Доручили його справу якомусь середньому чинові. Оскар не засмутився. Він пішов до того офіцера і сказав, що його цікавить постійність його робочої сили. Шиндлер згадав ім'я Еріха Ланґе. З обличчя есесівця Оскарові було видно, що це ім'я дещо означало. Оскар дістав лист від полковника. Полковник Ланґе був чоловік впливовий − начальник берлінського штабу Інспекції з озброєння. Оскар зустрівся з ним у Кракові на вечірці в генерала Шиндлера.
Оскара попередили, що ситуація з євреями, навіть кваліфікованими працівниками на військовому виробництві, завжди ризикована… Урешті Оскар залишив Оранієнбурґ принаймні з деякими гарантіями того, що його краківський фабричний табір стоятиме й далі.
Новий статус Плашува створював проблеми закоханим, тому що в ньому був запроваджений статевий поділ. По всіх загородженнях між чоловічою і жіночою частиною табору було пущено струм, паркан навколо промислового сектора був повністю електрифікований. Час спілкування тепер обмежувався коротким ходінням по Аппельпляцу перед самою перевіркою, до того як пролунає наказ шикуватися. Кожна пара придумала свою мелодію: її насвистували в натовпі й чекали на відгук, який мав пробитися крізь ліс голосових перешкод.
Але при цьому куртуазний роман Ребекки і Йозефа набирав сили. Потім Йозеф примудрився добути на складі одягу сукню якоїсь померлої жінки. Він перевдягався на жінку і приходив до дівчини. Його коротке волосся жодного з есесівської охорони не дивувало, бо більшість жінок були стрижені через вошей. У бараці Ребекки старше жіноцтво спіймало Йозефа на слові. Коли вже він хоче традиційного сватання, то вони тут же увійшли в так само традиційну роль опікунок дівчини. Зі своїх чотириповерхових нар вони поглядали вниз на двох дітей, доки всі поринали в сон. Незручність, запах немитого тіла іншої людини, ризик набратися вошей від сусідки − це все не було настільки важливе для почуття гідності, як правильність, чесність оцього залицяння.
Наприкінці зими Йозефу вдалося нарвати перших весняних квіточок. Він проніс квіти через табір, а коли проминав віллу Амона, побачив коменданта і вже думав, що буде вбитий. Коли Амон пройшов мимо, навіть не помітивши його, не маючи нічого проти того, що архітектор просто так стоїть із лінійкою в руках, Йозеф Бау відчув, що в житті є певні запоруки.
Амон тим часом зайшов до табору через задні ворота і побачив, що дівчинка Варренгаупт сидить у його лімузині в гаражі, хоч мала помити машину. Амон застрелив дитину. А ще були мати й дочка, яких Амон помітив через вікно кухні. Вони занадто повільно чистили картоплю. Він перехилився через підвіконня й застрелив обох. Але ось перед ним стоїть закоханий єврей-кресляр, і в його руках труситься лінійка. Але Ґьот спокійно йде мимо. Бау відчув, що має скористатися своєю шаленою удачею і вчинити щось неймовірне. Одружитися, звичайно, було найбільш неймовірною річчю.
Йозеф таки одружився з Ребеккою. Рабина не було. Організувала церемонію пані Бау, мати Йозефа. У майстерні ювеліра Вулкана хтось викував дві обручки зі срібної ложки, яку пані Бау переховувала під стелею. На підлозі бараку Ребекка сім разів обійшла навколо Йозефа, і він розбив склянку − тобто перегорілу лампочку з будівельного управління − підошвою черевика. Парі виділили нари на самій горі. Заради затишку їх завісили простирадлами. Та побути разом вони не змовгли, бо у таборі підняли тривогу. Йозеф думав, що це не дорахувалися його. Коли усе затихло, а закохані знову усамітнилися, якщо це можна так назвати, знову почулися сирени. Йозеф пробрався зі страхом в чоловічу частину табору, на щастя, струму в сітці не було. Пізніше виявилося, що цого взагалі не шукали. Шукали трьох молодих сіоністів, які втекли вантажівкою з виробами фабрики, де робилися для вермахту матраци, набиті водоростями.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 27
1944 року Оскару виповнилося 36 років. Емілія, як завжди, надіслала йому вітання з Чехословаччини, а Інґрід і Кльоновська вручили подарунки. Його домашній устрій майже не змінився за ті чотири з половиною роки, які він провів у Кракові. Інґрід була неофіційною дружиною, Кльоновська − подружкою, Емілія − відсутньою зі зрозумілих причин законною дружиною.
