З тих пір хлопець ні разу не вдарив коня.
На Свят-вечір за вікном почулися дівочі голоси й попросили дозволу поколядувати. Дівчата заспівали про те, як молодець Сашечко по торгу ходив, хотів продати коня, а кінь попросив не робити цього — він же його вірний товариш, не раз виручав із біди, не продам він його й по цей день.
Пройшли косовиця й жнива, поспіли яблука й груші. Хлопцеві пошили довгі штани й повели до школи. Учителем був Леонтій Созонович Опанасенко, старий, нервовий і сердитий. Сашко так його злякався, що ледве зміг назвати своє ім'я. А на питання, як звати батька, сказав: "Батько!" Учитель зробив висновок, що той не розвинений, і відіслав геть. Сашко дуже горював.
Усе це про старе село, стару хату, старого коня. І тепер уже до рослий митець розмірковує: "Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини, і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише "помилку", яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства".
"Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє". Багато в житті Сашкових батьків було неладу, темряви, смутку і плачу. Все життя вони прожили нещасливо, топлячи горе в горілці та сварках. Найбільше ж у них було лише тяжкої роботи.
Але все це було давно. Одна лише Десна залишилася у спогадах незмінною. Тепер уже нема таких річок — з таємницями, зі спокоєм, з водяними, русалками й мірошниками. "Зате багато дачників тепер купається в трусах на зло робочим людям, в гарячий літній час і, очевидно, на досаду, бо чого ж мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють люди?"
Герой-оповідач говорить: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим..." Може, саме завдяки їй, "дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити... зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Кіноповість "Зачарована Десна" — твір автобіографічний. Подається у двох планах — як спогади малого Сашка і як роздуми зрілого митця. Із замилуванням автор згадує своїх рідних, у кожного з них він бачить гарне, неповторне. Милується природою рідного краю, яка і в дорослому віці дає йому наснагу до творчості, приклади гуманізму. Хоч багато траплялося жалю й плачу в минулі часи, щось було й вічне та прекрасне — вміння працювати, любити, жити в гармонії з природою.