При Зозуленку щоденника не знайшли. Тепер заарештували Олеся і випустять, якщо віддасть реліквію і дозволить її знищити. А ще родина героя-гімназиста має відмовитися від перейменування на його честь.
Юрко розумів, що потрібно довести, що Олесь не вбивав Зозуленка. Шпиг вважав, що допомогти може одна людина, яка бачила вбивцю. Чи, принаймні, була на місці, коли злочин скоїли. Це Чорна Рука, а Юрко мусить з'ясувати, хто себе так називає. Чорна Рука чекав на Юрка, місце призначив сам, але раніше туди прийшов Зозуленко зі своїм супутником. Утекти Чорна Рука не міг, бо там, Юрко і сам знає, немає куди тікати. Тому Чорна Рука – свідок злочину.
Ввечері Юрко міркував над усім. Хлопець розумів, що той, хто називає себе Чорною Рукою, насправді один з учнів восьмого класу. Хлопець вирішив, що то Стороженко, який сам собі написав записку і все це розіграв. Він має досвід пхати носа в чужі справи. Рознюхати все про всіх для нього – раз плюнути. Тому й знає, кого чим лякати, написавши записку самому собі, Стороженко відвів будь-яку підозру. Ще й викрутився, виставив Чорну Руку ледь не героєм.
У неділю Юрко вигулював Джентльмена. Прийшла і Ліза з Мартою Ернестівною, яка всюди супроводжувала бідолашну дівчину. Діти відійшли трохи від Марти Ернестівни і почали розмовляти. Ліза розповіла, що Раєвський її вітчим, а тато загинув два роки тому на Донбасі. Він був лікарем і волонтером. Їхній автобус підірвався на міні. Потім вони з мамою жили бідно. Мама давала уроки англійської, та все одно ледь зводила кінці з кінцями. Потім з'явився Раєвський, мама раділа, що він забезпечить Лізу… Юрко, переваривши почуте, вже зовсім іншими очима дивився на дівчину. Не ображався навіть, що пса свого шукала. Звісно, був один друг, і того Раєвський викинув. Раптом з'явився Лев Голіцин, який мешкав десь поруч. Голіцин усю увагу звернув на дівчину, сказав, що бачив її у гімназії, запросив на Покровський ярмарок, де буде розпродаж модних речей. Та дівчина відповіла, що її вже запросив Юрко, бо сьогодні Покрова, день війська, буде концерт, співатимуть наші воїни. Хоч Юрко цього не робив, проте підтвердив, що дійсно уже запросив Лізу. Голіцин почервонів і пішов геть.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Наступного дня Юрко написав від імені Чорної Руки записку для Стороженка. Вимагав принести триста гривень, інакше Андронакі дізнається, що це саме Стороженко розгатив лиховісний монітор. Призначив і місце: роздягальня біля спортзалу.
Під час тренувань Юрко причаївся і чекав у роздягальні Стороженка. Та спершу чомусь з'явився Мартинюк – Шпала. Обидва хлопці були здивовані. Мартинюк сказав, що вийшов в туалет. Коли він пішов геть, з'явився ще й Голіцин. Він говорив, що призначив тут зустріч, але прийшло повідомлення на телефон, і Лев сказав, що зустріч перенесли. Юрко нервував, бо сторонні заважали його справі. Та нарешті з'явився Стороженко. Той був наляканий і водночас здивований, що саме Юрко виявився Чорною Рукою. Гліб уже був готовий віддати триста гривень, бо приніс те, що вимагали у підкинутій записці. Тут Юрко і зрозумів, що Стороженко – ніяка не Чорна Рука. Хлопці пояснили все один одному і помирилися. Про все це Юрко розповів Шпигу.
Наступного ранку у гімназії все йшло як завжди. Стороженко привітався так, ніби вчора нічого не сталося. Голіцин нагадав про годинник, вкотре отримавши обіцянку швидко викупити. Мартинюк хвалився розробленою вчора стратегією гри в баскетбол. Та після перерви Юрко сам отримав записку від Чорної Руки. У ній було написано: "Не думай що про тебе забули гроші принесеш завтра туди куди той раз. Тільки одна година плюс. Той раз пробачив тепер ні".
Юрко не злякався, а зрадів, що Чорна Рука сама пришвидшує події. Минув один день, Юрко взяв з собою Джентльмена, гроші і відправився у будинок на Подолі, перед тим повідомивши все Шпигу. У будинку хлопець поклав гроші і вирушив наче додому, але повернувся назад іншим шляхом. Яке ж було його здивування, коли він там побачив Голіцина! Джентльмен не дав йому втекти, а Юрко почав говорити однокласнику про те, що цілий рід Голіциних – зрадники. Швидко там з'явився і Назар Шпиг. Юрко продовжував викриття: зіпсований козацький рід Безпалих, як і Голіцини, триста років служив не Україні, а російському цареві. І Безпалі, і частина Голіциних служили вірою і правдою царським наступникам – більшовикам. Нарешті, вже в наші часи, батько Голіцина робив усе можливе й неможливе, щоб отримати державну посаду в Києві. Юрків тато начуваний про це… Юрко не говорив – кидав слова в лице Голіцину, шмагав того словами, наче різками. Однокласник тягнув з дому все, що міг продати, але перейшов межу – залякував, погрожував, шантажував інших.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Шпиг зупинив Юрка, коли той хотів битися з Голіциним, і сказав, що ніхто про це нічого не дізнається, бо на карту поставлено долю ні в чому не винної людини – Олеся Добрянського. Тож Шпиг почав допитувати Голіцина про те, хто зарізав Яшку Зозуленка. Спершу Лев говорив, що нічого не знає. Потім зізнався, що чув коротку сварку двох чоловіків, які прийшли після нього. Один щось вимагав, а той не давав, товк про гроші й документи. Одного звали Зозуленко, другого – Сопля. Шпиг відпустив Голіцина, і той побіг геть.
