Гарі Ромен — Повітряні змії (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь у романі ведеться від імені головного героя – Людовіка Флері

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

У маленькому французькому містечку Клері знаходиться музей повітряних зміїв імені Амбруаза Флері. Цей музей туристи відвідують лиш побіжно, бо усіх більше приваблює ресторан "Прекрасний куточок", який оспівується в усіх французьких путівниках.

Амбруаз Флері був звичайним сільським листоношею, з його захоплення повітряними зміями сміялися люди, але чоловік цього не боявся. З Амбруазом жив його племінник Людо. Батько хлопця загинув під час Першої світової війни, скоро після цього померла матір. З трьох братів Флері загинув також Роберт. Амбруаз теж був на війні, а повернувшись з пораненням, став затятим пацифістом.

У 10 років Людо викликав у вчителів здивування, бо мав унікальну пам'ять. Того літа він зустрів дівчинку, якій було 11 з половиною років, і закохався. Вона навіть не назвала свого імені, але він був вражений її красою: голубі очі, довге світле волосся. Людо 4 роки не бачив її, але постійно чекав і згадував.

У 14 років він уже вів бухгалтерію "Прекрасного куточка", бо міг підрахувати будь-які числа. Людо давно знав, що дівчину звати Елізабет де Броніцька, вона полька, а її батьки власники садиби, яка знаходиться недалеко від Клері. Сім'я вже кілька років не приїжджала в Нормандію, бо жила у Польщі, недалеко від Гданська.

Дивіться також

Коли Ліла повернулася у Клері, то дізналася від людей, що про неї розпитував Людо. Нарешті вони зустрілися, хлопець признався у коханні, але Ліла не дала ніякої надії. Та наступного дня з садиби Броніцьких по хлопця приїхала машина, бо Людо запросили на чай. Дорогою Людо дізнався від водія, що граф Станіслав де Броніцький, батько дівчини, – фінансовий геній, а його дружина була однією з найвідоміших акрис у Варшаві, але залишила театр і влаштовує сцени вдома.

Так Людо і Ліла почали проводити час разом. Хлопець познайомився з братом дівчини, якого звали Тад. Він був старший від Людо на рік чи два і досконало знав географію. І Ліла, і Тад любили пожартувати з батьків – божевільної матері і батька, який міг поставити на кін навіть Польщу. З Броніцькими жив також хлопець-сирота років 15-16 років, якого звали Бруно. Граф всиновив його і бажав зробити великим музикантом. Амбруаз говорив Людо, що Броніцькі запрошують хлопця тільки тому, щоб показати, що в них нема упереджень до бідняків.

У Лілу був також закоханий її кузен Ханс, німець за національністю, якого чекала військова кар'єра. Його батько був вбитий під час війни 1914-1918 років, а матір померла, як і мати Людо, невдовзі після його народження. Ханс виховувався у тітки, яка жила недалеко від маєтку Броніцьких.

Серед усіх цих молодих людей Людо почувався незручно, йому було соромно за старий костюм і низьке походження. Тож він вирішив продемонструвати свої розумові здібності на одній з вечірок у графа. Після цього Стас Броніцький відвідав Амбруаза Флері і запропонував, щоб Людо став його секретарем на той час, поки вони перебувають у Франції. Дядько дав згоду.

Три наступних роки, з 1935 по 1938, Людо виконував літом при Броніцькому роль секретаря. Ліла, за висловом Тада, "мріяла про себе", адже дівчина бажала зробити у своєму житті якийсь визначний вчинок: написати роман, перепливти Атлантичний океан, стати відомою актрисою.

Кожного дня Людо і Ліла зустрічалися в іншому кінці парку Броніцьких, де могли побути на самоті. Здавалося, усі знали про їхній зв'язок. Якось Тад навіть попередив Людо, щоб Ліла випадково не завагітніла. Він говорив, що дбає не про честь Броніцьких, а просто хоче застерегти закоханих від бід, бо надто багато дівчат помирає від абортів. Бруно теж був закоханий у Лілу, і Людо бачив, як музикант страждає.

Потльський замок Броніцького був розташованийв гирлі Вісли, в "польському коридорі", який відділяв Східну Пруссію від решти Німеччини. Гітлер вимагав її повернення і вже встановив у вільному місті Данцигу нацистський уряд. Броніцькі збиралися від'їжджати. Тад був впевнений, що у Францію його сім'я більше не повернеться, бо буде війна. Людо планував наступного літа приїхати до них в Польщу.

Зимою 1938-1939 років Людо працював бухгалтером у "Прекрасному куточку" і шукав інші підробітки, щоб назбирати грошей на поїздку в Польщу. 20 червня він вирушив у дорогу. Людо був вражений виглядом Європи: всюди були фашисти, зустрічалася свастика, а коли у Людо перевіряли паспорт і візи і бачили, що він їде в Польщу, на нього кидали принизливі погляди. Та на першій же польській станції до Людо почали висловлювали симпатію.

загрузка...

Замок знаходився за кілька сотень метрів від Балтійського моря і не більше ніж за десять кілометрів від німецького кордону. Людо не подобалося, що тут був також Ханс, який би мав зараз бути у воєнній академії. Ліла пояснила, що бідолаха виздоровлює після пневмонії в маєтку свого дядька, Георга фон Тіле, по іншу сторону кордону, яку час від часу перетинає верхом.

