Радості не було меж, та ось захитався Захар Беркут і впав синові на руки: Сторож кликав його до себе. Він помирав щасливий від того, що виконав свій обов’язок.
Радісною була зустріч закоханих Мирослави та Максима. Батько ще встиг благословити їх.
Перед смертю він сказав:
<...> "...Батьки і браття! Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добром на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передайте-ж дітям і онукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне на попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем! Прощайте!" <...> Скоро справдилися ці святі слова...
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
В образі Захара Беркута втілено найкращі риси нашого народу: волелюбність, незламність у важкій боротьбі з поневолювачами, мудрість, доброта, патріотизм.
У своїй повісті І. Франко протиставляє персонажів із середовища народних мас представникам верхівки тогочасного суспільства. Письменник підносить те суспільство, у якому немає нерівності и гноблення, у якому стосунки між людьми гармонійні. Саме в такому суспільстві людина виявляє найкращі свої риси. Саме таку країну громадяни боронять до останнього подиху.
Велику роль у створенні настрою відіграють пейзажі. Природа неначе підтримує тухольців, дає їм сили. Так, сонце стає для них джерелом наснаги, кам’яний Сторож допомагає у боротьбі з ворогами, вода їх знищує.
Мова твору І. Франка характеризується широким вживанням діалектної лексики (слів, які вживаються в певній місцевості), а також архаїзмів — застарілих слів.