Юрко з собакою подався за відставним міліціонером кудись углиб Подолу. Там Шпиг шукав Соплю, але лише дізнався, що грабіжник сьогодні вдень забрався геть з того місця, де був. За дві години він буде на іншому місці. Юрко і Шпиг зайшли до детектива додому. Там їх вже чекали Медвідько і Стрельцов. Шпиг мав їм у чомусь зізнаватися, та раптом вони звернули увагу на Юрка. Назар Захарович вдав, що саме знайшов цього хлопця, який втік з дому і якого розшукували батьки. Він жестом підкликав Юрка до себе і влупив потиличника. На запитання Стрельцова, чому Шпиг не завів хлопця додому, той сказав, що збирався ще провести профілактичну розмову. Усі зайшли в квартиру, хлопця закрили у сусідній кімнаті.
Юрко розумів, що Шпиг зробив усе це, щоб не втягувати його у справу, пов'язану із щоденником. Хлопець підслухав розмову дорослих, і ось що почув. Шпиг доводив, що Олесь Добрянський не вбивав Яшку Зозуленка. Злодюгу вбили, щоб пограбувати. І вбив його такий собі Сипливець Аркадій Якович з прізвиськом Сопля. Медвідько сказав, що то відомий тип, здатний на все. Шпиг сказав, що не знає, де той зараз, тож вони зараз тут марнують час на порожні балачки. Медвідько і Стельцов пішли перевертати Київ і шукати Соплю.
Юрко не ображався на Шпига, а вирішив йти з ним шукати Соплю. За словами Шпига, Сопля був зараз на Деміївці, в одному нехорошому місці, на Совських ставах, де мала відбутися велика гра в карти. Шпиг прихопив пістолет і попередив Юрка нікуди не лізти.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Прибувши ввечері, коли вже було досить темно, на Деміївку, одну з київських околиць, Юрко і Шпиг підійшли до паркана одного з будинків. Шпиг приготував пістолет. Юрко завмер, не знаючи, чим озброїтися йому. Тільки Шпиг торкнувся хвіртки, хтось з'явився. Детектив спеціальним прийомом "приспав" його на годину. Потім обшукав непритомного, знайшов пістолет у кишені, виклацнув обойму і перевірив заряд. Коли Шпиг зайшов всередину, Юрко обійшов будинок з правого боку, там світилося вікно. Хлопець усе бачив і чув. Всередині був круглий стіл і три чоловіки. З трійці найбільше кидався у вічі лисий. Біля нього на краю стола лежала найбільша купа банкнот. Карти лежали біля кожного. Мабуть, лисий зараз вигравав. Другий, у смугастому костюмі, стояв до вікна спиною. Його Юрко не розгледів. Третій так голосно шморгав носом, що чулося аж на вулицю. То і був Сопля.
Коли Назар Шпиг зайшов з пістолетами у руках, почалися постріли, гармидер. Сопля вискочив через вікно, уже біг, щоб перескочити паркан, але його схопив Джентльмен. Шпиг вивів на двір під конвоєм інших. Чоловік у смугастому піджаку сильно кульгав, з чого Юрко зрозумів: детектив його підстрелив. Лисий тримався долонею за розбиту голову. Шпиг сказав, що йому тільки Сопля був потрібен, інших відпустив би. Проте доведеться всіх здавати. Детектив запитав, де щоденник. Виявилося, що його Сопля програв лисому. Юрко забіг усередину будинку і швидко знайшов реліквію. На ній було написано: щоденник учня української імени Кирило-Мефодіївського братства гімназії Добрянського Олеся. У правому кутку була дата – 7 січня 1918 року. Раптом почувся звук поліцейської сирени, бо хтось викликав поліцію через галас і постріли…
Вдома батьки не знаходили собі місця. Юрко прийшов нарешті додому і зробив, як сказав відставний міліціонер: почав ридати і говорити, що загубив Джентльмена, шукав його, тому і забарився. Заснув Юрко швидко, але вночі у нього піднялася температура. Тато викликав "швидку", лікар сказав, що це від сильного хвилювання і стресу. Поспати гімназистові таки вдалося. Навіть не бачив і не чув, як зранку прийшов із візитом пан Шпиг. Він вручив батькам бульдога-втікача і розповів, що надибав пса в одному з дворів. Під кінець дня жар остаточно спав, Юркові стало набагато краще, та до гімназії його ще не пускали.
У неділю хлопець пішов на прогулянку у парку Шевченка. Прийшла і Ліза. Поки вона гралася з бульдогом, хлопець тинявся парком. Раптом до нього наблизилися троє людей. То була літня жінка, яка випромінювала шляхетність. З нею був Назар Захарович Шпиг. А ще з ними був воїн Олесь Добрянський. Юрко познайомився з акторкою Добрянською. Вона розповіла, що скоро зніматимуть кіно про її брата, героя Крут. На його честь незабаром мали назвати одну з київських вулиць. Коли дивна трійця пішла, Ліза запитала Юрка про Олеся, бо впізнала його. Виявляється, її тато був з ним знайомий. Олесь прикривав їхній волонтерський автобус. Сам-один затримував сепарів та росіян, коли ті не хотіли пропустити поранених.
Назавтра в гімназії все було, як звично. Голіцин при першій зустрічі швидко відвів погляд, а потім узагалі відвернувся і намагався триматися від Юрка подалі.