Коли тато запитав, як звуть бульдога, Юрко розгубився. Мама пропонувала кликати його Дружок чи Шарик. Тато сказав, що собака породистий, але не має ошийника, отже він не втік, його викинули. Інженер Туряниця був злий на людину, яка це зробила, але не мав бажання залишати бульдога. Собака тицьнувся носом йому в ногу й терпляче почав чекати вирішення своєї долі. Коли тато сказав, що англійський джентльмен лишиться тут, поки…, собака раптом стрепенувся, потім гавкнув. Юрко одразу здогадався, що кличка собаки – Джентльмен.
Розділ 7. Тут дізнаємося, чий бульдог, але від того нікому не стане легше
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Джентльмен допоміг відволіктися від тієї прикрої пригоди в занедбаному будинку, з якого Юрко дивом вибрався. Та вночі хлопцеві приснилося, що за ним ганялися мерці з білими лицями й чорними револьверами, а коли прокинувся, то не міг заснути – англійський бульдог виявився ще тим хропуном. Зранку мама взяла з Юрка слово, що гуляти з собакою буде лише він, незалежно від погоди й пори року. Обіцянку гімназист дав, адже такий підхід означав, що батьки готові залишити бульдога назавжди.
Поки біг до гімназії, хвилювався, що Чорна Рука не отримав того, чого вимагав. Проте неприємні думки випарувалися, щойно Юрко переступив поріг гімназії. Повернувшись додому, Юрко побачив оголошення, яке знайшов в інтернеті тато. Поряд із закликом знайти зниклого пса і повернути його за винагороду, автор помістив фото, з якого дивився зниклий бульдог. Шукали саме англійського бульдога, що відгукується на кличку Джентльмен. Юрко ледь стримував сльози.
У неділю Юрко з татом повезли собаку на Липську. Бульдог упізнав свою домівку. Коли гостей запросили пройти, собака дав волю почуттям. Його зустріла дівчинка зі світлим волоссям десь одного віку з Юрком. Потім з'явилася висока, суха, затягнута в сіру старомодну сукню дама з якоюсь неймовірною зачіскою. Вона заходилася відтягувати дівчину, яку звали Ліза, від бульдога. Тим часом з'явився ще один учасник подій. Високий, не так худий, як стрункий чоловік. Це був господар. Він був лисий і одягнений у дорогий костюм, напевне, господар збирався кудись із офіційним візитом. Чоловіки відрекомендувалися. Господаря звали Раєвський Аркадій Львович. Він розповів, що Ліза теж навчається у Першій зразковій у 8-Б, але перевелася туди щойно цього року. Тепер Юрко згадав – мигцем бачив хазяйку бульдога в коридорі. Господар поспішав, бо його чекали у мерії на прийнятті – зустріч із іноземними інвесторами. Він запросив Юркового тата в кабінет, але хлопцеві не дозволив заходити.
Розділ 8. Тут гімназист чує, як бреше його тато
Юрко відчував, що за дверима вирішується доля Джентльмена. Не сподобався хлопцеві господар дому. Якби ж лисий просто подякував, навіть не давши обіцяної винагороди, Юрко, проковтнувши кривду, пішов би геть. Але ж господар не подякував. Розуміючи, що чинить погано, Юрко наблизився до дверей кабінету і нашорошив вуха.
Раєвський говорив, що не давав цього оголошення. Це зробила його вихованка без дозволу, за що буде покарана. Їй узагалі заборонено користуватися соціальними мережами. Виявилося, що Ліза – дочка дружини Раєвського. Бульдога подарував Лізі хрещений батько, але цей подарунок Раєвський вважав недоречним. Він зізнався, що заплатив Романові, своєму водієві, щоб позбувся собаки. Потім Раєвський запропонував Юрковому тату п'ятсот доларів, щоб той забрав собаку назад. Інженер Туряниця сказав, що гроші йому не потрібні, бо він сам хоче залишити цю собаку. Юрко пожвавився: татові вдалося збити пихатого чиновника з пантелику. Тато навіть збрехав, що любить собак.
Раптом Юрко побачив жінку. То була дружина Раєвського. Лізина мама, Любов Гнатівна, теж збиралася їхати з чоловіком. Раєвський вийшов з кабінету і покликав Лізу. Він повідомив, що вона без кишенькових грошей бути не може, тому залишиться без собаки. Пес житиме в Юрка, але дівчина може гуляти з Джентельменом, коли Юрій буде вигулювати тварину. Звісно, в присутності тітки.
Розділ 9. Тут гімназист нудиться новим життям, тому радіє навіть дрібній пригоді
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Юрко Туряниця, коли не робив уроків, мав два заняття: ходив зі своїми гімназійними приятелями, котрі жили поруч, в парк Шевченка грати в шахи, або змагався в баскетбол із "тридцятками". Так називалися сусіди і вічні супротивники зі школи номер тридцять. Колись учні школи та гімназисти побилися, а дівчата виклали фото й відео в Інтернет. Потім помирилися і домовилися: бійок більше не буде, натомість мірятимуться знаннями та вміннями.
Та тепер Юрко мав нове заняття. Батьки попередили, що за Джентльмена назавжди відповідає лише він. Потрібно було два рази на день гуляти, годувати, мити за ним, прибирати. Єдина втіха – за всіма новими клопотами віддалилася історія в покинутому домі на Подолі. Та й Чорна Рука про себе не нагадувала.
