Птахами він займався із самого дитинства.
1960 року, в пам'ять про письменника, українське радіо започаткувало радіожурнал "Як вони поживають", давши йому назву найкращої книги оповідань Олександра Копиленка про природу, написаних для молодших школярів. У 1978 році журнал "Барвінок", у якому Олександр Іванович друкував свої твори, заснував літературну премію його імені за кращі твори.
НАРОДНЕ СЛОВО НЕ ЗМАЛІЄ
Іван Сенченко
Чимало видатних письменників для створення своїх книг досить активно й широко використовували найрізноманітніші жанри фольклору, перш за все, міфи, легенди й казки. Але використовувалися і такі короткі фольклорні тексти, як народні приказки й загадки.
Іван Сенченко відомий завдяки славнозвісній дитячій книжечці "За лісом, за пралісом золота діжа сходить", яка вже не один раз виходила друком і в Україні, й у Канаді, і жанр якої сам письменник визначив як "народні приказки та загадки в оповіданнях".
Народився Іван Сенченко 12 1901 року в селі Наталиному на Полтавщині у селянській родині. Хлопчик багато часу проводив зі старшими людьми, які користувалися в селі шаною та повагою за свою працелюбність і справжню народну мудрість. З таких людей – вчителька, дядько Кузьма, тітка Марина, "молода материна подруга, яка розповідала будь про що так красиво й картинно, докладно і з такими подробицями, які не могли втекти, заховатися тільки від Гомера й од неї, тітоньки Марини".
Малого Івана вражало, як багато знала його перша вчителька. І про що він її не питав, завжди отримував дохідливу, зрозумілу та вичерпну відповідь. Учителька водила Іванка разом з іншими дітлахами до навколишніх лісів і гаїв. Такі уроки запам'ятовувалися дітям на все життя. Саме перша вчителька прищепила йому змалку любов до поезій Шевченка, Пушкіна, до творів Гоголя і Котляревського. Частенько після лісових прогулянок учителька загадувала дітям написати на ту чи іншу тему самостійний твір. І поміж творів, написаних учнями різного віку, вона досить часто відзначала, читаючи вголос уривки перед усім класом, саме твори малого Івана Сенченка.
Після закінчення сільської школи Іван Сенченко вступає до вищої початкової школи, а після її закінчення, повторюючи шлях своєї улюбленої вчительки, вступає до вчительської семінарії, де глибоко й самовіддано захоплюється ще й поезією.
1923 ріку видає дві перші книжечки – збірки оповідань "Навесні" та "Ярема Кавун", на які дуже й дуже схвально відгукнулася критика й товариші Івана Сенченка по літературній майстерні. Оселившися в Харкові, тодішній столиці, Іван Сенченко деякий час учителює. Паралельно з роботою він навчається у Харківському інституті народної освіти, який успішно закінчує у 1928 році.
Вчителюючи та пишучи твори для дорослих, Іван Сенченко думає про дітей. Так, уже в двадцятих роках з'являються його оповідання для малих читачиків, які сприймались і дітьми, й дорослими дуже привітно та прихильно.
Найкращою стала книжечка "За лісом, за пралісом золота діжа сходить", яка поступово, за чимало літ склалася в нього з оповідань за народними приказками та загадками, з розповідей про їх походження, звичайно, – і з письменницьких імпровізацій і фантазій. Ця книжечка, весела, дотепна, розумна, подарує вам радість спілкування з високою літературою для дітей, а головне – ви безперечно відчуєте уповні всю глибину, красу, невмирущість і яскравість справжнього народного Слова, яке ніколи не змаліє!
МАНДРІВКИ ТАРАСОВИМИ ШЛЯХАМИ
Оксана Іваненко
Чимало літератури існує про творчий і життєвий шлях Тараса Шевченка. Славнозвісну книгу про нашого Кобзаря створила Оксана Іваненко. Це роман для дітей "Тарасові шляхи".
Народилася майбутня письменниця 1906 року у місті Полтаві. Вдома була чимала бібліотека, тож дівчинка змалку заприятелювала з книгами.
Загалом, письменницька доля Оксани Іваненко склалася досить щасливо. Вже у 15 років вона вступила до Полтавського інституту народної освіти, бо з дитинства мріяла стати вчителькою. Потім був Інститут народної освіти у Харкові, а після нього майбутня письменниця пішла працювати до колонії імені Максима Горького, якою керував у ті часи легендарний педагог Антон Макаренко.
У свої дев'ятнадцять літ Оксана Іваненко в часописі для дітей "Червоні квіти" друкує перше оповідання, а перша книжечка для малих читачів "Майка та жабка" вийшла 1930 року.
Після інституту вона вступила до аспірантури й писала дисертацію. Потяг до науки, дослідження покликав Оксану Дмитрівну й до створення значного та вагомого роману "Тарасові шляхи". Першопочатком слід уважати її невеличке оповіданнячко, яке вона написала 1939 року на замовлення – до ювілею Тараса Шевченка. Саме з нього все й почалося!
