Коли наїжджав пан, дідам часто діставалося канчуком по спині. То погано, мовляв, випасають панську худобу, то не там поять, то ще щось.
Грицик лишився сам з худобою. Пан, як і Петрик, був сьогодні не в гуморі. Він знав від Швайки, що скоро налетять татари, тому вирішив зібрати до свого обійстя якомога більше дорослих хлопів з села і запастися харчами.
Про те, що довколишнім селам теж потрібно якось боронитися і годуватися, пан Кобильський думав менш за все. То вже їхній, хлопський клопіт. А ще пана Кобильського непокоїло те, що без його нагляду лишалися лайдаки, котрі подалися козакувати. Бо йому мала належати десята частка їхньої здобичі.
Пан покликав Грицика, але хлопець сказав, що не може підійти, бо бугай дуже лютий. Тишкевич кричав на хлопця, але бугай Петрик виступив наперед, і кінь Тишкевича позадкував. Пан Кобильський гучно зареготав і подався у Воронівку.
Тільки-но вершники щезли у видолинку, як старі діди повернулися. Вони відпустили Грицика в село, щоб подивився, чого пан приїхав.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ГРИЦИКОВІ ЖАРТИ
Зойки і розпачливе жіноче голосіння здійнялися над Воронівкою. Панові слуги хапали все, що потрапляло їм до рук, і зносили на царину, куди Тишкевич уже зігнав з десяток воронівських возів. Біля них прив'язали хлопців, що не пішли козакувати і тепер мали боронити пана Кобильського від татарського набігу. Діда Кібчика хотіли побити, але його взявся обороняти Демко Дурна Сила. Він з такою силою турнув старшого челядника Тишкевича в плече, що той зарився в пилюку. Потім ще двох кинув. Врешті, Демка зв'язали.
Що було далі, Грицик дивитися не став. І побіг до Санька. Санькове подвір'я мало такий вигляд, ніби ним пройшовся гурт свиней. У повітрі ще кружляло пір'я. Двері до сажу і хати були широко прочинені. Сам Санько з плачем намагався відкотити від льоху кілька здоровенних каменюк. Ними люди пана закрили маму у льосі, щоб вкрасти одіж, подушки, сувій полотна. Мокрина – мама Санька, могла добре захищатися, але її набрехали, що хочуть пити, вона пішла в льох по квас, а її закрили.
Хлопці звільнили маму з льоху. А панські челядники уже закінчували з ловами. На возах пронизливо верещали свині, мекали вівці, ґелґотіли гусаки. Раптом на царину вилетіли Грицик і Санько. Вони кричали, що йдуть татари. Челядники миттю опинилися на конях і на чолі зі своїм паном рвонули так, що пилюка здійнялася до неба. Слідом за ними сипонули до своїх хат воронівці. Вони хапали малих дітей і бігли з ними хто куди.
Грицик закричав, що це неправда про татар. Метушня потроху припинилася, над селом здійнявся регіт. Дід Кібчик говорив, що це так не минеться. Тому Санькові і Грицикові треба тепер ховатися. А молоді хлопці з села вирішили іти козакувати.
БУГАЙ ПЕТРИК
Грицик навчив Санька, як підійти до бугая Петрика. Щось ніби підказувало Санькові, що йому цього бугая боятися не слід. Поволеньки, крок за кроком наближався Санько до грізного бугая. Пригостив його травою. Бугай задер голову і підставив хлопцеві горлянку, щоб почухав. Санько подружився з бугаєм.
В цей час дід Миколи стояв і пильнував, чи не їде пан, щоб хлопці могли втекти.
Грицик мав кілька справжніх татарських луків з сагайдаками, повними стріл, з півдесятка ножів і три шаблюки, теж татарські. Все це Грицик свого часу розшукав біля старого городища підстарости Сидірка. Друзі взялися чистити зброю. Потому хлопці вляглися в холодку і заходилися грати на сопілках. За цим заняттям хлопці й не завважили, як дід Микола змахнув рукою і скотився з пагорба. Отямилися лише тоді, коли на шляху з'явилися два вершники – слуги пана.
