Томас Майкл Кініллі — Список Шиндлера (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Томас Кініллі

Список Шиндлера

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

У 1980 році автор цієї книжки познайомився з Леопольдом Пфефферберґом, який своїм життям зобов'язаний Шиндлеру.

Ця книжка про дивовижну історію Оскара Шиндлера передусім ґрунтується на розповідях п'ятдесятьох людей, яких він порятував і які нині живуть у семи різних країнах. Почуте було доповнено поїздками в Краків, в Плашув, де був розташований страшний табір Амона Ґьота, в Аушвіц-Біркенау, звідки Оскар визволяв жінок. Розповідь також заснована й на документальній та іншій інформації, наданій нечисленними спільниками Оскара.

Автор намагався утримуватися від домислу, щоб не позбавити ваги реальні деталі оповіді. Більша частина оборудок, розмов та інших подій викладені за детальними спогадами Schindlerjuden ("євреїв Шиндлера"), самого Шиндлера та інших свідків Оскарового незаконного милосердя.

Пролог

Осінь 1943 року

Польща. Краків. Пізня осінь. Оскар Шиндлер у дорогому пальті поверх двобортного смокінга, у петлиці якого сяяла велика свастика, сів у свій величезний блискучий лімузин "адлер". Шиндлер не був чоловіком великих чеснот. У Кракові він винаймав квартиру зі своєю коханкою-німкенею Інґрід, одночасно підтримуючи тривалий роман зі своєю польською секретаркою Вікторією Кльоновською. Його дружина Емілія вважала за краще залишитися вдома, у Моравії, хоча вряди-годи приїжджала навідати чоловіка до Польщі. Шиндлер любив випити і мав рідкісну здатність лишатися притомним, не втрачати голову, навіть випивши чимало.

Дивіться також

Машина Шиндлера проїхала попід темною брилою замку Вавель, звідки юрист Ганс Франк, фаворит Націонал-соціалістичної партії, керував окупованою Польщею. Потім машина завернула до річки. На мості, що вів до Подґужа через Віслу, вартові уже знали цю машину і гера Шиндлера. Оскар часто їздив через цей кордон: зі своєї фабрики (де також мав квартиру) до міста або ж зі своєї квартири на Страшевського у старому Кракові на свій завод у передмісті Заблоче.

Цього разу Шиндлер їхав до табору примусової праці Плашув, що за десять кілометрів від міста, на дружню вечерю до гауптштурмфюрера СС (військово-поліційна організація Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії)Амона Ґьота. У таборі примусової праці Плашув мешкали 20 000 наляканих євреїв. Раніше на цій території був єврейський цвинтар, а тепер з надгробних плит за наказом Ґьота була викладена дорога.

В'язень табору на ім'я Польдек Пфефферберґ також цього вечора йшов на віллу до коменданта. Його попросив Лісєк, дев'ятнадцятирічний ординарець Ґьота, бо не міг відмити ванну Амона і боявся, що комендант його поб'є. Польдек, який колись був вчителем Лісєка, нині працював у табірному гаражі й мав доступ до розчинників. Тож вони удвох мали тихенько відчистити ванну. У Амона була молода служниця−єврейка Гелена Гірш, яку він часто бив. Ця дівчина також була ученицею Пфефферберґа.

Шиндлер завітав до Амона з подарунком − позолоченим портсигаром, придбаним на чорному ринку. Біля дверей до їдальні грали брати−євреї Роснери: Генрі на скрипці, Лео на акордеоні. Цілий день брати важко працювали, а тепер мусили грати. Амон міг вбити їх на місці, тож вони грали дуже старанно й плекали надію, що їхня музика не викличе в Амона раптового нападу гніву.

Цієї ночі за столом у Ґьота зібралися семеро чоловіків. Крім Шиндлера і господаря серед гостей були Юліан Шернер − начальник Амона, очільник СС у краківському генерал-губернаторстві, шеф поліції, оберфюрер (полковник). Був також Рольф Чурда − голова краківського відділу СД, оберштурмбаннфюрер (підполковник). Сам Ґьот був у званні гауптштурмфюрера, тобто капітана. Шернер і Чурда були найпочеснішими гостями, адже цей табір був їм підпорядкований. Вони були старшими за коменданта Ґьота, якому не так давно минуло тридцять. Найстаршим у компанії був гер Франц Бош, ветеран Першої світової війни, начальник усіляких майстерень − законних і незаконних − у таборі Плашув. Він був "економічним радником" Юліана Шернера і мав у місті ділові інтереси. Оскар зневажав Боша й обох поліцаїв − і Шернера, і Чурду. Проте мав заручитися їхньою підтримкою заради того, щоб його особливий завод на Заблочі мав право на існування, − тож регулярно надсилав їм подарунки. Де в чому поділяли почуття Шиндлера лише двоє гостей − Юліус Мадріч, господар фабрики з пошиття уніформи у таборі Плашув, і управитель Мадріча Раймунд Тіч. Мадріч був чоловік підприємливий, але гуманний, і якщо він просив узаконити існування своєї прибуткової фабрики на території табору, то разом із тим вимагав, щоб майже чотири тисячі в'язнів, яких він найняв, у жодному разі не потрапили в машину смерті. Управитель Раймунд Тіч, віком трохи за сорок, таємно провозив у вантажівках харчі для своїх в'язнів-працівників.

З чоловіками були чотири жінки − висококласні повії з Кракова − польки й німкені. Коханки Ґьота − німкені Майоли, не було: вона зазвичай залишалася на своїй квартирі в місті під час таких бенкетів. Оскар дещо співчував краківським трудівницям, знаючи, що пізніше на них чекає таке залицяння, після якого лишатимуться синці й рубці. Але поки що гауптштурмфюрер Амон Ґьот був іще не п'яним садистом, а зразковим віденським світським паном.

