Шмигун удавав зацікавленість лише для того, щоб потягти час. Він думав: "Може, той бука зрозуміє, що вдома зі щоденником Крива перебувати небезпечно, і втече подалі".
Шмигун просив хвилинку, щоб подумати. За цей час він глянув на вікно і побачив "хруща", який виявився чималим – розміром з буку. Сидів він на іншому "хрущеві" – розміром з драконицю – і активно жестикулював лепрехунові. Тоді лепрехун сказав, що згоден на все і скаже, де щоденник, і ледь помітно махнув буці рукою. Гаврик зрозумів жест Шмигуна й спрямував Джульєтту трохи нижче вікна. Шмигун попросив відкрити вікно, щоб подихати.
Нарит наказав песиголовцям відчинити вікно. "Я віддав щоденника… — почав повільно говорити лепрехун, наближаючись до рятівного вікна…Одному хрущеві!" – викрикнув Шмигун і шугонув в обійми темряви.
Песиголовець кинувся за втікачем і встиг схопити його за ногу вже за вікном. Лепрехун відчайдушно смикнув ногою і, відчувши, що з неї зіслизає черевик, провалився в морок ночі. Джульєтта миттю підставила свою спину, а Гаврик ухопив Шмигуна за червоний жупанець.
Із вікна Місячної вежі стирчали дві собачі голови й вили з безпорадності. З того ж таки вікна долинав скажений вереск Нарита.
Джульєтта, щасливо усміхаючись, летіла подалі від того крику теплим травневим небом.
Печера Понтія
У замку засурмили тривогу. Джульєтта напружила крила і замахала ними частіше й дужче. Дуже скоро втікачі почули позад себе свист десятків реактивних мітел.
Блискавична Ескадра була гордістю Наритової армії. Деякі відьмаки стали на бік лихого чаклуна, утворивши летючий загін, який мав тактику "хаотичних павуків": з десяток мітлетунів наздоганяли Дракона і, кружляючи довкола, обплутували його тонкими сталевими тросами. Зловлених драконів використовували як тяглову силу та швидкий засіб пересування на великі відстані.
Джульєтта боялася, що не втече від переслідувачів. Раптом з-під Джульєттиного живота випірнув Понтій і сказав летіти за ним. Знизившись, Джульєтта з жахом побачила, що вони летять над самісіньким Чорним озером. Так низько навіть під час добування магічної смоли вони з Гавриком ніколи не опускалися. Озеро розпочало газову канонаду. Дракониця дуже хотіла шугонути високо в небо, але там було повно відьмаків зі сталевими тросами напоготові.
Здавалося, що переліт через озеро буде безкінечним. Але Понтій завернув за одну зі скель і залетів до величезної пащі печери. Джульєтта пірнула за ним. Вона приземлилася і зсадила зі спини своїх наляканих пасажирів.
Понтій розповів, що п'ятдесят років тому разом з братами гасав неподалік Чорного озера і якось надибав цю затишну печерку. Бука вправно розпалив багаття. Всі зручно вмостилися довкруг вогню і, як за командою, втупилися у лепрехуна.
Шмигун зрозумів, чого від нього чекають нові знайомі. Він розповів, що триста років тому йому до рук потрапила одна надзвичайно цінна річ – щоденник Крива. Сам Крив, хоч і був дуже могутнім чарівником, не міг подолати ворога. Тим більше, хтось його зрадив. Одного дня Шмигун побачив бій драконів і відьмаків. На одному драконові сидів вершник. Безумовно, він застосовував якісь потужні чари, бо від дракона відскакувала зброя. Та раптом щось трапилося: чари перестали діяти, і Блискавична Ескадра дуже швидко обплутала сміливців павучими тенетами. Останній дракон теж упав. Шмигун кинувся до місця бою.
Побіля самісінької води лежав дракон. Це був Спарт – Хранитель драконів. Підім'явши під себе крило, Спарт лежав у калюжі власної рубінової крові й ледь-ледь дихав. Поруч лежав Крив – король буків. Він був надзвичайно справедливим королем і великим чарівником. Допоки не з'явився Нарит. Бука лежав на боці, спершись на лікоть однієї руки, а другою щось писав у зошиті. Побачивши Шмигуна, Крив зрадів і погукав до себе, сказавши передати щоденника одному буці через триста років, бо заклинання почне діяти тільки тоді. Віддати треба було тому, від чийого доторку чарівна оправа, виготовлена зі шкіри водяного хамелеона, позеленіє.
Так Шмигун знайшов Гаврика.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Магічний карнавал
Гаврик з друзями почав читати щоденник, який написав король буків Крив. Ось про що там йшлося.
Був 30042 року після замулення Джерел. Наближалися тяжкі часи для Міста. Крив зустрівся з Хранителем драконів Спартом. Спарт розповів про план Нарита, вправного чаклуна, який утворив у Місті Гільдію чарівників, очоливши її.
Спарт дізнався від одного дракона, що Нарит під час Магічного карнавалу планує викрасти обереги чарівних народів. (Щороку Гільдія проводила Магічний карнавал. Кульмінацією карнавалу був парад Оберегів кожного чарівного народу. Смарги несли вулицями Вогняний Ключ, блоти – Кубок із Часом, сквіди – Срібну Троянду, а буки – Смарагдову Книгу). Виходило, що Нарит був чорним магом.
Крив зі Спартом вирішили, що повідомляти ще когось про небезпеку – ризиковано, тим паче, що інформація не перевірена.
Наступного дня почався карнавал. Мешканці Міста ішли в напрямку Площі Єдинорога. Там і відбулися основні події. Спочатку було проведено традиційний конкурс "Відьма року". Потім відбулося захопливе видовище: перетягування ланцюга драконами. Чемпіоном став Спарт.
Карнавал був, як завжди, веселим та яскравим. У повітрі літали різнокольорові кульові блискавки, поміж ними шугали відьмаки. Дітвора просто об'їдалася безкоштовним морозивом з кропив'яним наповнювачем, солодкою ватою та конопляними коржиками.
То тут, то там міщуки влаштовували веселі поєдинки з так званої скульптури мармиз. Супротивники накладали один на одного закляття, які змінювали обличчя. В дуелянтів після кожного наступного заклинання з'являлись, наприклад, свиняче рило, моржеві бивні, слонячі вуха чи оленячі роги. Перемагав у поєдинку той, хто перетворював обличчя супротивника на мармизу, смішнішу за свою. Суддями були глядачі, які безпомилково визначали переможця силою свого сміху.
Під вечір розпочався парад Оберегів. Все сталося раптово. Обереги вмить зникли з подушок, на яких їх несли представники кожного чарівного народу. Над площею залунав пекельний регіт Нарита. Сам чаклун ширяв над головами мешканців Міста, тримаючи в оберемку всі магічні Обереги. Він кричав, що віднині буде усім правити сам, а мешканці міста стануть рабами або помруть. Нарит зробився напівпрозорим і зник, як дим, розсіяний поривом вітру.
Разом зі священними Оберегами чарівники втратили майже всю свою магічну силу. Тепер злий Нарит увібрав у себе могутність смаргів, блотів, сквидів і… І все. Смарагдова Книга буків, украдена Наритом, була несправжньою.
На Північ
Гаврик читав до світанку. А потім питав друзів, як він повинен повернути все на свої місця, адже він просто малий бука.
Шмигун, дізнавшись, що Нарит тепер хоче два відра смоли, зрозумів, що сьогодні саме день, коли офіційно скінчилася війна драконів, день, коли Крив наклав на Нарита Закляття підсвідомості триста років тому. Тобто сьогодні закляття почало діяти.
Джульєтта згадала, що у записці Крив радив почати з драконів. Лепрехун сказав, що коли почалося винищення драконів, деякі з них не захотіли воювати і просто залишити Місто. Їх називали дракони-відлетенці, і вони полетіли на Північ. Туди, можливо, пізніше подався і сам Спарт. Шмигун сказав, що того знаменного дня його зустрічі з Кривом, сховавши щоденника, він ще раз повернувся до Чорного озера. На березі вже не було короля буків. Ніхто не знає, що з ним зробив Нарит і його песиголовці. А от Спарта вони залишили помирати. Ніхто б не вижив, отримавши такі страшні ушкодження і втративши стільки крові… Ніхто… Крім Спарта. Можливо, він вижив.
Друзі вирішили, що слід знайти відлетенців, полетівши на Північ.
Привал у лісі
Гаврик і його новий товариш Шмигун, осідлавши Джульєтту, вже долали важкі кілометри довгої й незвіданої путі. Понтій летів своїм ходом. Час від часу пугач сідав на спину дракониці, щоб перепочити.
Оскільки Понтій був провидцем, Шмигун запитав, коли ж знайде свого черевика, якого загубив під час втечі від Нарита. Пугач заплющив очі і сказав, що черевик на шиї. І тут раптом Понтій налетів прямо дракониці у хвіст. Лепрехун поставився до передбачення скептично.
Довелося приземлитися, бо в око Джульєтти щось влетіло. Друзі були вже далеко від Міста й саме летіли над Співучим лісом. Дерева ані крони, ані листя не мали. У них було по три-чотири гілки, а верхівку кожного співуна вінчали величезні м'ясисті губи. На кострубатих гілках родили пляшковидні плоди, з яких лився грайливий напій. Гілка вигиналася й підносила фрукт-пляшку прямісінько до губ дерева, а коли в плодові не лишалося й краплинки, жбурляла спорожнілу посудину абикуди. Після цього починалися співи. Дерева співали голосно й душевно, нові і не дуже хіти.
З лівого ока Джульєтти струмком лилися сльози. Понтій, відтягнувши нижню повіку злощасного ока, вхопив за лапки потопельника та щосили смиконув до себе… горобця! Його звали Петяка. Він сказав, що не злякався, бо того тижня ще здоровецькішого дракона бачив біля Курячого вулкана. Туди горобця бурею занесло. Оце сьогодні тільки звідти додому добрався.
Друзі вирішили перепочити, а завтра летіти на пошуки. Петяка приєднався до друзів. Він розповів, що його батьків рік тому поїли Наритові крилуни.
Друзі розпалили вогнище з пляшок дерев. Насмаживши ковбасок, усі з апетитом їх наминали. Джульєтта, як завжди, густо перчила й солила свою страву. Потім Гаврик дістав з-за пазухи Кривового щоденника й продовжив читати з того місця, де зупинився минулого разу.
Війна драконів
Після викрадення Оберегів Нарит кудись зник на два дні. Місто завмерло в очікуванні чогось недоброго.
На місці будинку Гільдії виник замок – величезний і похмурий, наче ніч. Це було лігво Нарита. Чаклун теж з'явився у Місті. Так само несподівано, як і зник два дні тому під час карнавалу. З'явився, щоб правити.
О сьомій ранку всіх мешканців Міста було скликано на площу Єдинорога. Кругом Нарита підлабузницька крутилися крилуни та песиголовці. Туди-сюди нипали тролі, зиркаючи навкруги поросячими оченятами.
Мешканці відтепер мали купу обов'язків: щоранку приносити до замку дев'яносто відсотків усього, що виготовлено напередодні, зареєструватися в спеціальній книзі мешканців Міста, принести у Чорну вежу всі чарівні речі, сторічні мали отримати додаткові обов'язки.