А коли Микита заявив, що їхній загін хоче провести "Зірницю" із нашим загоном і на нейтральній території, усі вожаті, кухарі, медпрацівник і сторож полегшено зітхнули.
Начальник табору не заперечував проти змагань на річці.
Микита запропонував місце для змагань: нижче річки біля пожежної вишки. Перемогти мала та команда, яка позриває всі погони з команди противника або заволодіє прапором і перебереться з ним на свій берег. Наступного дня ми пішли дивитися на місцевіть. Там був і ліс, який усім сподобався. Ми викопали два окопи, повернулися на берег і стали дивитися на луг. Луг не подобався нікому.
Наступного дня весь загін зібрався, щоб розробити план дій і поділитися цінними думками. Вітька вважав, що нашому загонові слід перебратися на той бік, кинутись в атаку і хапати прапор. Або ж можна сидіти на цьому березі у засідці, а тільки суперники підпливуть – одразу хапати їх. Наталка запропонувала розділитися. Генка придумав підробити кабанячі сліди, щоб вороги не помітили наших слідів. Тоді Митько заговорив серйозно: "Ми із Сергієм вирішили (вирішував він один), що ворог сам вкладає зброю до наших рук. Ви, певно, не знаєте: ми із Сергієм збудували пліт...". Митько пропонує чотирьох хлопцям удосвіта відправитись у глиб ворожої території, пробратись аж до прапора і замаскуватись – залізти на дерево. Я маю сидіти у чагарнику, Генка – в копиці. Наш намет мав спробувати знайти і захопити прапор.
Наталка запитала: "А як же Славко?" (вона вважала його кращим за нас усіх). Митько назвав його розгамузою і не хотів брати з собою. Митько розсердився і сказав Наталці: "Ну і цілуйся тоді із своїм Славком", на що Наталка: "А ти цілуйся із своїм Стеценком або з Мусюкіним". Мені стало шкода Славка.
Всі лягли спати, а Ірину Василівну хлопці попросили розбудити їх раніше.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Військова гра
Ірина Василівна розбудила нас дуже рано, дала сухий пайок, з нами пішов і Славко. На річці був туман, ми швидко зібрали пліт. Ще мить – і наш пліт пливе в тумані за течією. Коли припливаємо – розбираємо пліт і маскуємо. У грудях був страх. Генко сховався в копиці, а ми із Славком продерлися в густий чагарник, Славко почав їсти, бо зголоднів. Але з солідарності до Митька, що десь там голодний на дереві сидить, ми не їли.
Час ішов. Почалася гра, почулись голоси. Пробігла зграйка хлопців і дівчат. Від лісу бігло троє хлопців із зеленими погонами (наші погони – сині). Хлопець з біноклем із чужого табору виліз на копицю, де сидів Генка.
Хлопець на копиці кликав Генку зі свого табору. А наш Генка виліз з копиці, подумавши, що кличуть його. Генку схопили "зелені" з дрючками.
Що відбувалося на нашому березі, я не знаю. Але раптом вибіг Митько з прапором наших ворогів. За ним гнались чоловік із сім "зелених".
Потім Митько розповідав про свої пригоди: на чужій території він видерся на дуб, під яким опинилися хлопці з ворожого табору. Ці хлопці планували переховати свій прапор саме біля цього дуба. Та виявилось, що лопати у них нема. Поки один стеріг прапор, інший побіг за лопатою. Такої удачі Митько не сподівався. Митько обережно заповз вартовому за спину, зірвав із противника погон і ухопив прапор. Противника ж Митько кинув в окоп.
Митько влетів до нас у кущі. Ми втрьох, не розбираючи дороги, почкурали чагарником.
Але від лісу йшло четверо "зелених", це було оточення цілковите. І раптом в голову Славка, скиглія, тюхтія, прийшла блискуча ідея. Він зняв з ручки прапор, дав його у руки Митька, а сам вибіг назустріч ворогам. Усі "зелені" побігли за ним, а я зрозумів, що ніхто не знав, що нас у кущах троє, і всі ловили зараз Славка. Шлях до ріки вільний. Митькові також все стало ясно.
Ми прибігаємо у табір, всі кричать "Ура!", і навіть з іншого боку чути тоненьке "Ура!". Це кричить наш Славко, із нашого найкращого намету.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.