Та звідки їм було знати, що Ольга перевозила нелегальну літературу, що вона була "на мушці" в австрійської та російської поліції.
На четвертий рік життя з Франком над Ольгою пронеслась буря. До них приїздять з Києва Сергій Деген і його сестри – Наталя і Марія. Ольга була в Нагуєвичах. Франко разом з Дегеном їде на два дні в Нагуєвичі відвідати Ольгу. Франко повертається до Львова, а Сергій їде в Болехів, щоб познайомитись з Наталією Кобринською. Коли Деген повернувся до Львова, його арештували. Потім арештували його сестер, а також Івана Франка. Знову за соціалізм. А над Ольгою встановлюють суворий нагляд. В осередок Гриця Гаврилика, де жила Ольга з дітьми, вдерлася поліція і в присутності довірених осіб провела обшук. Нічого не знайшли.
IV
Мрії про спокій, про тихе сімейне життя поволі розвіювались. Сім'ю почали переслідувати злигодні. Ольга ще надіялася на захист докторської дисертації Іваном. Тому Франко сідає за реферат про полеміста Івана Вишенського. Щоб не заважати чоловікові, Ольга забирає дітей і їде в Нагуєвичі. Хворіють діти, незадоволений Гринь Гаврилик, але Ольга не скаже про це Франкові ні слова.
Для здачі докторських екзаменів потрібно ще було закінчити вісім семестрів в університеті. Франко мав сім. Ольга радить йому продовжити освіту. Львівський університет відмовив, тому навчання закінчує у Чернівецькому університеті. Дорога до Відня відкрита. Однак до Відня він поїде тільки восени 1892 року,бо нема грошей.
Влітку 1892 року Ольга їде за грошима до Харкова. Вона перевозить через російські митниці не тільки врятовані від конфіскування галицькі видання, а й нелегальну літературу.
Франко у Відні. З'являються перші симптоми хвороби Франка – прогресуючого хронічного поліартриту у варіанті синдрому Рейтера. Гостре запалення слизових оболонок. Працює над докторською дисертацією про Варлаама і Йоасафа, а для зарібку пише повість "Для домашнього вогнища" польською мовою, бо польські журнали обіцяли дати йому якийсь гонорар. Отримує премію за "Украдене щастя".
На великодні канікули Франко приїхав до Львова. Дочка Ганна згадувала про маму Ольгу: "Чи ж не вона була вірною помічницею-дружиною батька, чи ж не допомагала йому в його літературній праці? Поклавши нас, дітей, спати, вона ішла в його кімнату і там обговорювали, опрацьовували, плануючи нові видання. Скільки разів її ім'я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його інспіраторкою, його порадницею".
Ольга допомагала Франку підготувати до друку друге видання збірки "З вершин і низин". У Галичині збірку не купують. Тоді Ольга їде до Києва, аби розпродати її. Використала чужий паспорт. Щоб не скомпрометувати Трегубових, зупиняється в готелі. Виявилось, що паспорт був "особи легкої поведінки", а готельний швейцар, який розумівся на таких речах, зробив їй рекламу серед клієнтів. З Ольгою сталася істерика. Довелося викликати лікаря.
Літо 1893 року було особливо важким для Ольги. Вона з дітьми перебирається жити в Нагуєвичі, бо нема грошей на квартиру.
У Відні Франко дописує свою працю, повертається у Львів і відразу їде до Нагуєвичів. Лихо йде за лихом. Захворіли діти, вкрай виснажена Ольга "звалилась з ніг".
Звільнилося місце в університеті, і Франко вирішує взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Має відбутися пробна лекція Франка на тему: "Розбір "Наймички" — поеми Т. Г. Шевченка". Франко "габі літувався" у Львівськім університеті на доцента руської літератури та етнографії, та досі ще не затверджений міністерством.
Дорога Франкові до університету була перекрита назавжди.
V
Для Ольги то був крах ілюзій. Вона ще довго згадує першу лекцію чоловіка, на якій була присутня. Тоді вона заплакала.
У відмові намісництва про Франкове затвердження будуть звинувачувати Ольгу. Тільки її і нікого більше. Адже Ольга заборонила дітям ходити на уроки "науки божої". Отець-катехит поскаржився митрополиту С. Сембратовичу, що все це з вини Франка і Ольги.
Десь у той час усі починають помічати, що Франко стає замкнутим і жорстоким. Петро Карманський колись скаже, що Франко уже тоді уподібнювався до свого майбутнього Мойсея. У вступній статті до збірки оповідань "Галицькі образки", що вийшла польською мовою у 1897 році, Франко написав: "Насамперед признаюсь в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним гріхом: не люблю русинів... навіть нашої Русі не люблю...". Додасть при цьому, що говорить про інтелігенцію, а не про селян. Цього Франку вже не можна було пробачити.
Ольга з дітьми знову тікає в село.
