Ми туди велосипеди ставимо. На неї неважко вилізти, а звідти, із даху, можна зазирнути одразу в три вікна: до батьків, на кухню й до дядька.
Швидко оббігши будинок, вони видерлися на дах комірчини й причаїлись там.
Кухня була темна, у батьків затишно блимає телевізор. Фана й Аг обережно переповзли по даху далі й зазирнули в третє вікно: Фанин дядько сидів у кріслі спиною до столу, на якому горіла бліда, зеленкувата лампа, і спостерігав за кольоровими рибками в акваріумі. Навпроти комп'ютерного генія, в іншому кріслі, схрестивши на грудях руки, сидів принц Вигук. Глибока зморшка тривоги й роздратування прорізала його чоло й ховалася під сірим ремінцем.
Спалах умостився на підвіконні, дівчата бачили його спину й блискучу чорну потилицю. Морок стояв, прихилившись до стіни, і мружився від світла лампи.
— Володарю, ми вимагаємо пояснень, — тихий голос Вигука наче кресав іскри з жорсткої, напруженої тиші. Аг здалося, що від цього голосу навіть шибки жалібно тьохкають.
Фанин дядько був невисокий на зріст, завжди тримався дуже прямо й убирався у яскраві светри. Усе це разом робило його схожим на іграшкового солдатика. От хіба що, іграшкові солдатики не носять сильних мінусових окулярів. Вираз обличчя в дядька був також не іграшковий — мінливий, хитрий, нещирий. Зараз саме так він глянув у присмерково-сині очі Вигука:
— Пояснення, принце, доволі просте: у мене викрали гру й, ні про що не підозрюючи, відчинили Синій коридор і з'єднали світи. Зрештою, за три дні я планував запустити гру в серійне виробництво й викликати вас. Оскільки в Королівстві Камінної Волі остання перемога завжди належить не гравцеві, а вам — трьом принцам, то кожна наступна гра примножувала б вашу силу тут, у моєму світі. У якусь мить ми стали б достатньо сильними, щоб захопити й цей астероїд, й інші, і об'єднати всю галактику під спільною владою. Та диск зник. Я не можу дати вам більше сили, ніж ви маєте зараз. Утім, може, ще не все втрачено. Моя племінниця — надзвичайно зухвала й вередлива дитина, якщо їй чогось заманеться... Проте, награвшись, вона поверне диск. Де їй знати, що...
Принц Вигук ще більше спохмурнів:
— Наш світ не іграшка, а ви впхали його в якусь дурну гру.
Дядик дратівливо смикнув кутиком рота:
— Я "впхав у гру" не ваш світ, а лише вашу особисту магічну силу. Решта — ілюзія, окрім перемоги. Переможець отримує всю підсилену магію, справжню. Якщо хтось інший дійде до кінця й переможе, я не дам за ваше королівство зіпсованої дискети. А взагалі, Вигуку, ти не правий: усі світи — чиїсь іграшки, тому що...
У цю мить Морок раптом перестав мружитись. Темні безодні його очей розкрилися. Потім довгі, немов притрушені памороззю, вії ледь здригнулися, подаючи знак братові. Вікно рвучко прочинилося, і страшна, з гострими блискучими нігтями, Спалахова рука втягла до кімнати онімілу з жаху Фану. Морок ледь посміхнувся:
— Я добре бачу в темряві.
Фана зіщулилась на підвіконні. Спалах міцно тримав її за плечі. Запала тиша. Нічний метелик, останнє досягнення мікроелектроніки, мамин недавній подарунок милій Фаночці, бився об зеленкувате скло лампи. Іграшка була дуже гарна, малиново-перламутрова й реагувала на яскраве світло. Забудькувата Фана часто лишала свій сувенір увімкнутим, так що він літав по всьому будинку, від лампи до лампи. Зараз метелик відірвався від скляної поверхні й, наче приворожений, полетів на сяйво Спалахових очей. Принц зойкнув, ніби в нього влучили чорним смолоскипом — таким, як у моторошній грі, — і обома руками затулив обличчя. Тієї ж миті Аг із-за підвіконня щосили смикнула подругу за комір куртки. Обидві вони скотилися по даху велосипедного гаража й, не озираючись, щодуху помчали геть.