Якось Левко Голіцин попросив Юрка затриматися після уроків, бо мав до однокласника важливу, як сам сказав, справу. Левко називав себе Левом і нащадком дворянського роду. Окремо від інших Голіцин не тримався, проте в боротьбу з "тридцятками" все ж не встрягав. Був Лев Голіцин слабосильний, блідий, намагався обходити бійки та інші небезпеки стороною. Нащадок дворян займався дрібного торгівлею. Дідівський годинник, який Лев домовився продати Юркові, був не єдиним його товаром.
Цього разу Левко збирався продати Глібові Стороженку з їхнього класу важкого китайського бовдура. Це була порцелянова статуетка, яка зображала старого китайця, який виставив вгору палець. Торкнеш – і палець хитається туди-сюди. Зустрітися домовилися в комп'ютерному класі після уроків. У класі Гліба Стороженка не дуже любили. Зовні він трохи нагадував щура. Знав не менше за інших, але й не більше. Дозволяв собі встрягати лише туди, де напевне не могло бути поганих наслідків.
Голіцин боявся, що Стороженко не заплатить. Подібне вже було кілька разів. Третім узяли з собою Степана Мартинюка. Цей був на голову вищий за будь-кого зі своїх однолітків, через що дражнили його Шпалою. Хлопець любив махати кулаками з найменшого приводу. Голіцин, залучаючи Мартинюка, робив ставку на його грізний вигляд. Мартинюк за те, що стоятиме, мовчатиме, сопітиме і грізно зиритиме на Стороженка, попросив двадцять гривень. Юрко ж не претендував на винагороду. Пішов з цікавості, за компанію.
Розділ 10. Тут китайський бовдур зірве міжнародну зустріч
Покупець уже чекав сувору компанію. Голіцин витяг із пакета замотану в інший пакет статуетку і сказав показати гроші. Стороженко хотів перевірити товар, торкнутися, бо це могла бути не старовинна річ, а китайська підробка. Левко показав на статуетці клеймо виробника. Стороженко побачив, що напис українською. Голіцин сказав, що статуетку робили в Києві, але сто років тому. Гліб довго й підозріло роздивлявся майстрову марку, а потім витяг стосик купюр. Він тицьнув гроші Голіцину, але той брати не квапився і нагадав про борг за чорнильницю. Стороженко сказав, що треба почекати.
Обмін грошей на товар відбувся. Тут же, при всіх, Лев розплатився з Мартинюком. Лев попередив, що наступного разу прийдуть по борг. "Теж мені – дворянин", – вишкірився Стороженко. Він навмисне став на мозоль Голіцина. У повітрі запахло серйозною сваркою, Юркові встрягати в неї не хотілося.
Вони було вже рушили, та Стороженко показав їм відірвану рухому руку статуетки з виставленим пальцем. Гліб назвав Лева шахраєм, бо рука була приклеєна і відірвалася. Стороженко наказав повернути гроші і замахнувся, жбурнув у Голіцина відірваним шматком порцеляни. Мартинюк зловив "кулю" на льоту. Далі полетіла злощасна статуетка. Її зловив уже Юрко. Голіцин вихопив у Юрка статуетку і жбурнув її в Стороженка. Той нагнувся, і статуетка полетіла у величезний монітор, з якого завтра повинна була транслюватися міжнародна конференція. Вважкенька підставка зробила тріщину в моніторі. Потім монітор упав на підлогу екраном донизу.
Розділ 11. Тут на гімназистів чекає нелегке випробування
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Першим очухався Стороженко і кулею вилетів з кабінету. За ним побігли усі інші. Уже коли збігли на перший поверх, зупинилися, бо забули зібрати шматки бовдура – головний доказ злочину. Мартинюк побіг назад, але повернувся і сказав, що туди вже зайшла прибиральниця. Голіцин запропонував усім мовчати, бо ніхто їх там не бачив. Закріплюючи домовленість, Левко простяг назад отримані гроші. Трошки подумавши, тицьнув назад зароблену двадцятку і Стьопа Шпала. У Юрка не було ані копійки, але він сказав, що принесе гроші завтра. Стороженко сказав, що коли його вирахують, то здасть усіх. Він почав говорити про те, що хлопці повинні платити йому за мовчання. Побачивши завгоспа, хлопці вибігли з гімназії і поспішили кожен у свій бік, не озираючись і не прощаючись.
Наступного ранку всіх, крім молодших, чергові відразу попросили йти в актовий зал. Керував процесом особисто директор, огрядний учитель англійської Марко Іванович Андронакі, виходець із одеських греків, через куцу борідку охрещений Цапом. А в залі вже метушилися вчителі, і найбільше – пані Блоховська. Вигляд її не віщував нічого доброго. Директор сказав, що зірвано дуже важливий міжнародний захід, який мав підтвердити імідж Першої зразкової як найкращого навчального закладу Києва. Усі були попереджені про те, що ті, хто причетний до цього, будуть виключені, а їхні батьки заплатять за нове обладнання.
Далі всі пішли по класах, але нікому не дозволялося виходити з них. Можна було йти лише до вбиральні. Ті, хто ітиме туди, матиме шанс зайти до директора чи до свого класного керівника і назвати ім'я чи імена порушників, або самому зізнатися. Юрко зрозумів, що тепер підозрюватимуть кожного, кому припече в туалет.
Розділ 12. Тут допомога приходить звідти, звідки її не чекали
Гімназистів повернули до класів, і уроки того дня давалися дуже важко.