Рік 1897 накинувся на Франка виборами і хворобою – різким кон'юнктивітом. Роком пізніше Галичина святкувала 25-річчя його наукової, громадської та літературної діяльності. Але Ольга вже не зможе розрізнити добра і зла, вона перестає вірити людям. Святкування ювілею Франка в її очах – просто глузування.
У цей час до А. Кримського Франко пише: "З теперішньою жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитись з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну, та дарма, судженої конем не об'їдеш".
Це єдине гірке зізнання Франка, необачно кинуте у хвилину болю і розпачу, з задоволенням підхопили ті, які і раніше чесали язики про "невдалий шлюб" і про Ольгу, як про якесь ярмо на шиї Франка.
Ольга починає боятись людей, ставиться до них з недовірою.
У 1900 році їй виповнилось 36 років. Важке життя, постійне нервове напруження порушило психіку Ольга. Вона починає боятися людей. "У мене клопіт, моя жінка тяжко недужа. В неї літом була руптура (розрив), яку оперовано щасливо, а тепер проявилось божевілля... Сей останній припадок у зв'язку з тисячами інших страшенно прибив мене, і я іноді й сам почуваю страх, що збожеволію", — пише Франко до Кримського.
Хвороба деколи відступає, і Ольга знову при дітях, знову допомагає чоловікові в роботі.
На гроші, подаровані під час ювілею, подружжя Франків вирішує збудувати свій дім. На околиці міста, за Стрийським парком на так званій Софіївці, вони нагледіли і купили клаптик пустиря. З купівлею грунту між Франком та Ольгою почалися суперечки, Ольга, побоюючись, що будинок за борги може піти на продаж "з молотка", вимагала, щоб усі документи були оформлені на неї. Жінка з підозрінням ставилася до майстрів і в приступах хвороби розганяла їх, зупиняючи тим самим будівництво.
У 1903 році хвороба Франка загострилася, настав параліч рук. По Львову знову пішли плітки, здогади, інтерпретації, дискусії.
Лікарі у 1977 році встановили, що хвороба Франка викликала неймовірні болі, галюцинації, але в ніякій мірі не впливала на розумові, інтелектуальні здібності хворого. Франкові за життя зробили неправильний діагноз хвороби і відповідно прийняте до цього діагнозу лікування ртуттю тільки пришвидшило смерть Франка.
Жертвою упав не тільки Франко. Впала й Ольга Хоружинська.
Ганна, наймолодша з дітей, про своїх батьків скаже: "Нас четверо Франчат виростали під дбайливим оком батька, ведені люблячою рукою матері. Змалку нам прищеплювали любов до природи, дано пізнати її красу і таємну силу, любити звірят, мати співчуття до слабких і немічних, любити свій народ, свою країну. Любити читати книжки, розвивати своє знання і свій ум, любити працю".
1913 року помер син Андрій, хворий на епілепсію. З ним у Франка в'язалось багато надій.
Влітку 1914 року Іван Франко відпочиває у Криворівні разом з сином Целіни Зигмунтовської. Звідти він писав Ользі: "…Чи не порадно було би тобі тепер, на випадок слабости або небезпеки таки пізнатися з Целіною та попросити підмоги й товариства, се лишаю тобі до волі…".
Він ще вірить, що Целіна допоможе, врятує Ольгу. Ольга познайомиться з Целіною ближче, хоч бачила її раніше, тоді, коли разом з Франком ходила на пошту дивитись на цю чарівну маніпулянтку. Неймовірно, але факт: Ользі було дуже боляче від того, що Целіна так байдуже ставилась до Франка.
У грудні 1914 року Франко віддає дружину на лікування до закладу божевільних на Кульпаркові, звідки вона вийшла лише 1918 року.
Ольгу кликали жити на Радянську Україну, але вона не змогла поїхати. Радянський уряд призначив Ользі Франко персональну пенсію, що висилалась з Харкова до Львова.
Часом Ольгу Франко будуть бачити біля могили Франка і ще – на могилі сина. Маленька постать з сумними очима.
Ні в 1926, ні в 1936 році, коли святкували річниці смерті Франка, до Ольги не зверталися, щоб вона написала спогади про Франка, про того, з ким йшла ціле життя, розділяючи його болі і муку. Її ніби не існувало.
1940 року в її домі було організовано музей Івана Франка. Сім'я переселилася в окремий будинок поблизу, а Ольга Федорівна залишилася вдома.
Взимку Ольга заслабла. Все рідше виходила зі своєї кімнати, все рідше чули її голос. Лежала тихо, без скарг. Тільки раз, незадовго перед смертю, вона сіла за піаніно, яке принесли їй нагору, і заграла... Ольга, колишня тендітна панночка, що приїхала з Києва, аби захистити Франка від отого божевільного світу. 17 липня 1941 року її не стало, похована на Личаківському цвинтарі. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з його могили пригортає її могилу. Вона з ним завжди.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.