Проспер Меріме — Кармен (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1

Оповідач вирушає до Монтільї шукати докази того, що саме там Цезар в останній раз боровся із захисниками республіки. Знаходячись в Андалусії восени 1830 року, він здійснив доволі далеку поїздку. Найнявши у Кордові провідника, чоловік вирушив у дорогу. На Кеченській рівнині вони знайшли чудову галявину зі струмком. Це було вчасно, бо оповідач знемагав від спраги і втоми. Струмок витікав з ущелини. При в'їзді у неї кінь оповідача заіржав, і йому відповів інший кінь. За сто кроків мандрівник побачив чудове місце для відпочинку, але там уже відпочивав якийсь чоловік. Він, очевидно, спав, але його розбудило іржання коней. То був молодик середнього зросту, але з вигляду сильний, з похмурим і гордим поглядом. Колір його обличчя, став під дією сонця темніший його волосся. Однією рукою він взявся за вуздечку коня, а іншою вхопив мідний мушкетон. Оповідача не злякала зброя, бо він не вірив у розбійників і часто бачив чесних людей, озброєних з ніг до голови. Тож він привітався з незнайомцем, усміхнувся і спитав, чи вони не порушили його сон. Провідник оповідача, побачивши незнайомця, налякався.

Оповідачу вдалося розговорити незнайомця, поділившись з ним сигарою. З розмови він зрозумів, що молодик не знає навколишньої місцевості і добре розуміється на конях. Чоловіки разом поснідали продуктами, які мав з собою оповідач. Незнайомець їв, ніби не бачив їжі дві доби. Провідник їв мало і взагалі не говорив. Коли вони вже мали розпрощатися, молодик запитав, куди їде оповідач. Той відповів, що на нічліг в Воронячу венту (невеличкий готель). Молодик сказав, що теж їде туди, тож проведе їх. Провідник намагався дати якісь знаки оповідачу, але той не звертав на них уваги. Він розумів, що має справу з якимось контрабандистом, можливо, розбійником. Але чоловік добре знав звичаї іспанців, тому не боявся чоловіка, з яким разом їв і курив.

Дивіться також

Щоб витягти з незнайомця якусь інформацію, оповідач почав з повагою говорити про розбійників з великої дороги. У цей час в Андалусії був знаменитий розбійник Хосе Марія. Чоловік припускав, що незнайомець, можливо і є цим розбійником. Молодик говорив, що Хосе Марія – просто блазень. Оповідач все одно думав, що то саме він: світле волосся, голубі очі, великий рот, чудові зуби, маленькі руки.

Готель виявився однією кімнатою, яка служила кухнею, спальнею, столовою. Там хазяйнували стара і дівчинка років десяти-дванадцяти. Побачивши супутника оповідача, стара видала здивований вигук: "Ах! Сеньйор дон Хосе!".

Після вечері, помітивши на стіні мандоліну, оповідач попросив дівчинку зіграти. Та відповіла, що не вміє, але додала, що дон Хосе дуже добре грає. Той не відмовився. Він заграв і заспівав. Оповідач зауважив, що співав дон Хосе не іспанською, а баскською мовою. Дон Хосе поклав мандоліну і почав з сумом дивитися на вогонь. Після цього він нічого не хотів говорити. Коли стара і дівчинка лягли спати, провідник попросив оповідача йти з ним у конюшню. Тоді дон Хосе різко спитав, навіщо йти, якщо коні мають корм. Провідник збрехав, що треба перевірити, чи не хворий кінь. Та щоб не викликати підозри в дона Хосе, оповідач сказав, що нікуди не піде. Провідник пішов у конюшню, а дон Хосе слідом. Згодом він повернувся і сказав, що провідник надто турбується про коня і збирається провести цілу ніч біля тварини. Оповідач і дон Хосе лягли спати всередині готелю, а провідник залишився у конюшні.

Вночі оповідач прокинувся через неприємний свербіж, бо його кусали клопи. Він вирішив провести решту ночі надворі. Улаштувавшись на дерев'яній лаві і майже заснувши, він помітив тінь чоловіка і коня. Виявилося, що це його провідник. Той зупинився і, побачивши оповідача, розповів, що дон Хосе Наварро – знаменитий розбійник, а той, хто його видасть, отримає 200 дукатів. Провідник знав, що за півтора милі звідси є уланський пост, тож збирався туди. Оповідач намагався спинити провідника, але тому були потрібні гроші.

Чоловік повернувся у кімнату, розбудив дона Хосе і попередив про небезпеку. Дон Хосе подякував за допомогу і сказав, що він, мабуть, не на стільки поганий, якщо заслужив співчуття від порядного чоловіка. Оповідач попросив дона Хосе нікому не мстити і віддав на прощання свої сигарети.

Після втечі дона Хосе чоловік ніяк не міг заснути, бо обдумував, чи правильно вчинив. Згодом він побачив, що до готелю наближається провідник з місцевою поліцією. Оповідач сказав їм, що розбійник втік. Стара власниця готелю призналася, що Наварро інколи ночує в неї, але вона ніколи б не донесла на нього, бо боїться за своє життя.

Оповідачу довелося проїхати кілька кілометрів, щоб показати паспорт і написати заяву у коменданта, після чого йому дозволили продовжувати археологічні розшуки. З провідником він розстався в добрих стосунках, хоч той підозрював, що оповідач завадив йому заробити 200 дукатів.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

загрузка...

