дня згадувала їх останню зустріч на Великдень. Тоді було вирішено, що вони оголосять про свої стосунки і одружаться, а зараз краще зберігати це в таємниці, аби люди злими очима не накликали біди.
XIV.
Майже рік потому життя більш-менш налагодилось. Федорчуки чекали повернення сина, який тепер все частіше приходив додому у відпустку. Але коли Михайло розповідав про знущання у казармі, у матері дуже боліло серце і їй здавалося, що це все через те, що минулого разу не змогла піти на прощу, проте цього року вони з Анною ходили молитися. Довгий час молода дівчина читала молитви — за дитину, яку мала народити.
Дізнавшись про вагітність Анни, у службі їй було відмовлено, а рідні матір та брат вигнали її на вулицю. Всіх цікавило питання про батька дитини, але єдиною людиною, хто знав про Михайла, була Докія — жінка була тою, хто захистив дівчину та дав притулок бідолашній.
Анна допомагала жінці чим могла та не цуралася праці. Лише тут вона відчувала себе як удома, але дуже журилася за Михайлом і чекала на його повернення, щоб люди перестали пускати плітки про неї і її майбутню дитину. Петро теж знав хто батько, але ніколи про це не говорив навіть з Анною і міцно беріг таємницю.
Якось Рахіра зустріла Анну у полі і почала обливати брудом дівчину та дитину майбутню. Між дівчатами завжди була неприязнь, проте цього разу конфлікт міг навіть закінчитися бійкою. Анна дуже розізлилася на дівчину і викрикнула, що дитина буде від Михайла, що вони мають одружитися, а всі мрії Рахіри про щасливе життя із Савою з великим господарством ніколи не стануть правдою.
XV.
Рахіра розказала про конфлікт своєму коханому і просила про тиху помсту дівчині. Сава розповів, що по поверненню Михайла додому він теж може потрапити на службу; він її не боявся, проте хвилювався за те, що старший брат відбере найкращі землі для себе. Існує два способи оминути військове зобов’язання: бути одним сином у батьків або стати непридатним до армії, покалічивши себе.
Повертаючись додому, Сава думав про те, як йому вивернути ситуацію на свою користь — і одружитися з Рахірою, і отримати землю. Він розумів, що отримати і те, і те він просто не може, проте проходячи повз "сусідній ліс" перестав непокоїтися: "Сей ліс ставав йому не раз в пригоді, не був далеко від бурдея, а що найліпше — все, що в лісі роблено, не було гріхом. Уже як ліс кінчився, як лишилася остання деревина за спиною і чоловік ступив на рівне, чисте поле, так лишився за ним і всякий гріх, і він був свобідним, чистим, як передше…"
XVI.
Залишалося трошки більше, ніж півроку, до остаточного повернення Михайла додому, а зараз хлопець приїхав у відпустку. Анна дуже раділа, але все одно хвилювалася, що батьки коханого не дозволять весілля. Михайло запевняв її, що все буде добре, а їх кохання один до одного не є гріхом.
Якось, повертаючись додому, дівчина натрапила на Саву, що зупинився і певний час дивився на неї: його лихий та холодний погляд настільки перелякав Анну, що вона впала навколішки та благала залишити її в живих; хлопець відштовхнув її і продовжив свій шлях.
XVII.
Мале теля із худоби Федорчуків, сполохане гавканням собаки Сойки, намагалося перестрибнути пліт та лише поранилося, розрізавши собі живіт. Через рану теля загинуло і Сава дуже засумував, адже це була його улюблена тварина, за якою він охоче наглядав та про яку піклувався, на відміну від іншої хатньої праці.
Треба було відремонтувати пліт, тож Сава запропонував брату піти за кіллям у "сусідній ліс".
XVIII.
Івоніка вирушив до міста, щоб налагодити деякі справи та купити яблук та білого хліба для старшого сина — скоро мала закінчитися відпустка.
XIX.
Підготовка до вечері була перервана новиною, що приніс сусід: Михайло лежить у "сусідньому лісі" мертвий. Мати одразу ж побігла до сина і, побачивши тіло, стала кричати, плакати та намагатися привести свою дитину до тями. Івоніка відчув якусь тривогу і якнайскоріше повертався додому; зустрів процесію людей, а на возі побачив тіло свого сина. Ніхто не міг точно сказати де Сава.
XX.
Біля хати стали збиратися люди: хтось прийшов поспівчувати, хтось дізнатися більше про вбивство Михайла. Прибіг Сава та, заламуючи руки, став плакати та кричати. Рана Михайла знову відкрилася та пішла кров.
Івоніка стояв ледь живий, не здатний повірити, що в одну мить втратив сина. Став кричати на дружину, запитуючи як сталося так, що вона не врятувала їх дитину. Його погляд зупинився на Саві і останній, читаючи в очах пряме запитання, розказав, що про смерть брата дізнався від ворожки.
В будинок зайшла Анна і впала біля мертвого тіла. Всім присутнім одразу стало зрозуміло хто батько дитини, проте батьки Михайла намагалися вивести дівчину. Та підняла очі і, зустрівши погляд Сави, накинулася на нього, немов божевільна, звинувачуючи у смерті коханого. Марія відчувала долю правди в цих словах, але не могла дозволити собі втрати ще одну дитину — вона вдарила Анну і вигнала з хати. Свічка, що горіла біля Михайла, впала та покотилася до ніг його брата.
XXI.
Комісія визнала, що це вбивство — постріл був зроблений в спину. Сава стояв блідий і аж тремтів, сказав, що йому не добре. Оглядаючи його, лікар помітив краплі крові на одязі, Сава сказав, що це від качки, яку нещодавно зарізали. Але між людьми стали ходити розмови, що Сава міг бути вбивцею і, таким способом, він просто позбавився від щоденних докорів брата, забезпечив себе землею батьків та звільнився від військової служби.
Рушниця Івоніки була визнана не причетною до вбивства, проте, під час огляду тіла вбитого, з його рани випала куля, яку підібрав батько Михайла і одразу ж її впізнав. Він не розповів про це нікому. Вже потім він декілька разів вдарить кулаком по обличчю тепер вже свого єдиного сина.
Було наказано поховати вбитого в ніч і як не намагався Івоніка вмовити комісію дочекатися ранку — рішення було незмінне.
Саву заарештували як головного підозрюваного.
XXII.
Провести хлопця в останню путь прийшло багато людей — всі поважали юнака, прийшла і Анна, яка ледь стояла на ногах. Марія не була рада бачити дівчину і намагалася її прогнати, проте люди попросили залишити бідолашну у спокої.
XXIII.
Навіть згодом все село ще обговорювали події: Марія чекала повернення Сави, Анна народила близнят, Івоніка ледь зберігав залишки глузду, а Рахіра на поминках взяла на себе роль невістки Марії.
XXIV.
Відбувся суд, на якому Марія збрехала, що Сава на момент вбивства був з нею, проте не заприсяглася. Івоніка думав про те, що він одночасно ненавидів свого сина та любив його більше, ніж будь-коли, відчуваючи, що може втратити одразу двох дітей в один момент.
XXV.
Анна займалася вихованням своїх двох хлопчиків. Якось, піддавшись вмовлянням Докії, понесла показати одного Марії, але та лише розлютилася та прогнала дівчину. Більше Анна не ходила. Івоніка більш лагідно ставився до колишньої наймички, але нічого не міг сказати дружині. Він також не міг прийняти її, адже Анна назвала його сина перед всіма людьми братовбивцею.
XXVI.
Святий вечір зустрічали поодинці: Івоніка ночував у бурдеї, а Марія в хаті. Раптом хтось постукав у вікно і, назвавшись доброзичливим знайомим, розповів, що в день смерті Михайла він бачив, як він і ще один хлопець йшли до лісу з рушницею. Чоловіку навіть не довелося називати імені — серце Марії наповнилося відчайдушною ненавистю до молодшого сина — він вбив власного брата.
XXVII.
Марія намагалася через різних ворожок дізнатися подробиці смерті її хлопчика. Одна ворожка передбачила смерть Івоніки від рук сина, проте він, дізнавшись про це, вдарив дружину і заборонив займатися дурницями.
XXVIII.
Саву відпустили додому назавжди і разом з ним повернулося щось недобре та лихе.
XXIX.
Проходячи повз Саву, Анна завжди кидалася на нього з криками і прокльонами — серед усіх жителів села вона була єдиною, хто наганяв страх на парубка, вона ніби становила для нього постійну загрозу.
Близнята загинули і Анна втратила здоровий глузд. Івоніка звинувачував дружину, що через її зухвальство та недовіру, вони ніколи не зможуть виховувати внуків Михайла. Марія намагалася знайти дівчину, але все марно.
XXX.
Минуло шість років. Марія та Івоніка повністю присвятили себе праці на землі, відділивши частину хати Саві, але позбавивши його землі. Марія ненавиділа свого сина і його дівчину, яка щоразу, зустрічаючи жінку, кидалася образами.
Марія година думала про те, що в одну мить втратила одразу двох своїх хлопчиків. Як так сталося, що вона виховала вбивцю? Як міг Сава так вчинити з власним братом, заради чого? Ці питання ніколи не полишали її голови. Її син — братовбивця і їй необхідно жити з цим усе життя.
XXXI.
Івоніка виділив частину землі сину, після чого Сава та Рахіра одружилися. Батьки проігнорували весілля, а Сава так і не міг зрозуміти чи став він щасливим після того, як отримав все, чого прагнув.
XXXII.
Анна пройшла лікування і повернулася в село. Коли хтось ненароком згадував Михайла, довго не могла прийти до тями. Одружилася з Петром, вели господарство та виховували сина, якого вирішили віддати науці і не привчати до землі — від неї лише негаразди. Івоніка таємно відписав хлопчику найкращий лан землі, яку хотів колись подарувати Михайлу. Анна та Петро дуже любили сина і покладали на нього великі надії.