Єдиним захистом для хлопців залишився бугай. Грицик схопив приятеля за руку і потяг його за Петрикову спину. Петрик нагнув важку голову у бік прибульців і загрозливо заревів. Вершники нерішуче зупинилися. Вони вже чули про шалену вдачу бугая. Але знали також, що чіпати Петрика не можна, бо то панове добро.
А на Петрика находив шал. Санько гукнув тікати і кинувся у бік Чортового яру. Вершник уперіщив свого коня і кинувся навперейми втікачам. Тієї ж миті Петрик кинувся до нього. Бугай роздер живіт коня, поруч лежало непорушне тіло слуги. Інший вершник пустив у хлопців три стріли. А затим чимдуж погнав коня назад, бо Петрик уже був неподалік від нього.
Хлопці переховувалися в чагарях до ночі. Вони страхалися з'явитися на очі навіть дідам-пастухам. Лише пізно увечері городами прокралися до Санькової хати. Мати схопила хлопців, втягла їх до хати. Санько мимоволі зойкнув – мамине обличчя було геть вкрите синцями. Мати радила тікати. Дала свитку, сорочки, вузлик з хлібом. Сказала вернутися за тиждень. Проте хлопці не повернулися ні за тиждень, ні за місяць.
А за якусь годину до Санькової хати зі стогоном придибав дід Кібчик, теж побитий. Він хотів порадити хлопцям, куди тікати і ховатися. Та було пізно.
ЛЮДСЬКИЙ ГОЛОС МЕЖИ ЗВІРІВ
За селом Грицик вирішив іти до Сторожового дуба. Дерево стояло на півдорозі до Сули і було дуже високим. З його вершини можна було побачити геть усе: Сулу та Дніпро, очерети Вовкулацького кута, саму Воронівку, навіть канівецьке городище Кобильського.
Старі люди казали, нібито колись на місці Воронівки стояло місто Римів, а в ньому була велика сторожова застава. І на цьому дубі завжди сидів дозорець. В одному місці гілки перетиналися так, що можна було навіть лежати.
Хлопці забралися туди і заснули на дубі. Проте проспали недовго. Зненацька з глибини лісу до них долинув жахний рев. Йому у відповідь озвалося моторошне виття. А ще за якийсь час під дубом протупотів гурт свиней.
Грицик знов заснув, а Санько заснути вже не міг. Він раптом відчув, що над ними нависла небезпека. Йому здалось, що побачив дику кішку, яка на когось накинулася. І справді, через хвилю до них долинуло задоволене мурмотіння. Згодом Санько розгледів сіру пляму, що рухалася у бік Сторожового дуба.
Під дубом почулося шкрябання. Скидалося на те, що дика кішка гострила кігті. Згодом сіра пляма повільно поповзла по стовбуру. Санько напружено вдивлявся у сіру пляму, котра піднімалася вгору. Подумки він умовляв кішку не лізти. Так і сталося.
Санько признався Грицикові про це. А з сусіднього дерева на них знову світило двійко вогників. Проте Санькові було вже байдуже. Йому страшенно захотілося спати. Та заснути знову не вдалося. За деякий час з темряви долинув стукіт копит, що наближався до Сторожового дуба. Хтось чхнув, кашлянув і поїхав далі.
Почало розвиднюватися. Густі тумани повільно потягнулися від Вовкулацького кута повз Сторожовий дуб у бік Воронівки.
Санько хотів спати. Нараз перед його очима зринула постать білобородого діда. Дідові вуста щось шепотіли до Санька, проте він не міг розібрати, що саме. А коли постать відпливла в далеч, — Санько раптом побачив себе і Грицика на трав'янистій купині, котру повільно зносила вниз дніпрова течія. А попереду виднівся Кам'яний острів, хоч хлопець ніколи його не бачив.
