Але доторкнутися до своїх чоловіків вони не могли. Поки що жіночий гуртожиток був на карантині. Навіть Оскар, за попередженням лікарів, хвилювався, які хвороби вони привезли з Аушвіцу. Емілія займалася лікарнею в Брюннліці, годувала прибулих жінок манною кашею, яку сама варила на власній кухні.
Розділ 34
У Krankenstube працювали лікарі Гільфштейн, Гандлер, Левкович і Біберштейн. Усі вони переймалися через імовірність епідемії тифу. Адже тиф не лише становив загрозу для здоров'я. Він міг стати, відповідно до наказу, приводом закрити Брюннліц. У двої жінок Біберштейн підозрював тиф. Оскар відразу дав розпорядження влаштувати блок боротьби з паразитами: душові, пральня, де можна виварювати одяг, відділ дезінсекції. За те, що епідемії не сталося, Біберштейн був вдячний блокові боротьби з паразитами. Коли відступила й дизентерія, він був вдячний фабричній кухні.
Моше Бейський почав робити для Оскара печатки: генерал-губернаторства, моравського губернатора, печатки, які оздоблювали фальшиві дозволи на вільне пересування, щоб в'язні могли вести вантажівку до Брно чи Оломоуца й привезти звідти хліб, бензин із чорного ринку, борошно, тканину чи цигарки. Леон Зальпетер, краківський фармацевт, який колись був членом юденрату Марека Біберштейна, керував брюннліцьким складом. Там трималися жалюгідні подачки, що їх Гассебрьок пересилав із Ґрьосс-Розену, а на додачу до них овочі, борошно, крупи, які Оскар добував силою майстерно виконаних печаток Бейського.
Як і в перші місяці свого шлюбу, Оскар і далі був схильний десь бурхливо загулювати і міг по кілька днів не бувати в Брюннліці. Траплялося, що Штерн, який мав розповісти директору про важливі події дня, чекав його цілу ніч. Емілія, мабуть, розуміла, що не кожна відсутність її чоловіка вдома пов'язана з шиндлерівським гуманним шахрайством.
Якось Янек Дреснер став за прес, який чомусь поламався, і його звинуватив німець Шонбрун, що керував виробництвом. Німець сказав Оскару, що той обіцяв працівників−професіоналів, і Дреснера уже хотіли повісити, та Шиндлер усе залагодив, правда, йому довелося вдарити при всіх Янека і насварити. Пізніше Дреснер скаже, що в Брюннліці, напевне, життя в'язнів підтримувалося серіями майстерних імпровізацій − настільки раптових, що вони здавалися чимось майже надприродним. Ну а коли вже казати правду, то весь Брюннліц − і сам табір, і його промислова діяльність − являли собою буквально суцільну карколомну авантюру.
Розділ 35
А фабрика ж нічого не виробляла. "Жоднісінького снаряду!" − хитаючи головами, визнають в'язні Брюннліцу. Жоден вироблений там сорокап'ятиміліметровий снаряд не можна було використовувати, жоден ракетний корпус. На Заблочі емалевої продукції за все існування фабрики було вироблено на шістнадцять мільйонів райхсмарок. За той самий час у зброярському відділі "Емалії" було вироблено снарядів на півмільйона. Оскар пояснює, що в Брюннліці "з огляду на відмову від виробництва емальованого посуду" узагалі про якісь масштаби виробництва навіть говорити не випадало. Виробництво зброї, за його словами, зіткнулося з "початковими труднощами". Але насправді за брюннліцькі місяці він спромігся на одну вантажівку "деталей боєприпасів" на тридцять п'ять тисяч райхсмарок.
Пояснювати все "початковими труднощами" ставало дедалі небезпечніше. Небезпека Оскарової імітації виробництва полягала не лише в тому, що це псувало його репутацію в міністерстві озброєння. Це сердило керівників інших підприємств. Адже система фабрик була фрагментована: на одній виробляли корпуси снарядів, на другій детонатори, на третій додавали вибухівку і збирали все докупи. Корпуси, вироблені в Брюннліці, завжди відбраковувалися під час контролю якості.
Згодом сталося таке. Штерн із Мєтеком Пемпером уранці 28 квітня 1945 року були в кабінеті Оскара. Того ранку всі в'язні, як потім виявилося, перебували у величезній небезпеці: їх усіх прирік на смерть штурмбанфюрер Гассебрьок. Оскар відзначав свій 37−ий день народження, з цієї нагоди було вже відкорковано коньяк. А на його столі лежала телеграма, у якій йшлося про те, що Оскарові корпуси для протитанкових мін не змогли пройти жодного випробування якості. Їх неточно відкалібрували, не загартували за правильної температури, так що вони всі потріскалися під час випробувань. Оскар від тієї телеграми просто-таки прийшов в екстаз, передавав її Штернові з Пемпером, щоб і вони прочитали. Оскар сказав: "Тепер я знаю, що жодного бідолаху моя продукція не вбила!"
Як же Оскар протримався весь цей час, усі ті сім місяців до дня свого народження? Люди Брюннліцу пам'ятають цілу серію інспекцій і перевірок. Оскар усіх підкупляв, споював, а інколи видавав чужу продукцію за свою. Брюннліц продовжував своє існування завдяки спритності рук Оскара.