Чутки про війну з кожним днем звучати голосніше. Ліла гвоорила Людо, що відчуває незрозумілий страх. Якось граф викликав Людо і сказав, що знає, що він спить з його дочкою, але шлюбу він не дозволить, бо у неї є можливості вийти за чоловіка королівської крові. Людо був вражений, він втамував свій гнів і пішов геть. Хлопець тепер бажав війни, яка струснула б усіх багачів.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Якось один слуга пограбував Броніцьких і заховав награбоване у шафі Людо, бо не встиг винести. Хлопець побачив крадені речі і подумав, що це йому поставив Ханс. Людо накинувся на хлопця, між ними відбулася бійка. Та виявивши правду, Людо стало соромно. Він збирався їхати додому, але Ханс сам поїхав геть. Пробувши ще кілька днів у замку, Людо поїхав у Францію.

Прибувши у Клері, Людо невдовзі дізнався про загальну мобілізацію. Потім він почув, що весь район Гродека у Польщі, де був замок Броніцьких, було розгромлено бомбами. Людо побіг на призовний пункт, але його визнали непридатним до служби. В Клері ходили чутки, що в хлопця, як і у всіх Флері, з головою не все в порядку. Людо продовжив працювати у "Прекрасному куточку".

У ті зимові місяці 1940 року місце у ресторані потрібно було займати за кілька тижнів наперед. Ресторан відвідували високопосадовці. Ціни на страви були високі. Дюпра говорив, що саме в такі часи кожен повинен віддати кращу частину самого себе тому, що він вміє робити краще всього. Здавалося, цю думку розділяв і Амбруаз, який знову взявся за своїх повітряних зміїв.

Щоб розшукати Лілу (а Людо не сумнівався, що вона жива) він відправився у Париж. Хлопець розшукав там польських солдатів та офіцерів і розпитував про Броніцьких, але так нічого і не довідався. Він завів знайомство зі старою єврейкою на ім'я Жюлі Еспіноза, яка була хазяйкою борделю. Ця жінка говорила, що розуміє, до чого йдуть справи у світі після Мнхенського миру, тож вона підробила собі документи, змінила зовнішність за допомогою пластичних операцій, а щодо Людо мала окремий план. Жінка сказала, що їй потрібний такий хлопець, бо вона утворює для себе невелику групу. Так у лютому 1940 стара звідниця готувалася до німецької окупації. Напевно, тоді ще нікому не приходило в голову організовувати мережу Опору.

За наказом Жюлі хлопець повернувся у Клері. Стара мала з ним зв'язатися пізніше. Вдома Людо знову почав працювати у Марселена Дюпра, який тепер обслуговував німців і намагався показати славу і велич Франції, насамперед, її кулінарний геній.

Якось новий мер Клері, пан Плантьє, наказав Амбруазу на наступній зустрічі членів організації "Повітряні змії Франції" запустити змія із зображенням маршала Петена. Дядько влаштував все так, що мотузку повітряного змія тримав німецький капрал, і сфотографували саме його. Після того з'явилися підпільні листівки з фото і написом, що чудовий "Маршал Петен" літає в небесах, а життєрадісний німецький капрал твердою рукою тримає мотузку.

У Нормандії починалася організація перших ланок мережі Опору, і її керівник чудоао порозумівся з Амбруазом. Через п'ять днів дядько запустив змія, який зображав історичне рукостискання маршала Петена і Гітлера.

Людо відвіідував садибу Броніцьких і згадував там Лілу. Одного разу він побачив там Ханса у німецькій формі. Людо не розумів, чи це йому привидіося, чи було насправді. Але він спалив садибу. Його затримали, а виправдав його сам Ханс, сказавши, що бачив Людо тієї ночі в зовсім іншому місці. Спершу Людо хотів заперечити, а потім зрозумів, що Ханс захистив його через Лілу.

Людо відправили на обстеження у психіатричну лікарню, через два тижні відпустили. Дядько радив хлопцеві берегти своє божевілля для Опору. Коли хлопець повернувся додому, Субабер, командир його групи, доручив йому всі зв'язки. Розум дивним чином повертався до Людо, коли той здійснював підрахунки у "Прекрасному куточку". Дюпра, звісно, здогадувався про підпільну роботу Людо, але остерігався всяких натяків і примався остронь. Людо вільно пересувався, бо німці його не побоювалася, адже знали, що хлопець зійшов з розуму. Він тримав у голові сотні імен та адрес і ніколи не носив з собою ніяких паперів.

Амбруаза теж підозрювали, робили обшуки у майстерні, але ніколи не знаходили підпільних листівок чи інших документів, які він ховав всередину зміїв. Найчастіше в Ла-Мотт приходив мер Клері. Він попереджував Амбруаза, щоб той часом не випустив змія у вигляді де Голля, бо німці відразу посадять.

Тим часом Людо продовжував уявляти Лілу, говорив з нею, будував картини щасливого життя.

"Прекрасний куточок" процвітав, а от місцеве населення косо дивилося на Марселена, який занадто добре обслуговував окупантів. Людо знав цього чоловіка краще, ніж інші, тому захищав. Дюпра зробив вибір: його ресторан мав залишатися тим, чим був завжди, — справжньою цінністю Франції. Дядько підтримував Дюпра і був йому справжнім другом. Згодом хлопцеві вдалося переконати Дюпра прийняти на роботу дівчину з Опору, яка підслуховувала розмови німців, коли обслуговувала їх.

Невдовзі у Клері з'явилася пані Жюлі. Та тепер у неї був зовсім інший вигляд і нове ім'я – графиня Естергазі.

1 2

Дивіться також: