Вже коло свого будинку вона побачила, що досі тримає фотографію чоловіка, ховаючи її під полою, але повертатися назад, аби повернути її, Софійка нізащо не хотіла.
Підслухана розмова
На останньому уроці вчителька біології повела Софійчин клас на прогулянку до парку, розповідаючи про дерева, квіти та кущі. Дівчина встигала і слухати вчителя, і спостерігати за Вадимом, який разом з іншими хлопцями та Іркою крутився коло озера. Коли клас вийшов на головну вулицю у парку, Вадим купив морозиво набридливій Завадчук, сказавши, що гроші для нього не проблема. Він запропонував і Софійці, але та гордо відмовилась.
Після уроку Ліда Василівна відпустила клас додому. Софійка випадково опинилась на тій вулиці, де жив хлопчик зі світлини. Там вона почула розмову, що мати цього хлопчика сварила його за те, що той ходив до батька, який кинув їх заради другої, і тепер готується до весілля. Виявилось, що раніше батько працював на гуртовій цукерковій базі, а звати його Валентин.
Софійці стало ніяково.
Чоловік із виколотими очима
Софійку зустрів Сашко та запитав, чи дозволили їй взяти кошеня, бо залишилася тільки одна Чорнобілка. Вона відповіла, що ще не питала, бо досі не знайшла намисто.
Удома дівчина думала про кошеня. Невже б його хтось вигнав, якби принесла? Потім знайшла фото з бридким чоловіком. Хотіла його підсунути Вадиму у рюкзак, але все-таки захотіла подивитися, якого кольору у нього були очі, і тому полізла до шафи.
Вона перенеслась у кімнату фотографа, де позував Гордій Кулаківський, той самий чоловік на фото з рудою бородою та жовтими хитрими очима. Чоловік вихвалявся, що тепер весь Вишнопіль буде в його кулаці.
Кулаківський вийшов на вулицю, і виявилось, що там справжня зима, а Софійка йшла у кімнатних капцях по снігу. Вишнопіль тоді був невеличким містечком, більше схожим на село.
Далі дівчина йти не могла більше, бо змерзла. Коли повернулась назад додому, тітка сказали, що вони її ледве знайшли, до того ж напівживою у шафі.
День відчинених дверей
Після останньої подорожі у часі Софійка важко захворіла. Мама все ходила коло неї, і ця хвороба трохи радувала дівчину, бо вже не так на неї злилися за ті коралі.
Приходила баба Валя за цибулею для свого кота Фунтика. Потім прийшов Валентин та почав просити Софійчину маму вмовити Сніжану, аби зіграти весілля, бо вона вперлася, що якщо нема намиста, то й ніякого весілля не буде. Мама вже не раз намагалася вмовити сестру, але та була невблаганна. На голос нареченого вийшла хвора Софійка й почала розказувати, що їй наснився сон, у якому хлопчик просив свого тата, який пішов від них, дати йому гроші на цирк, а той відмовив. Ці слова змусили Валентина зніяковіти, і він швидко пішов до виходу.
Потім прийшла Сніжана з роботи, принесла племінниці мандарини та ліки і все-таки вирішила дошити сукню. Якщо весілля не буде, то хоч продадуть її, і гроші повернуть.
Не встигла хвора заснути, як у двері знову постукали. То був Сашко, який вмовляв Софійку піти з ним до чоловіка, який запропонував йому торгувати намистом. Мама і тітка не хотіли відпускати її, але коли зрозуміли, що це може допомогти в пошуках прикраси, відпустили.
Коли діти прийшли до того типа, то Софійка відразу впізнала його по голосу. Це він тоді розмовляв з Вадимом у парку. Чоловік розповів, що якраз вчора Кулаківський продав йому дуже гарне намисто темно-вишневого кольору. І виклав на стіл коралі Софійки.
Сашко спокійно поцікавився скільки він хоче за ці коралі. Дізнавшись ціну, друзі далі сиділи мовчки та слухали інструктаж з продажу намиста.
Після цієї зустрічі дівчина відразу ж поспішила до Вадима, аби запитати, навіщо він вкрав намисто. Той сказав, що то не він, а його прокляття краде. І відбулось це в той вечір, коли вона гуляла з братом. Поки дівчина нагнулась щось підібрати, той швидко витягнув коралі.
Після такого зізнання всі Софійчині докори зниклі, і вона пообіцяла собі звільнити хлопця своєї мрії від прокляття роду.
Коли прийшла додому, то зустріла бабусю, яка приїхала, щоб допомогти у підготовці до весілля. Але сил на спілкування у досі хворої дівчинки не було, і вона солодко заснула після важкого дня.
Щедрий вечір, добрий вечір
За столом сиділи двоє: Гордій Кулаківський та ще якийсь чоловік напідпитку. З діалогу стає зрозуміло, що цей незнайомець – дворянин Міщенко, якого обрали старостою дворянських зборів. Міщенко розповідав про те, що у нього і поля гарні, і коні найкращі, і хвалився тим, що як тільки він щось скаже дворянам, то вони відразу виконають, адже вони віддали йому всі свої документи. Кулаківський хитро спостерігав за чоловіком та поступово наливав йому все більше та більше. Раптом Гордій запитав у дворянина, чи вміє він розписуватись. П'яний чоловік вирішив продемонструвати й розписався на папері, який йому підсунув Кулаківський. Господар тішився, що у нього все вдалося, заховав той аркуш паперу у скриню і став проводжати гостя.
Софійка залишилася в кімнаті одна.