Грицик розбудив друга і сказав, що тікатимуть до Кам'яного острова, бо йому теж таке приснилося. Під дубом лежало двійко ножів, два луки і сагайдаки зі стрілами. То були скарби з Грицикового сховку.
МЕДОВА ЯМА І ВОВК
По обіді хлопці були далеко за Сулою. Починалися геть незнайомі місця. Чим далі було від Воронівки, тим певніше почувався Грицик. Степ був рівний, мов долоня. І ніде – жодного татарина. Хіба промайне вдалині стадо диких коней-тарпанів, чи покажеться на могилі кам'яна баба. В плавнях теж було тихо. Одразу за Сулою Грицик підстрелив дві качки. Хлопці розвели багаття і добряче пообідали.
Ввечері хлопцям здалося, що за ними стежить щось сіре. Тепер хлопці йшли обережніше. Довкола хлопців вилися бджоли. З кожним кроком їх ставало дедалі більше. Раптом Санькова нога провалилася у щось тепле і липке. Тієї ж миті над ним здійнялася хмара бджіл. Хлопці мчали степом, мов двійко наполоханих оленів. Тепер їм було не до татар. Отямилися хлопці в очереті. Виявилося, що Санько провалився у медову яму! Хлопці були геть покусані бджолами.
Санько і Грицик зайшли у байрак, а згодом – у невеличкий вибалок, щоб попити води. Санько запропонував зробити пліт, але Грицик хотів іти пішки. Раптом хлопці побачили по той бік річки здоровенного вовчиська. Хлопці завмерли. Вовк улігся на траву і позіхнув, вишкіривши ікла. Задкуючи, хлопці відійшли від берега. Певний час вовк зацікавлено спостерігав за ними. Зненацька нашорошив вуха і щез у кущах.
Грицик погодився робити пліт. До того ж усе було під рукою – і сухі палиці, і торішня трава, і мотузки дикого хмелю. Хлопці забралися на плота і попливли за течією до Дніпра. Вони ще раз побачили вовка.
НІЧНІ СУПУТНИКИ
Другий день пливли хлопці тихим дніпровим плесом. На світанні приставали до берега, аби вполювати якусь птаху. Поївши, шукали дикий щавель, ласували солодкими коренями ситнягу чи добудовували плота. Хлопці зробили весло, настелили сіна і пливли, лежачи. Грицик говорив, що мріє стати таким козаком, як Швайка, що уміє перекидатися на вовка. Швайка часто вбирається у татарську одіж і вміє балакати по-татарському. Грицик мріяв помститися татарам за батьків, а Санько – за тата.
Грицик трохи знав татарську від діда Миколи і згодився навчити Санька. Та раптом хлопці помітили, що за ними хтось пливе. І хлопці пірнули до нори, що була в копичці сіна на плоті. Почулася пісня:
Ти ногаєць, я ногаєць,
Оба ми ногайці.
Ти попався Вирвизубу,
Я попався Швайці…
З імли випірнуло два човни. На першому сиділо троє. Задній, порожній, був прив'язаний до першого. Це були люди пана, які їхали відбирати у козаків здобич.
НА ОБІЙСТІ РУДОГО МАЦИКА
Хлопці підігнали плота до піщаної коси. Грицик чув, що навпроти Кам'яного острова росте діброва, і там є дуб майже такий, як Сторожовий. Треба було знайти хоч когось, щоб розпитати дорогу.
Приховавши пліт від чужого ока, друзі поснідали і подалися у плавні. Декілька раз мало не втопилися у багні. По обіді вони дісталися до вузького і довгого острова. На ньому якийсь бородатий дядько в'ялив рибу. Дядько не знав, як хлопцям розшукати Байлемового Василя, чи бодай де живуть воронівські хлопці. Він знав лиш рудого Мацика.
Хлопці подалися далі.