Вчителька попросила лісничого не говорити дівчинці про це, поки вона не складе іспити в кінці навчального року. А до того треба добре перевірити звістку. Макар Макарович сказав, що хоче удочерити Улянку і забрати до себе ще й діда Маврикія. Людмила Степанівна розповіла, що можуть бути труднощі, бо Демко не любить Улянку. І вона розповіла історію з попсованим зошитом. Макар Макарович уважно слухав, а потім сказав, що його син мусить дізнатися правду. Хай знає, що Улянка − його майбутня сестра. Це буде батькова і синова таємниця. Аж доки не скажуть Улянці.
Ввечері Макар Макарович поговорив з Демком. Він йому все розповів і попросив поки що тримати все у секреті. Батько пояснив, що Улянка не підлабуза. Людмила Степанівна просто жаліє її, як круглу сироту. У Демка немає тільки матері, а в неї й батька. Демко змирився з батьковими словами, хоч йому більше хотілося мати брата. Хлопець подумав, що Улянка не підлабуза, та все ж таки вона наябедничала про зошит. Хитра яка!
Зранку Демко першим прибіг до школи, бо чомусь хотілося поглянути на Улянку. Хлопчина вперше подумав про те, що Улянка щодня ходить у школу лісом, і йти їй добрих три кілометри. Дівчинка прийшла за кілька хвилин до уроку. Демко чув, як Марта спитала в подружки, чому та пізно прийшла, і як Улянка, хукаючи на пальці, поскаржилась, що вона вчаділа і заспала і що в неї болить голова. Улянка здалась йому непомітною й нецікавою. Хіба такою має бути його сестра?
Розділ восьмий
ЗЕМЛЯНКА
У неділю Улянка варила для діда солодку гарбузову кашу. Із думки їй все не йшов Демко Рогоза. Хай не бреше, то був його власний зошит. Дівчинка запримітила, як хлопець крутився біля її парти. Але навіщо він це зробив?
По обіді Улянка пішла блукати лісом. І все думала про Демка. Був уже кінець листопада, і ліс стояв зовсім голий. Цього разу дівчинка зайшла дуже далеко. Несподівано вона почула в Одудовім ярі дим. Поблизу тут не було ніякої хати, це добре знала дівчинка. А до села звідси чи й дійдеш за годину. Згодом вона розгледіла невисокий горбок землі, з якого стирчала схожа на стовпчик труба. З неї й виходив дим. Горбок було добре замасковано опалим листям. Дівчинка злякалася і сховалася за стовбур дерева. Вона уже хотіла тікати, але почула звук сухого листя під чиєюсь ногою. Між деревами майнула людська постать. Невідомий ішов просто до землянки. Часом він зупинявся, присідав і підозріло оглядався навколо. Улянка з жахом упізнала заросле обличчя невідомого й шапку-ушанку.
Розділ дев'ятий
В ОСІННЬОМУ САДУ
А тим часом багато школярів зібралися у колгоспному саду, щоб рятувати щепи. Уночі сюди навідувалися зайці і обгризали кору, тож тепер діти робили всілякі відлякувальні пристрої, здебільшого це були млинки-тріскачки. Заєць лякливий − зашелестить від подиху вітерця папір, затріщить млинок, косоокий боягуз зараз же навтіки.
Демко теж там був і допомагав. Його неприязно зустріла Марта, а згодом розповіла, що саме вона розповіла вчительці про пригоду з зошитом. Демко дуже здивувався, бо вважав, що це зробила Улянка.
До дітей підійшла Людмила Степанівна з садівником Захаром Захаровичем, який розповів, що недавно вовк украв в нього ягня. Незабаром він забрав тріскачки й пішов розставляти їх з хлопцями на край саду. Коли Демко і вчителька опинились наодинці, хлопець попросив пробачення. Вчителька сказала йому: "Пробачення − це не пусте слово, Демко. Коли людина просить пробачити її, то це значить, що вона засуджує свій вчинок, визнає його недостойним, ганебним. Пробачення − це сповідь перед своїм серцем. Спитай у нього, воно скаже, що ти повинен зробити".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ десятий
ЩО ПІДСЛУХАЛА СТАРА ШАФА
Улянка спостерігала за невідомим, та раптом під її ногами тріснула гіллячка. Та не тільки вона налякалася. Невідомий теж злякався, він почав прислухатися, але коли виявив, що все спокійно, опустився в землянку. Задкуючи від дерева до дерева, дівчинка кинулась тікати.
Ще не встигло смеркнути, як кілька лісників з рушницями оточили землянку біля Одудового яру. Серед лісників був і Макар Макарович. З піднятими догори руками з-під землі виповзло двоє. Того ж дня їх було відправлено до міста. Макар Макарович пояснив дівчинці, що то були колишні поліцаї, які при німцях знущалися над людьми, а тепер від народної кари ховалися. Біля землянки Улянка знайшла куряче пір'я і зрозуміла, що то з її курей.
У школі Улянка розповіла про цю пригоду Марті. Вони шептали біля шкільної шафи, і Демко дуже хотів підслухати, але не вдалося. А після Людмила Степанівна розповіла учням про те, як Уляна Голуб натрапила в лісі на землянку, в якій переховувались двоє поліцаїв, і повідомила про це лісників.
Розділ одинадцятий
ЖОЛУДІ
Якось усіх піонерів зібрала вожата Ївга і розповіла, що сьогодні діти збиратимуть жолуді. Спершу Ївга розповіла, що потрібно відновлювати лісові масиви, а без жолудів цього зробити не можна. Тому діти допоможуть своєму лісництву у збиранні жолудів та іншого насіння лісових дерев.
