Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна колиска
Маятником Життя;
Життю — ні кінця, ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь — лебеді від’ячали,
Комусь — ще сурмлять журавлі.
Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і... згорів,
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.
Коли б загадали: — Хочеш,
Одне лише слово твоє —
І вища — лаврова! — почесть
Чоло твоє обів’є, —
Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Іде життя, змінюються покоління. І хоч усе, як кажуть, у Божій волі, людині надається вибір — як жити, що цінувати у житті. А якщо вона вибрала, то й несе відповідальність за це. Як і для Т. Шевченка, для сучасного поета Б. Олійника неприйнятні байдужість, споживацьке ставлення до життя. Для нього найвища почесть— "у чистім і чеснім бою" здобути щось корисне для свого народу, для своїх нащадків. І він не хоче міняти свої переконання, свою любов ні на лавровий вінок слави, ні на багатство й достаток.