Авторські права на переказ належать Укрлібу

2

В Кордові оповідач провів кілька днів. Він вивчав один рукопис домініканської бібліотеки, дні проводив у монастирі, а ввечері гуляв містом. На набережній разом з іншими чоловіками він спостерігав цікаве видовище. За кілька хвилин до "ангелуса" (вечірньої молитви католиків) багато жінок збиралися на березі ріки, внизу набережної, доволі високої. Жоден чоловік не посмів би втрутитися в цей натовп. Коли дзвонять "ангелус", вважається, що настала ніч. Жінки роздягалися і входили у воду, відразу чулися крик, сміх, шум. Чоловіки дивилися вирячивши очі, але мало що бачили.

Ввечері на набережній біля оповідача сіла якась жінка, піднявшись сходами від ріки. У її волоссі був букет жасмину, який видавав запаморочливий запах. Жінка була вдягнена у все чорне. Вона була невисока, молода, мала великі очі. Оповідач кинув сигару. Жінка оцінила цей французький знак уваги і сказала, що любить запах тютюну і сама курить, коли вдається знайти м'які сигари. На щастя, чоловік саме такі і мав у своєму портсигарі. Жінка закурила, між ними зав'язалася розмова. Чоловік запропонував піти у кафе з'їсти морозива. Він сказав, що є французом за національністю, і запитав, чи жінка з Кордови. Вона відповіла, що ні. Жінка сказала, що вона циганка на ім'я Карменсіта і може йому поворожити. Чоловіку стало цікаво дізнатися, на якому рівні знаходиться мистецтво магії у циган, і він погодився.

У кафе чоловік добре розглянув Кармен і засумнівався у її чистокровності, бо вона була значно красивіша за своїх одноплемінниць, яких йому доводилося зустрічати раніше. Її шкіра була ідеально гладка і за кольором нагадувала мідь. Очі мала розкосі, губи повні, зуби біліші від очищеного мигдалю. Волосся було чорне з синім відтінком. То була дивна і дика краса.

Вважаючи, що ворожити в кафе не личить, чоловік попросив дозволу провести циганку додому. Надворі була вже ніч. Кармен повела його в кінець передмістя і зупинилася перед бідним будиночком. Відчинив хлопчик, який говорив з циганкою незнайомою мовою.

Коли вони залишилися самі, циганка витягла карти і почала ворожити. Чоловік переконався, що вона справжня ворожка. На жаль, їм швидко перешкодили. Ввійшов чоловік, закутаний у бурий плащ. Він теж говорив невідомою мовою і був явно незадоволений. Оповідач уже приготувався захищатися, аж раптом побачив, що цей чоловік – дон Хосе. Кармен продовжувала говорити з доном Хосе. Оповідач зрозумів з її рухів, що вона каже дону Хосе перерізати оповідачу горло. Дон Хосе відповів двома-трьома словами, жінка сіла в кутку і почала їсти апельсин.

Дон Хосе вивів оповідача на вулицю і сказав, як добратися до мосту. Оповідач більше не зустрічав ні Кармен, ні дона Хосе, а через кілька днів поїхав у Севілью. Помандрувавши по Андалусії, він вирішив повернутися в Мадрид, і йому довелося знову проїжджати через Кордову. Там його зустріли монахи і розповіли, що знайшовся його золотий годинник, а грабіжника скоро повісять, бо це не єдиний його злочин: раніше він вбив кілька людей. Згодом оповідач виявив, що грабіжник – дон Хосе Наварро. Оповідач вирішив піти до нього і взяв для в'язня сигарет.

Чоловіка впустили до дона Хосе, коли той обідав. Він подякував за сигари, але взяв тільки кілька штук, щоб вистачило до страти. Оповідач запропонував, що за допомогою грошей і зв'язків спробує домогтися пом'якшення вироку. Та дон Хосе попросив лиш відслужити обідню за упокій його душі. Також він попросив відслужити обідню за ще одну особу, яка образила оповідача. Той відповів, що у цій країні ніхто його не ображав. Дон Хосе взяв його за руку і попросив про ще одну послугу. Якщо оповідач зможе відвідати місто Памплону, то хай передасть одній жінці срібний образок. Цей образок дон Хосе мав на шиї. Оповідач мав сказати жінці, що дон Хосе помер, але тримати у секреті, як саме.

Чоловік пообіцяв виконати доручення. Наступного дня оповідач був у дона Хосе і провів з ним кілька годин. Тоді він і почув печальну повість, яку розповідає читачеві нижче.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

3

Дон Хосе народився в Елісондо, в Бастанській долині. Звали його дон Хосе Лісаррабенгоа. Він був баск і християнин. З нього хотіли зробити священника, але він вчився погано. Погубило його те, що дуже любив грати в м'яч. Одного разу, коли він виграв, між ним і одним юнаком виникла суперечка, яка переросла в бійку. Дону Хосе довелося виїхати. Йому зустрілися драгуни, і він поступив в Альманський кавалерійський полк. Скоро він став єфрейтером, і його відправили в караул на севільську тютюнову фабрику.

На фабриці працювало 400-500 жінок. До них не пускали чоловіків, бо коли ставало жарко, жінки роздягалися. Коли робітниці поверталися на фабрику після обіду, багато молодиків чекали, щоб поглянути на них. Та дон Хосе сидів на лавці біля воріт і не біг дивитися на це видовище. Він вважав, що найкрасивіші дівчата є тільки на його батьківщині. Та якось він почув, як хтось казав: "От циганочка!". Чоловік підняв очі і побачив Кармен. На ній була така коротка червона спідниця, що було видно білі шовкові панчохи, досить діряві.

1 2 3

Дивіться також: