Микола Гоголь — Ніч перед Різдвом (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 2

Останнім часом його рідко бачили де-небудь. Причиною цього була, можливо, лінь, а можливо, й те, що пролазити в двері ставало йому з кожним роком тяжче.

Коваль не без побоювання відчинив двері і побачив Пацюка, що сидів на долівці по-турецькому перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками. Ця миска стояла врівень з його ротом, і він сьорбав юшку, хапаючи часом зубами галушки. Вакула уклонився Пацюкові, сказав, що той доводиться трохи родичем чортові, а потім попросив допомогти. Коваль сказав, що доводиться просити ласки в самого чорта, а Пацюкові за допомогу пообіцяв віддячити. Коли коваль спитав, як шукати чорта, Пацюк відповів: "Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима". Раптом перед Пацюком з'явилися дві дерев'яні миски; одна була повна вареників, друга сметани. Пацюк роззявив рота, а вареник сам вискочив з миски, шубовснув у сметану, а потім потрапив йому в рот. Вакула так здивувався, що роззявив рот, і ту ж мить помітив, що вареник лізе і йому в рот. Відіпхнувши вареник та втерши губи, коваль почав роздумувати про те, що сьогодні голодна кутя, а Пацюк їсть вареники скоромні! Побожний коваль прожогом вибіг з хати.

Надворі, як тільки коваль спустив мішок, чорт вискочив з нього й сів верхи Вакулі на шию. Мороз пішов поза шкірою у коваля; перелякавшись та збліднувши, не знав він, що робити, вже хотів перехреститися… Але чорт сказав, що зробить для нього все, і Оксана буде його. Вакула погодився, а чорт сплеснув руками і почав з радості галопувати на шиї коваля. Чорт думав, що тепер уже віддячить ковалеві за всі малювання та небилиці, що той вигадував на чортів! Та й чортові товариші радітимуть, що їм попався найпобожніший на все село чоловік.

Та не сталося так, як хотів чорт. Вакула схопив його за хвіст, а потім поклав хреста. Чорт зробився такий тихий, мов ягнятко. Коваль скочив на нього верхи і підняв руку, наміряючись перехрестити. Тоді чорт пообіцяв, що зробить все, тільки хай коваль відпустить його. Вакула наказав чортові везти його зараз−таки в Петербург до цариці.

Довго стояла Оксана, роздумуючи про чудні ковалеві слова. Вона хвилювалася, що він справді наважиться на що-небудь страшне. Дівчина помітила, що коваль забув свої мішки і сказала подругам, щоб тягли до її хати. Їх було важко підняти, тому гурт побіг по санки.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Полоненим дуже надокучило сидіти в мішках. Чуб коли почув, що вирішила його дочка, то заспокоївся і не хотів уже вилазити, нехай же краще дівчата довезуть на санках. Але сталося зовсім не так, як сподівався Чуб: у той час, коли дівчата побігли по санки, сухорлявий кум виходив з шинку не в доброму настрої, бо шинкарка не дала набір. Кум набрів на мішки, потім завдав собі на плечі мішок з Чубом та з дяком, але відчув, що він занадто важкий. На щастя поруч опинився ткач Остап Шапуваленко. Чоловіки домовилися разом взяти мішок і поділити наколядоване добро.

Мішок принесли до кума, та там була його жінка, хоч він думав, що її точно нема вдома. Ткач і кум були спантеличені. Почалася сварка за мішок, бо жінка хотіла привласнити його собі. Але ткач і кум мужньо відстояли мішок. Та раптом жінка вискочила з коцюбою в руках. Потім вона розв'язала мішок і заглянула в нього. Подумавши, що там лежить цілий кабан, вона скрикнула і сплеснула з радості в долоні. Та тут з мішка виліз Чуб. Він сказав, що втяв з ними смішну штуку, і що в мішку під ним лежить ще дещо. Дяк, побачивши тепер, що нема куди дітись, видряпався з мішка. Тоді Чуб сказав при всіх, що то Солоха ховала усіх в мішки, а тих мішків в неї повна хата.

Дівчата трохи здивувались, не знайшовши одного мішка. Вони гуртом взяли другого мішка й поклали на санки. Голова вирішив мовчати, міркуючи: коли він закричить, щоб його випустили й розв'язали мішок − дурні дівчата розбіжаться; подумають, що в мішку сидить диявол, і він залишиться на вулиці. Нарешті приїхали і з реготом утягли мішок в хату. Коли голова почав гикати та кашляти на все горло, дівчата кинулись тікати. Та тут додому прийшов Чуб. З мішка виліз голова, він був збентежений. Обидва чоловіки не знали, що казати один одному. Коли голова пішов, Чуб хотів пошукати в мішку другого чоловіка, але в цьому мішку вже більше нікого не було.

Тим часом Вакула летів над землею на чорті. Скоро вони прибули в Петербург. Чорт, перелетівши через шлагбаум, перекинувся конем, і коваль побачив себе на баскому бігуні посеред вулиці. Вигляд міста вразив коваля. Він знав, що десь тут мали бути запорожці, що проїздили восени через Диканьку. Вони їхали з Січі з паперами до цариці. Коваль наказав чорту залазити в кишеню і вести до запорожців. Чорт в одну хвилину схуд і вліз йому в кишеню, а Вакула опинився перед великим будинком. Він зайшов і побачив тих самих запорожців, що проїздили через Диканьку. Вони впізнали Вакулу, а той попросив їх взяти його до цариці, бо вони саме збиралися туди. Ковалю дали одягнути гарний одяг, а потім у величезній кареті вони поїхали до палацу.

Пройшовши чотири зали, а потім ще дві, запорожці і Вакула зупинились. Тут велено було їм дожидати. В залі товпилося кілька генералів у гаптованих золотом мундирах. Запорожці вклонилися на всі боки й стали купою. Через хвилину до них підійшов огрядний чоловік у гетьманському мундирі, то був сам Потьомкін. Потім увійшло безліч дам в атласних вбраннях. Запорожці раптом усі попадали на землю й закричали в один голос: "Помилуй, мамо! помилуй!" Коваль, не бачачи нічого, простягся й собі, з усією щирістю, на підлозі. Цариця наказала встати.

Коваль побачив перед себе невелику на зріст жінку, трохи навіть огрядну, напудрену, з голубими очима. Запорожці почали розмовляти з нею, а Потьомкін скривився, бачивши, що запорожці кажуть зовсім не те, чого він їх учив…

Один із запорожців виступив наперед і просив змилуватися і не губити народ, адже запорожці зробили для цариці багато послуг. Коли ж цариця спитала, чого вони хочуть, тут Вакула упав раптом на землю і спитав, з чого зроблені її черевички. Цариця засміялася. Придворні засміялися теж. Потьомкін і хмурився і усміхався разом. Запорожці почали штовхати під руку коваля, думаючи, чи не з'їхав він часом з глузду. Цариця наказала принести Вакулі свої найдорожчі, з золотом, черевички. Їх принесли, і Вакула почав говорити компліменти для ніжок цариці. Відчувши, що запорожці штовхають його під боки, Вакула вирішив замовкнути; і коли цариця, звернувшись до старих, почала розпитувати, як у них живуть на Січі, які звичаї водяться, то коваль, відійшовши назад, нагнувся до кишені і сказав чортові виносити його звідси.

А в той час у Диканьці баби сперечалися про те, що ж сталося з Вакулою. Товста ткачиха запевняла усіх, що коваль утопився. Стара Переперчиха говорила, що бачила на власні очі, як коваль повісився. Потім зчинився скандал, а голова жалів, що село втратило такого гарного коваля.

Оксана збентежилась, коли до неї дійшли такі вісті. Вона мало вірила очам Переперчихи та бабським теревеням. Дівчина знала, що коваль надто побожний, щоб зважитися занапастити свою душу. Цілу ніч вона не спала, вся горіла; а на ранок по самі вуха закохалася в коваля.

Чуб не виявив ні радості, ні смутку про долю Вакули. Його думки заповняло одне: він ніяк не міг забути зрадливості Солохи.

Зранку усі люди пішли до церкви. Усі миряни помітили, що свято − ніби й не свято; що все начебто чогось. А коли дяк заспівав охриплим голосом, бо ж застудився в мішку, люди помітили, що бракує співу Вакули.

Ще швидше наостанку ночі чорт мчав із ковалем назад. І вмить опинився Вакула коло своєї хати. Чорт уже хотів утекти, але Вакула, схопивши хворостину, оперіщив він його три рази. Бідний чорт кинувся бігти. Замість того, щоб обдурити, спокусити та пошити в дурні інших, ворог людського роду сам був обдурений.

Вакула проспав аж до обіду. Прокинувшись, він каявся, що проспав утреню й обідню. Заспокоївши себе тим, що наступної неділі висповідається у цьому попові і з нинішнього дня почне бити по 50 поклонів цілий рік, він витяг черевики. Потім умився, причепурився якнайкраще, одягся у те саме вбрання, що добув у запорожців, вийняв зі скрині нову шапку, новий барвистий пояс; поклав усе це разом з нагайкою в хустку й подався просто до Чуба.

Чуб вирячив очі, коли ввійшов до нього коваль, і не знав з чого дивуватись: чи з того, що коваль воскрес, чи з того, що коваль насмілився до нього прийти, чи з того, нарешті, що він вирядився таким чепуруном і запорожцем. Та ще більше здивувався він, коли Вакула розв'язав хустку й поклав перед ним новісіньку шапку й пояс, а сам упав йому до ніг і сказав, щоб вибив його нагайкою і перестав гніватися. Чуб узяв нагайку і вдарив його тричі по спині, а потім спитав, чого той хоче. Вакула попросив віддати за нього Оксану. Чуб трохи подумав, подивився на шапку та пояс, шапка була чудова, пояс теж не поступався перед нею, згадав зрадливу Солоху і сказав рішуче: "Добре! Присилай сватів". Тут увійшла Оксана, а Вакула подав їй черевики. Дівчина сказала, що вона й без черевиків…, а далі не договорила й зашарілась. Коваль підійшов ближче, взяв її за руку і поцілував.

Вакула і Оксана одружилися, поставили хату, з якої дивувався блаженної пам'яті архієрей, що проїжджав Диканькою. У пари народилося немовлятко, а Вакула пофарбував задарма увесь лівий крилас церкви. А на стіні збоку, як увійдеш у церкву, намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз нього.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1 2