Бабусині історії
Дівчинка якраз встигла до приходу мами та бабусі. Поки вони готували страви на кухні, Софійка бавилась з Ростиком, а коли він заснув, то й вона пішла допомагати старшим жіночкам. Бабуся Ліна розповідала про своїх діда та бабу. Казала, що вони були закохані один в одного до самої старості.
На весіллі Горпина була у пишному вінку та в коралях, які у неї були ще з дитинства. Була в них і корівка Квітка, яка хоч і давала рідке молоко, але серед усіх інших корів була найгарнішою. Але в голод її довелося обміняти на пшеницю, бо тоді вдома були три цінні речі. Окрім корови була ще шафа, яку ніхто й не наважувався рушити з місця, та коралі, які б бабуся Горпина нізащо не дозволила продати.
Замість весілля
Ранком суботи Сніжана приміряла весільну сукню. Тітка була в ній неперевершеною, але після примірки відразу ж повісила її до шафи, мовляв, для кращих часів. Святковий обід відбувся, але наречений через деякий час пішов, бо почувався ніяково.
Після обіду Софійка запросила Сніжану сходити з нею в одне місце. Вони пішли до маленької хати коло парку, де дівчина зустріла сварливу матір та сина, який плакав через батька. Виявилось, що то справді була колишня сім'я Валентина – нареченого Сніжани. Коли тітка з племінницею виходили з двору хати, то побачили й самого горе-батька. Слова були непотрібні.
Але на цьому пригоди не закінчилися, і дівчина повела Сніжану ще й до того продавця, який торгував намистом. Виявилось, що вони з Вадимом недавно у щось вляпались, тому він був готовий продати ці коралі за меншу ціну. Сніжана їх викупила і сказала, що то, мабуть, на щастя, що вони тоді отак зникли.
Тітка сказала, що тепер вона заміж точно не хоче, і віддала коралі племінниці.
Гірке похмілля
Софійка знову вирушала у подорож через шафу. Вона потрапила у центр Вишнополя, де зібралась юрба людей, вирішуючи якесь важливе питання. Тепер дівчина була невидимою, бо на шиї у неї були темно-вишневі коралі.
Виявилось, що на площі проголошувалось рішення, згідно з яким всі землі, хати, худоба, маєтки дворян тепер вважалися проданими Гордію Кулаківському. За це Міщенко нібито отримав гроші, і поставив свій підпис на відповідному папері. Дворянський староста почав кричати, що він нічого не брав, що то лихий поплутав, але тут вийшов Гордій Кулаківский та промовив, що дворяни можуть викупити свої землі, звернувшись до його економа.
Далі все пішло шкереберть. Міщенко побіг додому та наказав синам тікати з Вишнополя, щоб захиститися від розлюченого натовпу.
Поповнення родини
Після вчорашнього вчинку Софійку у сім'ї почали поважати, і мама запитала, чи не хоче вона погуляти з Ростиком. Дівчинка була не проти, адже потрібно було багато чого розповісти Сашкові, до того ж і погода стояла чудова.
Коли вона прийшла розповідати другу про свої пригоди, Чорнобілка, яку ще ніхто не купив, бавилася коло вагів, а Ростик захоплено пищав, дивлячись на неї.
Все-таки Софійка зважилася принести кішку додому. Мама після валер'янки змирилась із її присутністю в квартирі, а всі інші схвально відреагували на нового члена сім'ї.
Порада
Софійка все мандрувала разом із Кулаківським, який завершував своє брудне діло. Втомившись, вона зупинилася коло церкви, де сидів старий сліпець. Хоч вона і була невидимою, він єдиний, хто її побачив.
Старий дав дівчині пораду, що в цьому поколінні вона вже нічого не змінить, бо Кулаківського вже прокляв весь народ, а Міщенка вимолили його родичі. Він порадив дівчині далі шукати той момент, коли можна було б все змінити. Сказав лише, що в ту мить небо зійдеться з землею.
Нічна гроза
Вночі за вікном розігралася страшенна буря. Гриміло та блискало так, що Софійка не могла спати: завжди боялася грози. Добре, що Чорнобілка лежала поруч, скрутившись коло її грудей.
Раптом кішка стрепенулась і зашипіла, розплакався Ростик. Софійка почула, що в кімнаті знизу хтось пробіг. На чийсь крик відповів гучний сміх, знову почувся звук ціпка та чиєсь кашляння. За вікном закінчився дощ, і тишу порушували лише краплі, які падали з даху. Запищав будильник: дванадцята ночі. Але ж сьогодні була не повня. Невже їхні привиди полюбляють ще й нічні грози?
Канікули почалися
Софійці снилася баба Валя на мітлі разом зі своїм Фунтиком, яка наробила галасу у квартирі нижче.
Після такої страшної ночі ранок був на диво чудовим. Прекрасна погода, до того ж ще й канікули почалися! Коли бігла по своїм справам, розминулася з героями свого нічного кошмару: баба Валя йшла, тримаючи у руках свого чорного кота, у якого на шиї була блакитна стрічка. Дівчина вирішила заглянути через вікно у таємничу квартиру і виявила, що там на дивані висіла знову…блакитна стрічка.
Спочатку вона віднесла Сашкові кілька своїх старих одежин та босоніжок для його сестер. Він довго відмовлявся, але потім погодився, адже на його сестрах взуття просто горіло. Софійка розказала другу про моторошну ніч. Він сказав, що коли буде наступна повня або нічна гроза, то вони проберуться до тієї квартири і вистежать привидів.
Потім дівчинка вирішила зателефонувати Вадиму, аби назначити зустріч, на яку він повинен був принести старі фото своєї сім'ї. Допоки Софійка вагалася, що вдягнути на рандеву, її роздуми перервала Сніжана, яка запросила дівчинку з'їздити до Половинчика, навідати бабусю Ліну.