Після того як Шиндлер побував на Поморській, Ліпольд, Гоффман і голова районного комітету партії написали листи всім можливим чиновникам, скаржачись на Оскара. Зюссмут розповів Шиндлерові про гори листів зі скаргами, що надходять до Троппау. Тож Оскар запросив Ернста Гана до свого Брюннліцу. Ган був другою особою в бюро головного берлінського штабу, який відповідав за обслуговування сімей есесівців. Ган узяв із собою свого друга дитинства Франца Боша. Запросили на обід і Ліпольда. Уранці по тому, розповідають, Оскар весело їхав через Цвіттау в цьому блискучому берлінському товаристві. Місцеві нацисти стояли на тротуарах і зиґували цьому цвіту Райху, коли машина проїжджала повз них.
Вгамувати Гоффмана було не так просто, як решту. Триста жінок Брюннліцу, як відзначав Оскар, "не мали можливості працевлаштування". Багато з них цілими днями плели з ниток, що залишилися від попередньої фабрики. Узимку 1944 року для людей, єдиним одягом яких була смугаста форма, плетіння було не рукоділлям від неробства. Однак Гоффман надіслав офіційну скаргу до СС щодо тієї вовни, яку шиндлерівські жінки покрали з його ящиків у прибудові. Він вважав, що це скандал і викриття істинної діяльності так званої зброярської фабрики Шиндлера.
Гоффманову скаргу, на щастя, притримав полковник Еріх Ланґе, до якого подзвонив Оскар і попросив про послугу. Ця міцна домовленість обійшлася Оскарові у вісім тисяч райхсмарок,
Протягом зими Оскар облаштував незалежний арсенал. Той невеличкий склад містив карабіни й автомати, трохи пістолетів, ручних гранат. Коли Оскар добув зброю, він призначив Урі Бейського, брата спеціаліста з печаток, наглядачем арсеналу. Емілія теж йому симпатизувала, навіть довірила йому ключ від їхньої квартири. Вибравши невелику групу в'язнів для тренування, Урі водив їх по одному на склад Зальпетера і вчив поводженню з гвинтівкою "Gewehr 41W". Було сформовано три загони по п'ятеро людей.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 36
Старі Оскарові товариші по чарці, у тому числі Ґьот і Бош, часто вважали Шиндлера за жертву такого собі єврейського вірусу. Випадок лейтенанта Зюссмута вони б навели як найбільш характерний приклад зараження. Адже з мовчазної згоди Оскара і Зюссмута протягом зими 1944–1945 років ще 3 000 жінок з Аушвіцу групами по 300−500 людей було переведено в дрібніші табори в Моравії. Оскар залучив свій вплив, домовився щодо продажів, позолотив ручку кому треба. Зюссмут подбав про відповідні папери. Нині на текстильних фабриках Моравії бракувало робочої сили, і не всі господарі підприємств аж так не хотіли бачити євреїв, як Гоффман. Але в таких дрібних сільських установах більшість в'язнів уникнуть наказів знищення, які почнуться з весною у великих таборах.
Але коли вже Зюссмут заразився єврейським сепсисом, то в Оскара Шиндлера хвороба розвивалася бурхливо. Через Зюссмута Оскар найняв ще 30 працівників по металу. Звичайно, виробництво його вже не цікавило. Але, поглянувши на ситуацію збоку, він розумів, що коли фабриці треба буде доводити своє право на існування перед Секцією D, буде потрібно мати більше кваліфікованих працівників.
Один із тих тридцяти металообробників, Моше Геніґман, залишив спогади про свій несподіваний порятунок. Невдовзі після Різдва 10 000 в'язнів з каменоломень Аушвіцу-III колоною повели до Ґрьосс-Розену. Можливо, хтось із організаторів вважав, що коли їх приведуть у Нижню Силезію, то розподілять між тамтешніми таборами при фабриках. Ніхто не звернув увагу на лютий мороз тієї зими і не подумав, як і чим годувати колону. Тих, хто шкутильгав чи кашляв, на початку кожного етапу виводили з колони й розстрілювали. Із тих десяти тисяч, стверджує Геніґман, залишилося 1200 людей. Групу розмістили в казармах СС неподалік Ополя. Комендант того місця опитав в'язнів і склав список кваліфікованих працівників. Але щодня відбраковували й розстрілювали ослаблених. Коли назвали Геніґмана, то його, однак, посадили ще з трьома десятками людей у вагон і відправили до Брюннліцу.
У 1963 році доктор Штейнберґ у Тель-Авіві засвідчить іще один акт шаленої, заразливої і безсумнівної щедрості Оскара. Табір, в'язнем якого був Штейнберґ, був одним з численних таборів, розкиданих між гір. То був табір Люфтваффе, де виробляли якісь деталі літаків. Там жило 400 в'язнів. Умови життя були дуже погані. Почувши про брюннліцький табір, Штейнберґ якось зумів добути собі перепустку і винайняти фабричний транспорт, щоб з'їздити до Оскара. Він описав Шиндлерові відчайдушні умови табору Люфтваффе. Оскар запросто погодився поділитися дечим із запасів брюннліцьких складів. Штейнберґ регулярно приїжджав по харчі.
Крім викупу жінок з Аушвіцу, проте, найбільш масштабною подібною акцією став порятунок в'язнів Ґолешува. Ґолешув був каменоломнею і цементним заводом у межах Аушвіцу-III, там розташовувалось есесівське підприємство DEST. Як це було і в історії з тридцятьма працівниками по металу, протягом січня 1945 року жахливі князівства Аушвіцу розформовували, і посеред місяця 120 працівників каменоломень посадили у два вагони для худоби. Ця подорож була така сама тяжка, як усі подібні, тільки закінчилася краще, ніж більшість із них. Варто відзначити, що, як і людей з Ґолешува, майже всіх із Аушвіцу того місяця кудись везли.