Довгих двадцять років, навіть дещо більше, присвятила Оксана Іваненко роботі над шевченковою темою, результатом якої і став роман, який одностайно був названий критиками явищем у нашій біографічній прозі. Його перекладено багатьма мовами інших народів і видано у багатьох країнах світу. Саме за нього Оксані Іваненко 1974 року було присуджено найвищу нагороду в царині дитячої літератури – премію імені Лесі Українки…
Ось що розповідала мені письменниця про народження "Тарасових шляхів". Якось восени 1938 року її попросили написати оповідання про Тараса Шевченка для радіопередачі. З цього усе й почалося. Вона задумала неодмінно побувати в тих місцях, де Тарас народився, де блукав од дяка до дяка, де був на панському подвір'ї, побачити ті села, ті шляхи-дороги, нехай уже змінені. Хотіла відвідати у Петербурзі Академію Мистецтв і те горище, на якому спав Тарас… Так почалися її мандрівки Тарасовими шляхами… З кожним черговим виданням книги вони поширювалися й поглиблювалися – давалася взнаки її праця в бібліотеках та архівах. Роман видали повністю вперше у 1961 році, славетний Василь Касіян, зробив до нього нові ілюстрації, за які потім одержав Національну премію імені Т.Г.Шевченка. А потім роман виходив іще не один раз, і з останнім прижиттєвим виданням пощастило працювати мені.
У ДОРОЗІ МОЛОДІЙ І ВІЧНІЙ
Микола Трублаіні
Микола Трублаїні – видатний дитячий письменник, нині – трохи незаслужено призабутий. Вже не одному поколінню відомі книги письменника, який і свою творчість, і власне життя присвятив мандрівкам і пригодам.
З ранньої юності і до останніх днів свого багатого пригодами й подіями життя Микола Трублаїні перебував у постійному творчому горінні, у неспинному неспокої. Письменник Олександр Ільченко писав: "Микола Трублаїні належав до отої казкової породи невмирайлів, що над ними, либонь, не владна і сама вельможна пані смерть…".
Микола Трублаєвський (таке справжнє прізвище письменника) народився 1907 року в селі Вільшанці на Вінниччині. У 1915 році Микола вступає до Немирівської гімназії, але довго в ній учитися не довелося: хлопчак тікає на фронт першої світової війни! Але втеча не вдалася: хлопчак зірвався з підніжки вагона, до якого причепився, так би мовити, "зайчиком", пошкодив ногу, а тому й не дістався до фронту.
У сімнадцять років юнак, якого переповнює романтика, починає співпрацювати з вінницькою міською газетою, а вже наступного року його посилають на Всеукраїнські курси журналістики до Харкова, тодішньої столиці України. Після закінчення курсів починаються його мандрівки. Згадаймо хоча б деякі маршрути, якими подорожував невтомний письменник-мандрівник…
1929 рік, квітень-червень: тропічний рейс легендарного криголама "Літке", на якому в ранзі рядового матроса Микола Трублаїні проплив морями-океанами від Севастополя до Владивостока.
Той самий рік, липень-жовтень: тривала і досить небезпечна подорож на тому ж самому криголамі, але вже рейсом арктичним – від Владивостока до острова Врангеля, та вже не матросом, а кочегаром!..
Наступного, 1930 року, Микола Трублаїні здійснює мандрівку на криголамі "Сибіряков" до далекої, суворої і таємничої Землі Франца-Йосифа.
Трублаїні мандрував до Сибіру, на ріку Ангару, до Карелії, на Кольський півострів, до Криму та Кавказу…
А псевдонім він вибрав ще у Харкові, на курсах журналістики. Микола був дуже працьовитим, дисциплінованим, принциповим, він не витрачав час на порожні балачки. Навчаючись на журналістських курсах, Микола Трублаїні водночас встигав працювати кореспондентом у кількох газетах. Якось його товариш жартома порівняв його з популярними тоді за свою майже вроджену невсидючість італійськими журналістами, назвавши юнака "Трублаїні". Це італізоване прізвисько-жарт приліпилося до Трублаєвського і стало для нього на все подальше життя літературним псевдонімом-прізвищем.
Зрозуміло, що багатющі враження від численних мандрівок Микола Трублаїні описав у нарисах, оповіданнях, особливо вичерпно – у циклі оповідань 1934–1935 років, присвячених далекій Півночі. Саме з них він і визначив остаточно головне покликання свого життя – писати для дітей!..
1934 року письменник завершує роботу над пригодницькою повістю "Лахтак", присвяченій темі підкорення Арктики. Організовує у Харкові перший у світі клуб юних дослідників Арктики і стає його капітаном.
На початку шкільних канікул, 1 січня 1935 року, вагон з вихованцями клубу, найменований "Криголам на колесах", вирушає до Мурманська на чолі зі своїм капітаном у першу подорож дітей за Полярне коло! А наступного, 1936 року письменник засновує ще й клуб юних дослідників підводних глибин, з вихованцями якого мандрує узбережжям Чорного моря.
1938 року починає друкувати пригодницьку повість "Шхуна "Колумб"". І цього ж року письменник починає працювати над романом "Глибинний шлях", який побачив світ уже після його трагічної загибелі…
1941 року він пішов на фронт за завданням редакції. Жорстокий бій, що спалахнув несподівано, застав Трублаїні в окопах. І хоча він як журналіст мав право відійти в тил, але Трублаїні не полишив поле бою. Од вибуху бомби Микола Петрович Трублаїні був важко поранений і наступного дня помер у санітарному поїзді…
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДИВО "ДИВА КАЛИНОВОГО"
Дмитро Білоус
До справжніх Книг належить, на моє глибоке переконання, "Диво калинове" Дмитра Білоуса.
У селі Курманах, що стоїть при зачарованій Сулі, на межі Полтавщини і Слобожанщини (тепер це Сумщина) 1920 року народився Дмитро Білоус.