Попереду в ранковому промінні видніла масивна прибудова фабрики Гоффманів, перетворена на табір праці Брюннліц. До євреїв вийшов Шиндлер.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 33
Новий табір, як і "Емалію", Оскар побудував власним коштом. Від нього вимагалося поставити навколо голих приміщень прибудови Гоффманів електрифіковану огорожу, зробити нужники, бараки для варти з розрахунку на сотню есесівців, додати есесівські кабінети, шпиталь і кухні. На додачу до цих витрат, штурмбанфюрер Гассебрьок уже заїжджав до нього з Ґрьосс-Розену на інспекцію і поїхав назад із коньяком, порцеляною і тим, що Оскар називав "ваговим чаєм". Гассебрьок також забрав із собою внесок за інспекцію і обов'язковий збір на "зимову допомогу". У жовтні 1944 року Гассебрьок уже чаклував над документами Брюннліцу. Інспектори, прислані безпосередньо з Оранієнбурґа, також були задоволені. А якщо говорити про речі та обладнання DEF, багато з того ще не доправили; щоб довезти все, було потрібно двісті п'ятдесят товарних вагонів. Найбільшим дивом було те, що сам Оскар, не мав узагалі жодних серйозних промислових намірів; у його уяві взагалі не стояла колонка "продаж". Чотири роки тому він приїхав до Кракова, щоб розбагатіти, але тепер у нього геть не залишилося виробничих амбіцій. Та він платив за своїх працівників і йшов на масштабне промислове божевілля. Пані Емілія Шиндлер приїхала з Цвіттау жити з ним у квартирі на першому поверсі. Дехто з людей спочатку гадав, що ж вона подумає, коли зрозуміє, що тут насправді за фабрика, що за табір. Вони не знали, що Емілія теж обережно долучатиметься до допомоги, і то не через послух чоловікові, а з власного бажання. Інґрід приїхала з Оскаром до Брюннліца працювати на новому заводі, але винаймала квартиру за межами табору і бувала там тільки в робочий час. Стосунки між ними, вочевидь, охололи, і разом з Оскаром вона вже не житиме. Але ворогом вона також не стане, і в наступні місяці Оскар учащатиме до її квартири. Кльоновська залишилась у Кракові. Оскар спілкуватиметься з нею, коли буватиме в Кракові, і вона знову допомагатиме йому, коли будуть неприємності з СС.
Під час своєї мандрівки плашувські жінки спершу потрапили в Біркенау. Ребекка Бау, яка не потрапила до списку, отримала номер, міцна мати Йозефа Бау теж виграла татуювання в абсурдній лотереї Біркенау. З татуюванням можна було залишити Біркенау і переїхати в котрийсь із підпорядкованих Аушвіцу таборів, де в людини був принаймні шанс вижити. А шиндлерівським жінкам татуювання не робили, їм повели до бараку. Жінкам здавалося, що їх кинуто напризволяще. Не знали вони і про те, що прибули до Аушвіцу саме тоді, коли у війні відбувався поступ і таємні переговори між Гіммлером і шведським графом Фольке Бернадоттом задавали їй новий напрямок. Центри знищення вже перестали бути таємними, бо росіяни розкопали табір у Любліні і знайшли печі з людськими кістками. Новини про це дізнався весь світ, і Гіммлер хотів пообіцяти союзникам, що євреїв більше не труїтимуть газом. Він видав наказ, та все одно євреїв із Плашува, Терезієнштадту й Італії продовжували труїти до середини листопада. Останнє сортування до газових камер, як вважається, відбулося тридцятого жовтня.
Жінки з фабрики Шиндлера проходили часті масові медогляди і в жовтні, і в листопаді. Декого відділили в перші дні й направили до бараків, де лежали хворі на останніх стадіях недуги. Згодом жінок переселили до бараку, ближчого до крематоріїв, і вони не знали, йдуть до душу чи до газових камер.
Коли в Брюннліц прибули чоловіки, там були майже самі стіни. Ще не було й нар − нагорі в гуртожитках було навалено соломи. Зате було тепло, тому що приміщення опалювалися з котельні. Інженер Фіндер почав роздавати роботу. Але від самого початку, якщо есесівці не дивились, усе йшло повільно. Темп роботи в Брюннліці став дуже неквапливим. Оскільки Оскар тепер не був стурбований питаннями виробництва, то повільна праця стала помстою в'язнів, такою собі декларацією. Було щось запаморочливе, неймовірне в тому, щоб не працювати гарячково.
Багато в'язнів хвилювалися за своїх жінок. У Долека Горовиця в Аушвіці перебували дружина і дочка. В обох Роснерів − дружини. Пфефферберґ уявляв, як величезне страхіття Аушвіцу вплине на Мілу. Якоб Штернберґ і його син-підліток хвилювалися за пані Клару Штернберґ. Пфефферберґ пам'ятає, як чоловіки оточили Шиндлера на фабриці і вчергове спитали, де жінки. Він просто сказав: "Визволяю".
Оскар був заарештований утретє. Гестапівці приїхали по нього, та він саме був у Брно, а коли повернувся, його стали розпитувати про зв'язки з Ґьотом. Коли гестапівці обшукали валізи Амона, які тримав у себе Оскар,й не знайшли нічого, то вони заарештували Оскара. Оскар попросив дружину, щоб зателефонувала Кльоновській. Емілія знала, що це означає. Кльоновська знову вдасться до свого телефонного трюку, зв'яжеться з Мартіном Плате в Бреслау, людьми генерала Шиндлера і всією важкою артилерією.
Коли Оскара привезли в Краків і вели галереями центрального вокзалу, до них підійшов чоловік на прізвище Гут. То був цивільний інженер із Плашува. Він завжди запобігав перед Амоном, але мав репутацію людини, яка не раз тайкома чинила добро. Може, ця зустріч була й випадковою, але, можливо, Гута спрямувала Кльоновська. Гут дуже хотів потиснути руку Оскарові, закутому в наручники. Один з гестапівців був проти. Інженер виголосив промову на захист Оскара, важливого промисловця.
Оскара посадили на Поморську. Того вечора його провідав гер Гут, приніс йому на таці обід і пляшку вина. Оскар так і не міг точно сказати, чи саме Кльоновська влаштувала цю "випадкову зустріч". Хай там як, але Гут переказав йому, що Кльоновська підняла всіх його друзів.
Наступного дня його допитувала група з дванадцяти слідчих СС, одним із них був суддя-есесівець. Оскар заперечував, що давав гроші, щоб комендант, як написано в протоколі допиту Амона, "м'якше ставився до євреїв". Допитували і на другий день, і на третій, і на четвертий. Ніякої шкоди Оскарові ніхто не завдавав, але слідчі були наполегливі. Нарешті, Шиндлер узагалі мусив заперечити свою дружбу з Амоном. То було нескладно: він у кожному разі глибоко зневажав цього чоловіка. Найбільше Оскарові посприяло в ході допитів те, що насправді він практично не мав власне справ із Ґьотом. Полковник Еріх Ланґе і Зюссмут телефонували в Бюро і теж захищали Оскара.
Приблизно на четвертий день один із тих, хто його допитував, прийшов до Шиндлера не запитати про щось, а плюнути на нього. Слина потрапила на лівий лацкан піджака. Поліцай почав кричати на Оскара, обзивав його жидолюбом, казав, що він спить з єврейками. За тиждень Оскар відправив через Гута і Кльоновську повідомлення оберфюреру Шернеру. Бюро V так на нього тисне, переказував Шиндлер, що він не певен, чи зможе ще довго захищати колишнього шефа поліції. Шернер покинув свої каральні операції (невдовзі на них він і загине) і наступного ж дня примчав у камеру до Оскара.
Уранці восьмого дня Оскара випустили на вулицю. Він проїхав Краковом у трамваї і пішов на Заблоче на свою стару фабрику, зателефонував Емілії і сказав, що вільний.
На початку листопада Оскар приїхав додому. він був вражений, що жінки з Аушвіцу-Біркенау досі не приїхали.
Коли Оскара випустили з в'язниці, Штерн попросив вжити якихось рішучих заходів щодо жінок, які досі сидять у пастці Аушвіцу.
Коли Оскар був у від'їзді, у Брюннліці сталася жахлива подія. Приїхав інспектор із Ґрьосс-Розену і став ходити цехами з унтерштурмфюрером Йозефом Ліпольдом, новим комендантом. Вони мали забрати дітей для медичних дослідів доктора Йозефа Менґеле в Аушвіці. Вони забрали Олека Роснера, його двоюрідного братика Ричарда Горовиць, малого Ґінтера. За наказами, разом із дітьми треба було забирати й батьків, щоб ті, оскаженівши, не зчинили повстання в філії табору. Тож скрипаля Роснера, Горовиця і Романа Ґінтера теж заарештували.
Група батьків і синів їхала з Цвіттау до Катовиць простим пасажирським потягом. Генрі Роснер боявся ворожості пасажирів. Натомість у вагоні до них підійшла якась жінка, пригостила Олека й інших дітей хлібом і яблуками, весь час з викликом поглядаючи на сержанта. Сержант сказав дітям і батькам, що везе їх до Аушвіцу, а звідти повезе жінок на Брюннліц. Така от іронія долі: першими про те, що жінок відпускають з Аушвіцу, дізналися Роснер і Горовиць − чоловіки з Брюннліцу, яких саме везли в Аушвіц. Роснер і Горовиць були в захваті. Вони сказали синам: "Цей добрий пан привезе маму до Брюннліцу!" Роснер спитав унтершарфюрера, чи може він передати листа Мансі, а Горовиць попросив передати записку Реґіні. Свої листи вони написали на папірцях, які їм дав унтершарфюрер. У листі Роснер призначав Мансі зустріч на Подґужі в разі, коли вони обоє будуть живі. Коли Роснер з Горовицем склали свої послання, есесівець сховав листи в кишеню форменої куртки.
Настав день, коли плашувських жінок мали везти в Брюннліц. Після душу їх голими повели до бараку квартирмейстера, там їм видали одяг померлих. Маленька, крихка Міла Пфефферберґ, яка схудла до тридцяти кілограмів, отримала одяг, пошитий на якусь товсту тітку. Напівмертві, виряджені в лахи, позначені фарбою, вони скакали, дуркували і робили смішні пози, бо раділи, що нарешті поїдуть звідси.
Уже в вагоні Нюся Горовиць побачила крізь дірку свого братика, який би мав бути зараз в Шиндлера. А поряд братика побачила Олека Роснера. Нюся розвернулася до матері й потягла її за рукав. Подивилася й Реґіна, в її голові прокрутився той самий жорстокий цикл впізнавання, і вона заплакала. І всі теж заплакали. Сержант почув, що у вагоні галасують, відчинив двері, і Мансі й Реґіна сказали, що там їхні діти. Жінки вже гадали, що їх розстріляють, але вони отримали листи від своїх чоловіків, а потім здалеку побачили дітей, Долек і скрипаль Роснер теж з'явилися за дротом. Хлопчики показували матерям, що мають татуювання, отже їм нічого не зроблять. Чоловіки та хлопчики мали йти. Мансі й Реґіна вдерлися назад до вагона. Поїзд поїхав надвечір.
Жінки в аушвіцькому лахмітті, обстрижені, хворі, охлялі зайшли на фабрику.