Мотиль переконався, що всі його пляшки порожні, тож почав збиратися додому, щоб не замерзнути тут. На автобусній зупинці Мотиль розлучився з осликом, бо не міг взяти його з собою.
9. Таборяни
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Ослик усе мандрував і от побачив сірі кам'яні мури. Йому було цікаво, він підійшов і побачив руїни середньовічного замку. Поруч був потічок, а біля нього – гуси. Гусак почав говорити з осликом, а гуска розповіла про розумну кобилу Алісу, яка тут часто паслася. Кобила належала циганському барону Джекі Чану. Ослик зрадів, почувши про Алісу, адже коні були найближчими родичами для осликів. Він дуже хотів поговорити з нею. Гуси порадили йому йти в табір, що знаходився за цвинтарем.
Ослик помандрував до табору, який розташовувався вже за межами Підгаєцької сільради і не підлягав усесильному голові Кривдському. Барон Джекі Чан і Кривдський ворогували. Голова попереджав барона, щоб у селі цигани нічого не крали, та нарікань на ромів у селі не було.
Оладар Чікош першим помітив ослика. Він мав тридцять років і шестеро дітей, а його жінка саме хворіла, тож чоловік сприйняв ослика, як подарунок неба. Він привів Хвостика в хату, і діти дуже зраділи. Стара Котія, мама Оладара вважала, що ослика відбере Джекі Чан.
Через день уже всі роми знали про ослика. Та барон наказав привести ослика до нього. Чікош поклявся барону, що не крав тварину, і надіявся, що Хвостика не відберуть. Барон не хотів проблем, тож наказав сховати ослика у своїй стайні, а усім – щоб прикусили язики. Так Оладар позбувся ослика і отримав за нього від барона лише 100 гривень.
10. Зрада
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Вася Кобра шукав віслюка і прочісував усі території. Він боявся сказати шефу, що нічого не вийшло. Не міг знайти ослика і Степан Кузька. Поліцейський добре зрозумів, що Кривдський теж шукає Хвостика.
Оладар, який дізнався, що люди Кривдського шукають віслюка, пішов до Кобри, щоб вигідно продати інформацію. Циган зустрівся з Коброю у кафе і розповів, що віслюк у барона. За це Кобра дав Оладару два мішки продуктів для шістьох голодних дітей. Згодом Оладар зрозумів, що барон йому не пробачить зради, тож прибіг до Джекі Чана і попередив, що скоро сюди прийдуть Кобра з бандою. Барон запитав, чи це часом не Оладар розповів Кобрі про ослика. Оладар присягався, що це не він. Новина про Кобру не злякала барона, він вирішив готуватися до зустрічі з людьми Кривдського.
Тим часом Маруся відпустилася з роботи швидше, бо був саме Святвечір. Вона зустрілася зі Степаном Кузькою і розповіла, що Кобра збирається до ромів по якогось осла (вона підслухала розмову Оладара і Кобри у кафе). Кузька наспіх поцілував свою наречену і побіг на головну кримінальну подію своєї недовгої служби. У Святвечір, коли всі сіли за святкові столи, у східній частині Підгайців розпалювалися небачені пристрасті. У табір їхав Кобра, за ним – Кузька, а з неба нарешті почав падати перший сніг.
11. Святвечірні дива
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
У хаті Оладара Хвостику було добре, але хотілося поговорити з кобилою Алісою. І ось – на тобі! Його таки привели у стайню, де стояла біля ясел велика біла кобила. Це була гордість Джекі Чана. Кобила була світло-мишастої масті, в яблуках, вона здивовано глипала на Хвостика. Ослик витріщався на неї із захватом. Якось відразу вони знайшли спільну мову. Мабуть, через те, що в обох був спокійний, врівноважений характер. Аліса розповідала про життя в таборі. Роботою її не напружували, адже роми майже не займаються сільським господарством. Єдине, що вони полюбляють, – це мандри. Тож кобилу використовували, коли треба було щось привезти. Хвостик розповів, як у місті виступав у різдвяній виставі, і мріє побувати там ще раз. Аліса сказала, що мріє побачити своїх діток, бо коли в неї народжується лоша, господар його потім відбирає, і воно зникає безслідно.
Кобила порадила ослику добиратися до міста, якщо він хоче здійснити свою мрію. Воно було недалеко: година-дві швидкого бігу. "Але ти мусиш пожертвувати всім, аби осідлати свою мрію. Бо мрії підкоряються тільки надзвичайно сильним і впертим натурам", – говорила Аліса. Щоб ослик міг втекти зі стайні, Аліса дещо придумала.
Коли прийшов Йончі, син барона, який доглядав її, вона прикинулася хворою. Хлопець налякався і побіг кликати батька. Двері не були прикриті, тож Хвостик вибіг надвір. На щастя, хвіртка на вулицю була відчинена, бо Йончі, не заставши батька вдома, кинувся розшукувати його по селі. Той якраз провадив перемовини з головами циганських родин. Коли барон почув, що Аліса хвора, то всі кинулися бігти до хліва. Мудра коняка Джекі Чана була задоволена тим, як проходила вистава, в якій вона грала головну роль. Адже глядачів набилося стільки, що навіть якби ослик був у загорожі, його би просто не помітили через тисняву. Коли кобила стала на ноги, барон оголосив усім, що сталося справжнє чудо на Святвечір. Раптом Оладар закричав, що ослика у хліві немає, а далі всі побачили, що до табору їдуть чотири чорні джипи. З них повискакували люди Кобри. Джекі Чан згадав, що осла немає, тому з легкою душею вийшов назустріч непроханим гостям. Кобра запитав, де віслюк, але баран вдавав, що здивований. У хліві справді не було ніякого віслюка, тож Кобра залишився ні з чим. Оладар тим часом втік, щоб Кобра не помстився йому. Приїхав у табір і Степан Кузька. Кобра саме стріляв у небо, тож Кузька запитав про право на носіння зброї. Дозволу не було, і Степан забрав зброю.