Оскар Шиндлер був судетським німцем, таким собі провінціалом. За деякими ознаками він був не зовсім нормальний, зате платив добре, знав, де взяти дефіцитний товар, умів пити й мав неквапливе, грубувате почуття гумору. У жінок Оскар мав непристойний успіх.

Перед вечерею чоловіки балакали про війну. Шиндлер говорив про фабричні справи з Мадрічем і Тічем. Цих трьох підприємців поєднувала справжня дружба. Шиндлер знав, що щупленький Тіч постачає незаконну кількість хліба з чорного ринку в'язням, які працюють на швацькій фабриці Мадріча, і що більшу частину коштів на це дає сам Мадріч.

Відійшовши з Шиндлером набік, гер Бош сказав, що справи в Оскара йдуть добре, тому він може зробити шляхетний жест. Оскар зрозумів, що його хочуть використати. Бош попросив дати для своєї тітоньки в Бремені, яка потрапила під бомбардування, потрібний посуд з "Deutsche Emailwaren Fabrik". DEF (так називали фабрику німці), або "Емалія" (так називали поляки і німці) − була успішною справою Оскара. Бош просив по шість дюжин усього − супових мисок, тарілок, кухлів для кави, каструль. Шиндлер пообіцяв, що пришле посуд до Боша. Звичайно, ніякої тітки не було.

За столом Шиндлер помітив, що панночки уважно дивляться на служницю−єврейку Гелену, яку Амон називав Леною. Молода служниця мала синці на обличчі та шиї. Гер Шиндлер не бував у цьому домі вже пів року, але обізнані особи казали йому, що між Ґьотом і цією дівчиною встановилися отакі збочені стосунки: у колі друзів він використовував її як тему для розмови. Амон говорив, що служницю звати Леною, вона живе тут п'ять місяців, добре готує й поводиться. Коли Ґьотові нагадували про національність Лени, він карав її додатково − чи то просто на очах у гостей, чи потім, коли друзі коменданта роз'їжджалися додому. Шернер, Ґьотів начальник, міг би наказати тому припинити бити дівчину. Але це затьмарило б веселощі дружньої вечірки на віллі Амона. Шернер приходив сюди не як начальство, а як друг, товариш, гуляка, поціновувач жінок.

Далі точилися балачки про військові контракти. Полька запитала Шиндлера, чи він часом не солдат, бо йому б личила форма. Усі, навіть Мадріч, захихотіли, адже Шиндлер мав такий вплив, що служба у вермахті йому ніколи не загрожувала.

На той час Пфефферберґ і ординарець Лісєк були нагорі у ванній Ґьота. Їм було чути музику Роснерів, вибухи сміху, голоси. Мадріч і Тіч швидко відкланялися, Шиндлер готувався зробити те саме. Ґьот з однією з дівчат рушив до сходів. Оскар наздогнав коменданта і сказав, що вже йде. Коли Ґьот і дівчина зникли, Шиндлер пішов углиб будинку.

Пфефферберґ і Лісєк не змогли уникнути коменданта. Коли Лісєк, затинаючись, почав пояснювати, що ванна не відмивалася, то тут же був збитий з ніг потужним ударом. Потім Амон вдруге вдарив його і наказав їм з Пфефферберґом забиратися геть. Та через кілька днів Амон все одно застрелив Лісєка: злочином ординарця було те, що він запряг коня в коляску для гера Боша, не спитавши дозволу коменданта.

Шиндлер зайшов на кухню до Гелени Гірш. Їй було лячно, що такому пану щось від неї потрібно. Хоча Амон полюбляв бити її, національність завжди рятувала від прямих домагань. Але деякі німці не так перебирали расою, як Амон. Шиндлер лагідно обійняв Гелену, торкнувся її щоки губами, а потім сказав, що співчуває їй. Дівчина не стримала сліз і побачила, що в нього теж сльози на очах. Оскар дав їй велику цукерку, за яку можна було щось виміняти. Він говорив, що тут їй усе ж краще за Майданек чи Аушвіц. Шиндлер сказав, що Амон не вб'є її, бо вона занадто йому подобається, але він нікому не хоче показувати, що йому подобається єврейка. Чоловік пообіцяв, що спробує витігти її звідси на свою фабрику, а Гелена дала йому пачку грошей, окупаційних злотих, щоб він допоміг викупити її молодшу сестричку, яка прцює у табірній кухні. Оскар пообіцяв зайнятися цим і взяв гроші.

Отак ризиковано й починається історія Оскара Шиндлера. Не будемо приписувати Шиндлеру віру й переконаність у перемозі настільки рано, тож ця історія й починається з простих, повсякденних добрих дій − поцілунку, лагідної розмови, шоколадки. Гелена Гірш уже не побачить своїх чотирьох тисяч. Але й до сьогодні вона не ображається на легковажне поводження Оскара з грошима.

Розділ 1

Німці узяли Краків 6 вересня 1939 року. І по їхніх свіжих слідах у це місто увійшов Оскар Шиндлер, який бачив, що Краків має стати жвавим містом за нового режиму.

Оскар народився 28 квітня 1908 року в Австрійській імперії, у місті Цвіттау. Ганс Шиндлер, батько Оскара, схвалював імперський порядок, з культурної точки зору вважав себе австрійцем, розмовляв німецькою. Коли замість імперії у 1918 тут уже була Чехословацька Республіка, це не особливо засмутило Шиндлерів. Цвіттау, рідний край Оскара, являв собою запорошене вугільним пилом містечко.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: