В другім турі йшло тяжче. Андрій знову опинився на підлозі. Знову його привели до пам'яті й знову посадили на стілець на ріжечок. Щоб привести до пам'яті, йому давали під ніс амоніак. Так тривало всю ніч. На ранок його вкинули до 49 камери. Охріменко доглядав товариша.
Знову Андрія взяли на допрос, хоч він пробув у камері кілька годин. Тепер його вели на "великий конвеєр" – уділ особливо затятих і непокірних, сильних духом. Його тримали весь час нагорі і лише зрідка відводили вниз до льоху на одну годину, щоб перепочив. Його садили на кінчик стільця, садили на гарматні, як колись давно саджали запорожців на палю, водили на розстріл, інсценізуючи той розстріл, йому плювали в лице, набивали "біфштекси" на стегнах, били залізним паліччям, мочилися в обличчя, в самісінькі очі! Андрій уже зробився, як тінь, і ніхто з друзів не зміг би його впізнати. Та він не здавався. Проголосив голодівку, але тут годували штучно клізмою. Занадто твердий горіх трапився, а слідчим не входило в плани так просто, в однім турі роздавити свою жертву на смерть. Вони почали робити перепочинки й відводити Андрія до камери. В камері він нічого не розповідав, просто лежав, і наглядачі його не згонили.
Однієї ночі Андрій "розколов" свого слідчого Сергєєва. Коли Андрія привели на допит до Сергєєва, він сказав, що йому жаль слідчого. Андрій говорив: "От ви нас роздавлюєте, а вам і в голову не приходить, що це ж ви самі себе роздавлюєте... Ми вас переслідуватимемо все ваше життя... Ви закохаєтесь, але ми кричатимемо, й скавулітимемо, й отруїмо вам щастя... Ви одружитесь, але втічете з шлюбного ложа, бо ми обступимо вас – мільйони й тьми нас, замордованих, скривавлених, і ревтимем так, що ви не здібні будете прикласти уст і напитися з келеха любові... Ви матимете дітей, але уникатимете їх, бо з їхніх очей дивитимемось МИ своїми закривавленими зіницями…". Сергєєв мурмотів ледве чутно: "Чорт… Диявол!" Але в тім мурмотінні не було злоби, а було щось безпомічне. Від того часу слідчий не бив Андрія, давав цигарки і просив розказувати що-небудь про світ, адже Андрій бачив багато. Не знати, як то надовго, але грізного Сергєєва не було, а був такий собі юнак, сіроокий і роззброєний.
Слідство зайшло в тупик. Андрій нічого не підписував, слідчі ні до чого не могли його змусити. Та скоро приїхав Сафигін, гість з Андрієвого рідного міста. Він приїхав давати раду з Андрієм. Сафигін був чекіст в повному розумінні цього слова.
Якось Андрій сидів на своєму проклятому стільці, мліючи від удару, що його завдав Сафигін, а Сергєєв його підганяв до того своїм злорадним "Ну?!". Зайшов Великін і почав кричати: "І мати твоя б... І батько твій б... І брати твої б... І сам ти б... кров!..", а потім відхаркнув і з усієї сили плюнув Андрієві в обличчя. Андрієві безтямно шарпнув стілець і з усього маху вдарив Великіна наосліп… Великін розпістерся на підлозі, вдарившись обличчям об плінтус... Сергєєв шарпнув за шухляду стола й вихопив браунінг... В цей час увійшов Фрей. Андрій захрипів до нього, що його можуть навіть порізати на шматки й з'їсти, але не мають права зневажати честь його матері й батька. Щось було в Андрієві таке несамовите, що Фрей ошелешений відступив на крок назад. Вони з Сергєєвим пошепотіли якусь мить, а потім Фрей призначив Андрієві 20 діб карцеру.
Карцер для Андрія був щастям. У крихітному приміщенні він сидів сам, багато думав і вирішив: добиватися згідно з законом за всяку ціну обізнання з матеріалами "діла".
На шістнадцятий день Андрія забрали з карцеру. Усі четверо: Сафигін, Великін, Сергєєв і Фрей – вимагали підписати попередній протокол. Андрій відповів, що підпише лише той протокол, який буде написаний його власною рукою. Чоловіки викликали чотирьох "молотобойців"... і пішла карусель. Андрій хотів відбиватися, але кінчилося все тим, що йому зламали ребро й непритомного вкинули до камери 49...
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Не добившись лікарської допомоги ззовні, в'язні рятували самі, як могли, Андрія. Його довго не кликали, але згодом понесли на брезенті в кімнату, де був кремезний чолов'яга в уніформі. Це був його новий слідчий – Донець.
Донець кричав, що він не Сергєєв, і з-під його руки Андрій не вийде живий. Скидалося на те, що це слідчий окремої школи. Він сказав, що Андрій вичухається, і тоді його "розколять". Навдивовижу міцний Андріїв організм справді "вичухувався". Ребро заживало. Дні минали. У в'язнів 49 камери на тілах почали з'являтися якісь паскудні чиряки. Андрій не мав жодної болячки, очевидно тому, що недавно сюди потрапив. Біда з чиряками спіткала всю тюрму. Можливо, саме тому їх почали виводити на прогулянку. Це щось неймовірне, неправдоподібне, але факт.
Одного дня мешканців камери 49-ї повезли "Чорним вороном" у в'язницю на Холодній горі. Потрапивши сюди, в'язні раділи, бо тут було набагато легше й краще, ніж на тій проклятій Раднаркомівській. У цій тюрмі сиділи і жінки "по дєлу мужа".
Спочатку їх вкинули до маленької камери з трьома ліжками. Тут давали кращу їжу. Андрій налагодив тюремний "телеграф". Та скоро він потрапив до однієї з загальних камер Другого Спецкорпусу. Власне, камер було дві, між ними був прохід у стіні. Хоч камера була всього чотири метри завширшки, тут сиділо 340 чоловік. Стояв тяжкий, нестерпний сопух. Були блощиці, таргани, стоніжки, мокриці і миші. Не було жодних "меблів", крім стола для тарілок. Камера була цілою державою, а староста був її президентом. Він мав двох помічників на обидві половини. Цікаві люди сиділи в камері ч. 12. Надзвичайна галерея типів. Майже не було людей з нижчою освітою. Деякі люди сиділи тут по два роки й не бачили слідчого у вічі, бо в'язнів було так багато, що їхні "діла" не встигали розглядати. Часом в камеру вскакував сам начальник тюрми і не боявся ходити між 340 "ворогами народу".
Дні текли по-ярмарковому, життя в камері вирувало. Чим тільки тут люди не займались. Вчилися, малювали, робили голки, грали в ігри. Андрій налагодив телеграф, і зв'язок з іншими камерами був ідеальний. Іноді на камеру нагло звалювався трус, і після того у камері був страшний розгардіяш.
Однієї ночі Андрієві приснився дивний сон, у якому Нечаєва стала Катериною, і він її вбив. Того ж дня його завели в якусь камеру, де чекав Донець. Слідчий запитав Андрія, що ж він надумав. Андрій мовчав, а у відкритій течці побачив знайомий почерк. Донець став вимагати, щоб Андрій підписав "Протокол про закінчення слідства". Андрій відповів, що не підпише, поки не прочитає своє "діло". Коли вартовий покликав слідчого, Андрій кинувся до документів свого "діла" і впізнав на аркуші почерк Катерини. Він не зміг опанувати себе і хоч щось прочитати. Донець повернувся і, нічого не добившись, наказав Андрієві добре подумати, бо в 12 камері він довго не сидітиме. У камері Андрій кілька днів думав, що ж робити.
Андрієві не спалося ночами. Він думав про Катерину, аж голова йому пухла від тих понурих, а часом божевільних дум.
Якось камеру почали геть розводити. Андрія повели до "Чорного ворона". У машину до нього помилково вкинули жінку. І нею виявилася… його сестра Галя. Вона теж сиділа у в'язниці з того часу, як схопили Андрія. Мати їхня померла, а Катерина збожеволіла. Галя передала йому малесеньку записочку від Катерини. У записці було кілька слів: "Будь мужній! Тримайся! Любий!". Андрієві відлягло від серця, адже тепер знав, що зрадила не Катря.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Донець знову погрожував Андрієві і брався за старі методи. В "брехалівці", куди Андрія вкидано після допитів, він випадково зустрів людину з того самого містечка, з якого походив Донець, і багато дізнався про слідчого. Андрій вирішив "завербувати" свого слідчого, і от коли прийшов якось на допит Фрей, йому це вдалося. Донця посадили, бо саме в цей час цілим НКВД трясла епідемія взаємонедовіри.
Андрія відправили на Холодну гору. Якось Андрія брали на допит і він побачив Донця, який сказав йому "Ех, ти!" з якимсь чудним виразом. Андрія чомусь стала мучити совість, і коли йому наказали дати вичерпні дані про Донця й їхню співпрацю, Андрій признався, що "завербував" Донця. Після цього Андрієві висунули провокацію проти органів НКВД. Андрій зрозумів, що Донець вийде з халепи, сухий, а він заробив на цій усій "комерції" додаткову статтю. Андрієві побіцяли, що тепер вся його справа буде дуже швидко закінчена.
Андрій беріг записочку від Катрі – таку малесеньку паперову гульку-горошинку, – і та горошинка стала для нього талісманом.
Йому призначили нового слідчого на прізвище Гордий. Чумак відразу побачив, що це простак: йому не потрібен був розум – він думав кулаками. Збиваючи до непритомності й одливаючи водою, Гордий довів Андрія до такого стану, що аж сам злякався й похопився.
Потім Андрія передали іншому слідчому. Новий слідчий чемним і спокійним стомленим голосом поінформував, що бере справу тимчасово. Він не відрекомендував себе, але ознайомив Андрія з доносом на нього, який зробив якийсь Жгут. Також Андрій помітив якийсь документ з підписом брата Миколи і "добровільні свідчення", підписані Катрею. Відправляючи Андрія "до камери", слідчий радив йому подумати. І Андрій думав. Думав про самогубство. Він уже підготувався порізати вени, але хлопці, з якими він потоваришував, про все здогадалися і не дали йому зробити цього.
Великін і Сергєєв знову вимагали від Андрія підписати протокол. Андрій відмовився, бо то не він його писав, а Сергєєв. Тоді йому запропонували написати, що це брехня, і підписати. Та Андрій відмовився і признався, що читав своє "діло". Великін запропонував підписати "двохсотку" – протокол про закінчення слідства. Андрій подивився на документ і зауважив, що немає запису "на підставі статті 200-ї", просто написано: "Я, ім'ярек, ознайомився з ділом і вважаю слідство закінчене. Більше нічого не маю додати". Андрій сказав, що це фальшивка. Слідчі розлютилися, пообіцяли "заключний етап" і пішли.
Якось Андрієві звеліли готуватися до виходу з "вєщамі".