12. Нічний мандрівник
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Кузька радів, що натрапив на слід озброєного криміналу, і з нетерпінням чекав на експертизу вилученого пістолета, адже це було значно крутіше за єпископського віслюка. Кобра сушив голову, як уникнути халепи, бо Кривдський раптом сказав, що не прикриватиме його, адже на горі влада змінилася, і голова сам сидів, як на голках. Джекі Чан дякував Богу, що ослик зник, лише Оладар згадував про Хвостика.
Хвостик тим часом мандрував у місто. Він біг риссю, але встиг почути тривожні постріли у таборі. Та він не зупинявся, бо попереду його чекала мрія. Ослик обрав за орієнтир найяскравішу зірку. Хвостик навіть не помітив молодого вовка в улоговині, який провів його поглядом. Через пів години віслючок почав збавляти темп. Він змерз і боявся збитися з дороги. Щоб підбадьоритися, він згадав, як рік тому, після виступу у вертепі, він цілу ніч провів, пригорнувшись до овечки Берти. Йому було так шкода, що їх розлучили.
Ослик вийшов на високий пагорб і побачив вогні міста. Тепер він знав, що воно поблизу. Тримаючись траси, він знову рушив. Нарешті він опинився у місті, та не знав, куди йти. Спершу ослик побував у передмісті, а потім його побачили два поліцейські. На щастя, його не забрали. Потім Хвостик опинився у міському парку. Було дуже холодно, він шукав місцинку, де міг би переночувати. Під великим ліхтарем стояла синя будка сторожа. Хвостик ткнувся в маленьке віконце мордочкою. На канапі лежав сторож Роман Нечиталюк. Чоловік почув, як щось гупнуло, і подався надвір. За вагончиком він побачив ослика, який замерзав. Роман забрав Хвостика у вагончик.
13. Чи збуваються мрії?
Роман Нечиталюк був кмітливим чоловіком, хоча доля ставилася до нього по-різному. Він пізно одружився, і довгий час Бог не давав їм з дружиною Мариною діток. Нарешті народився хлопчик, і Роман усюди брав п'ятирічного Миколку із собою. Довгий час він не міг знайти роботу, нарешті влаштувався сторожем у парк. Від домашньої рутини Нечиталюк відпочивав у парку, перечитавши нарешті всю домашню бібліотеку і спростувавши прізвище своїх малоосвічених предків. Прихід віслюка у різдвяну ніч він сприйняв за знак згори. У нього виник план. Коли Роман почув зранку по радіо, що в церкві Стрітення буде живий вертеп, то вирішив діяти. Він зателефонував додому і запропонував піти увечері поколядувати, адже Святвечір їм не вдалося зустріти разом.
Коли з домашніми Нечиталюк домовився, він протер Хвостика, підгодував своїми бутербродами, взяв ослика на мотузку і вирушив до центральних воріт парку. Біля воріт їх уже чекала миловидна жіночка із п'ятирічним малюком. Побачивши батька з віслюком, хлопчик аж заплескав від радощів у долоні. Натомість мама насупилась: сюрприз, вочевидь, їй не сподобався. Роман посадив сина на ослика, і вони пішли. Хвостик потрохи приходив у гумор, розуміючи, що нарешті він став комусь потрібен. До того ж він і далі мандрував містом, сподіваючись натрапити на знайомі краєвиди. Яким же було його здивування, коли з-за п'ятиповерхового будинку вигулькнула церква Стрітення Господнього. Та сама, біля якої відбувався торішній вертеп.
Тут зібралося вже чимало народу. Поруч із храмом було зведено дерев'яну сцену, де саме почався вертеп. Миколка і далі сидів на ослику, а той думав, що мусить бути на сцені. Та там уже був ослик, в задній частині сцени. Хвостику сперло дихання від прикрощів. Він онімів, посірів, здувся, як повітряна кулька. Його підмінили! Хвостик відчув себе непотрібним і заплакав. "І-а!" – заволав він з розпуки звучним ослячим голосом. Надворі було темно, та тепер всі його помітили і хотіли погладити.
Вертепне дійство вже закінчувалося. До ослика проштовхнувся високий ставний чоловік у темній рясі, то був владика. Він впізнав свого ослика. Хвостик теж згадав, що цей чоловік вибрав колись його на фермі. Владика подзвонив до отця Теодора, що теж був десь тут, і попросив підійти. Отець був тут, бо приїхав подивитися живий вертеп. Так би мовити, набиратися досвіду. Ослик уздрів свого справжнього господаря і щасливо заіржав: "І-а!", тицьнувши ніс йому в руку. Тепер Хвостик згоден був забути свій театральний провал. А Роман Нечиталюк з родиною тут же отримав єпископське благословення за те, що порятував Хвостика.
Хвостика після вистави відвели до кошари позаду сцени, де були й інші тварини.