ІІІ
Три темні постаті майнули у вікні, пружно зіскочили на землю й побігли вулицею. Плащі летіли за ними важко й моторошно. У ту мить, коли Вигук останнім зник за рогом, двері кімнати комп'ютерного генія прочинилися, і на порозі став його суворий старший брат, тобто Фанин батько:
— Що тут у тебе робиться? Відколи це твої друзі приходять не вітаючись і тікають крізь вікно?
— Пробач. Більше жодних витівок не буде, — сказав комп'ютерний геній, не відриваючи жорстко примружених очей від вікна.
А в цей час Аг і Фана, котрі, на відміну від принців, добре знали всі провулки й закутки рідного астероїда, відірвалися від погоні. Урешті засапані дівчата могли зупинитися й перепочити. Фана крізь дірку в рожевих оксамитових лосинах роздивлялася своє посиніле коліно з червоною подряпиною.
— Зможеш іти? — співчутливо спитала Аг, дістаючи з кишені хустинку й обмотуючи ногу подруги. Фана зробила міну, яку вони між собою називали "качечка-похнюпа", а потім усміхнулася:
— Якщо змогла так швидко вшитися звідти, то йти точно зможу. От тільки куди? Не додому ж повертатися?
Аг задумливо посмикала себе за коротку чорну гривку:
— Мусиш. От тільки не лишайся з дядиком наодинці, бо диск... Господи, диск!
— Що?
— Що, що! Диск існує в єдиному примірнику, і він у нас. Але ж архів у дядика в комп'ютері. Коли він зрозуміє, що ми втекли разом із диском, то напружиться й за кілька годин зробить копію гри.
— Принци відчепляться від нас, але їхня сила... Аг, вони зробляться непереможними, і вже ніхто не зможе захистити нас. Нас усіх!
Аг підвелася з тротуару й обтрусила з джинсів білу астероїдну пилюку:
— Не панікуй. Здається, у нас іще є шанс. Гайда за мною.
— Куди?
— До Темного.
Темний був їхнім однокласником. Він мав неабиякий хист до точних наук і комп'ютера, але в усіх іграх неодмінно грав за похмурих, войовничих типів, носив чорну футболку, чорні окуляри, довгу навскісну чілку й називав себе Темним лордом. Та звичайно друзі називали його просто Темним, на що хлопець не ображався.
Слава вундеркінда повністю виключала сприйняття слова "темний" як "тупий" чи "обмежений".
Уже перед хлопцевим будинком Фана різко зупинилась. Аг роздратовано озирнулася на неї:
— Ну що?
— Він же Темний! Він завжди грає за темних. А що, як він стане на бік принців?
Аг по-дорослому подивилась на подругу:
— Слухай, я не знаю, як усе це сталося, але це — не гра, це насправді. Не може бути, щоб Темний... Одне слово, ходімо.
Мама Темного, усміхаючись, провела дівчат до дверей кімнати:
— Стукайте. Щоправда, він не в гуморі.
Аг рішуче постукала.
— Чого? — долинуло з кімнати.
— До тебе прийшли друзі, — відповіла мати.
— Угу, — промурмотіли у відповідь. Дівчата зрозуміли це як дозвіл зайти.
Темний крутонувся на круглому високому стільці й повернувся обличчям до Аг і Фани. Обличчя це не віщувало нічого доброго.
— Хіба мати не попередила, що я не в гуморі?
— Ми теж! — неочікувано різко гримнула на нього Аг, а Фана тим часом тихенько, але щільно причинила двері.
— Темний, ти уявляєш собі, як виглядає велика халепа, але не в грі, а в житті? — загрозливо запитала Аг.
— Ти не повіриш, але дуже чітко уявляю.
— Так от... — і вона швидко й стисло розповіла йому все, що з нимиталося.
Темний загріб пальцями свою чілку й насупив брови:
— Якщо це брехні?!.,
Тут Фана зробила найкраще, що могла зробити за цих обставин, — вона розплакалась:
— Темний, зупини їх! Зупини!
Хлопець підвівся зі стільця, узяв Фану за плечі й добряче струснув:
— Добре. Заспокойся. Були в дядика матеріали, а зараз не буде.
Він знову вмостився на стільці, розвернувся до дисплея і, мов піаніст, заніс пальці над клавішами. Заніс, потримав мить і приречено опустив руки на коліна:
— Двадцять три астральних монстри й одне цуценя-мутант!
Мене ж від мережі відімкнули!
— Як? — зойкнула Аг.
— А отак. На цілих три місяці. Догрався... у крутого хакера.
— У кого? — витираючи сльози, перепитала Фана.
— У комп'ютерного розбійника. Сам не думав, що в мене вийде. Зламав захист в архіві дуже могутньої фірми. Мене засікли. Маму штрафонули, а мене ось відімкнули.
Аг зосереджено постукала пальцями по бильцю дивана й раптом зірвалася з місця:
— Ходімо!
— Куди? — в один голос запитали Фана й Темний.
— До мене. Може, устигнемо зайти в Інтернет з мого комп'ютера. Фано, тільки ти зі своїм коліном посидь тут. Ми повернемося й проведемо тебе додому. Добре?
— Гаразд, — похнюпилася Фана, та, помітивши, що друзі дивляться на неї в розгубленому очікуванні, роздратовано кинула:
— Та йдіть уже, ідіть!
Коли Аг і Темний побігли, Фана трохи посиділа, утупившись очима в куток, потім зняла трубку телефону й набрала свій домашній номер.
— Алло, тато? — вона затисла носа пальцями й удала, ніби схлипує. — Татусю, я сиджу в друзів і боюся повертатися. Там якісь бандити коло нашого будинку. А ви вже вдома?
— Дитинко, ми давно вдома! Нічого не бійся. То до твого шаленого дядька приятелі приходили, яких у дитинстві, мабуть, погано виховали. Вони пішли, а наш "геній" уже мав од мене доброго прочухана. По тебе прийти?
Фана полегшено зітхнула:
— Ні, не треба. Зі мною все гаразд, повернуся за півгодинки. У нас тут дуже захоплива гра, татусю.
Поклавши трубку, вона підперла щоку кулачком і хитро всміхнулася:
— Ну, дядику, ми ще побачимо, хто переможе в цій грі!..
ІV
Аг кивнула Темному, щоб ішов до її кімнати, а сама зазирнула у двері вітальні й зробила безтурботне обличчя:
— Привіт, панове предки! Я знаю, що вечеря вже захолола, але в нас дуже важливі справи.
Мати підвела очі від якоїсь старої, пожовклої книжки й крізь елегантні вузькі окуляри подивилась на дівчину:
— Рятуєте всесвіт від завойовників, озброєних за останнім словом техніки?
Аг змусила себе всміхнутися:
— Ви надзвичайно здогадливі, пані шеф Галактичної Ради!
— Допомога потрібна?
— Ваша недовіра ображає нашу професійну гідність.
— Добре. Тоді ваш героїчний загін преміюється пиріжками й молоком. Кроком руш до кухні!
— Слухаюсь!
Аг попрямувала до кухні, але потім повернула й прослизнула у двері своєї кімнати.
— Темний, ну що?
— Усе клас.
Він зосереджено дивився на екран.
— Чому так довго? — Аг присунула другий стілець і сіла поруч.
— Пароль. Я його не знаю. Доводиться діяти навмання. От ти швидко знаходиш вимикач у темній кімнаті?
— Так, якщо це моя кімната.
— Але це не моя кімната.
— Хвилинку! Ти кажеш — пароль? Це має бути щось, пов'язане з принцами та Королівством Камінної Волі. А може, справді "Королівство Камінної Волі"?
Темний похитав головою і, за звичкою, загріб рукою свою гривку:
— Ні, я вже спробував.