Осінній ліс ожив. Скрізь дзвеніли веселі дитячі голоси. У дітей були кошики й полотняні торбинки. Улянка не могла назбирати багато, бо порізала долоню і мусила збирати жолуді лівою рукою. Демко майже увесь час був недалеко від Улянки. Вона вже не сердилась на нього за зошит. Забулася образа. Та й сам хлопець з деякого часу зовсім змінився − не приставав, не штовхався, не дратував. Наче підмінили його − іншим став Демко. А коли ніхто не бачив, Демко насипав в Улянчин мішок своїх жолудів, щоб у неї було стільки ж, як у інших.
Розділ дванадцятий
ПРИШИТИЙ ҐУДЗИК
У ліс прийшла зима, насипало снігу. Улянка раділа і ловила зранку сніжинки. В школу йти на другу зміну, тож дівчинка почала варити борщ і узвар з лежалих лісових груш. До лісової хатини прибіг Демко. Він приніс мішок, я кого витяг трьох курок і півня. Хлопець пояснив, що його батько передав птахів замість тих, що поліцаї вкрали. Після того як Улянка знайшла в лісі землянку і викрила бандитів, Демко почав дивитись на школярку зовсім іншими очима. Чи думав же він раніше, що ця дівчинка здатна на такий хоробрий вчинок!
Демко попросив в Улянки пробачення за зошит. Улянка посміхнулась і глянула на хлопця. Він зрозумів: віднині тому, що було, усім їхнім сваркам − край, і це справді він, брат, прийшов у гості до сестри. Улянка сказала, що коли приїде її батько, вони втрьох підуть на рибалку. Демко почув це і відвернувся до вікна, бо на очі набігли сльози.
Згодом вони домовилися влаштувати у лісі новорічну ялинку і зліпити під нею Діда Мороза. А коли Улянка глянула на широкий Демків піджак і помітила, що одного ґудзика нема, то знайшла у своїй скриньці підходящий і пришила.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ тринадцятий
НІЧНА ЗАВІРЮХА
Мороз міцнішав, була справжня зима. Улянка з дідом палили в хаті, щоб було тепло. Дід мріяв, щоб онука після школи пішла вчитися у технікум чи в інститут, щоб стала інженером по лісовому хазяйству.
У день, коли настала відлига, Білочка привела двох козенят: цапика й кізку. Дід Маврикій забрав їх до себе на теплу піч обсушитися.
Якось уночі, коли після відлиги знялася завірюха, до сарайчика підкрався старий вовк, якого дуже хвилював запах живої кози. Вовк хотів підрити під стіною хід, але земля була замерзлою, і йому це не вдалося. На світанку звір був уже далеко в лісі.
Якось Улянка простудилась, тож не ходила до школи. Вона згадувала вчительку, однокласників, Демка, школу, піонерів, Марту, і їй так захотілось побачити своїх товаришів. Ось вона видужає й попросить діда Маврикія переїхати жити в село. Хай лишається хатина з забитими дверима й вікнами. Але дівчинка відразу передумала, бо може повернутися тато і застати хатину пустою.
Раптом до хати зайшли Марта, Демко, Микола Суховій і ще багато школярів, а з ними піонервожата Ївга... Діти вирішили провідати Улянку, і вона дуже зраділа. Демко з Мартою схопили сокиру й вибігли надвір. Незабаром вони повернулися з двома оберемками нарубаних дров. Швидко запалили плитку, дрібно затріщав у вогні хмиз. Ївга зварила липовий чай і додала до нього меду. Діти розташувалися півколом біля Улянчиного ліжка і влаштували своєрідний збір. Усі розказували цікавинки про ліс та його мешканців. Улянка не втрималася і згадала свою таємницю про копання ямок і все розповіла школярам. "Ось ти яка! − сказала Ївга. − Справжня лісничиха! Ну, коли так, то весною всі прийдемо садити молоді дубки..."
Розділ чотирнадцятий
ЛИСТ
Учора на уроці географії у Марти випав з книжки лист-трикутник. Улянка підняла його й подала подрузі. Це був лист з фронту від Мартиного батька. Марті було жаль, що подрузі не приходять листи від батька. Але Улянка уже придумала, що робити. Вона переписала собі в зошит адресу, а ввечері вдома складала листа Мартиному батькові. Дівчинка написала, що живе вона в лісниковій хатині, що Марта − її подружка і що вона, Улянка, давно-давно вже не має листів від свого батька. Улянка просила розпитати на фронті в сусідів, чи не знають нічого про її батька, Андрія Свиридовича Голуба, котрий працював до війни лісником на Мгарській дачі під Лубнами.
Зранку Улянка вирішила зайти перед уроками ще на пошту і вкинути листа. Та на лісовій стежині вона раптом побачила вовка. Він сидів на задніх лапах і дивився на Улянку. Вона відразу догадалась, що це вовк, і страшенно перелякалась. У ту хвилину, коли дівчинка, отямившись, хотіла кинути книжки й лізти на найближче дерево, звір устав і ліниво, не озираючись, пішов з просіки в кущі.
Улянка боялася йти далі. Та лист не давав їй спокою. Його треба було вкинути в скриньку якнайшвидше! Вона повернулася додому і взяла батькову берданку, а дідові сказала, що хоче підстрелити зайця. Дід Маврикій знав, що на своєму віку мала лісничиха вбила вже двох зайців. Він не заперечував.
А в цей час вовк пробирався Одудовим яром до свого улюбленого місця − яму під корінням клена. Це був той самий старий самітний вовчище, що вночі добивався до Улянчиної кози.