Амон на той момент дуже тішився дружбою з Шиндлером. З огляду на суттєву підтримку табору "Емалії", незадовго до свята Амон попросив і отримав у постійне користування один із "мерседесів" Оскара − не отой брухт, який Шиндлер колись купив у Йона, а найелегантніший у гаражі "Емалії". Щоб привітати Оскара, Амон привів Генрі Роснера, який заграв на скрипці. На той час Роснер уже завбрав в табір свого сина Олека, який переховувався у краківських друзів. Опинившись у таборі, Олек змішався з невеличкою юрбою тамтешніх дітей, багато з яких не були зареєстровані в тюремних записах, на їхню присутність у Плашуві в'язні дивилися крізь пальці, а молодше табірне начальство терпіло. Польдек Пфефферберґ, який їздив вантажівкою по коробки з інструментами, провіз хлопчика на територію табору.
Тепер в'язні Плашува відчули, що мати справу з Амоном стало безпечніше. Начальство з Оранієнбурґа забороняло кару на місці. Амон більшу частину часу стримувався. Тепер у Плашуві спалювали тіла євреїв, що були вбиті раніше. Готуючись до російського вторгнення, СС закривало свої заклади на сході. Величезний комплекс Аушвіц у безпечній Верхній Силезії мав виконати своє велике завдання на сході, а тоді крематорії зрівняють із землею. Відділ D вимагав від Амона знайти всіх вбитих і спалити. 150 000 пройшли через Плашув і його п'ять філій. З них, за даними поляків, 80 000 загинуло там у розстрілах чи в епідеміях. Ці цифри жахають тих, хто пережив Плашув і пам'ятає страшну роботу зі спалювання тіл. Вони кажуть, що відкопано було 8−10 тисяч тіл.
Викопували тіла в'язні-чоловіки, які працювали в масках і все одно ледве витримували сморід. На простирадлах, у візках, на ношах із гілля трупи приносили на місце спалення і клали на штабелі дров. Так шар за шаром закладалося вогнище, і коли висота купи сягала плеча людини, усе поливали бензином і підпалювали.
Оскар міркував, що там тепер разом з усіма горить родина Спіри. Він був вражений, коли стратили всіх поліцаїв гетто і їхні сім'ї минулого Різдва, щойно Симхе Спіра закінчив керувати демонтажем гетто. Їх зібрали всіх, із дружинами й дітьми, сірого вечора і стратили.
Спалили й Ґуттера і всю його родину, хоч він був агентом Боша на чорному ринку поза Плашувом. Шиндлер вирішив рятувати Штерна.
Розділ 28
У конторі Амона в будівлі Адміністрації було двоє друкарів. Першою була молода німкеня фрау Кохманн, а другим − старанний молодий в'язень Мєтек Пемпер. Колись Пемпер стане секретарем Оскара, але влітку 1944 року він працював з Амоном і, як і кожен на такому місці, не плекав особливих надій на майбутнє. У Пемпера була фотографічна пам'ять, яка в майбутньому спричиниться до того, що Амона повісять у Кракові. Але Пемпер тоді не вірив, що такий час колись настане.
У 1944 році, якби його спитали, хто стане наступною жертвою Ґьотових високих вимог, Мєтек, напевно, сказав би: "Я". Для роботи з конфіденційними документами в Амона була фрау Кохманн, і близько не така компетентна, як Мєтек, яка повільно друкувала з голосу. Іноді Амон порушував своє правило і диктував конфіденційний текст юному Пемперу.
Пемпер зберігав копії і читав їх. На очі йому потрапляли неймовірні таємні документи.
Тепер, у квітні, Пемпер дізнався, що у табор мають прийняти угорців. Їх везли на Німецький завод зброї DAW. З огляду на те, що Угорщина тільки нещодавно перейшла під німецький протекторат, ці угорські євреї і дисиденти були в здоровішому стані, ніж ті, хто роками просидів у гетто, а відтак − в ув'язненні. Так що вони стали просто знахідкою для заводів Аушвіцу. На жаль, місце у DAW для них ще не було готове. Ґьот вирішив прийняти угорців, але спершу ліквідувати непродуктивний елемент у таборі (тобто вбити "непотрібних").
Отже, Амон мав зорганізувати процес сортування в таборі. Він за один день відмовив у праві на життя більшій кількості людей, ніж Оскар Шиндлер своєю хитрістю й шаленими витратами рятував на "Емалії". Амон назвав цей відбраковувальний процес "Die Gesundheitaktion" (щось ніби Операція "Здоров'я"). 8 травня есесівський лікар доктор Бланке, доктор Леон Ґросс і кілька чиновників розглядали в'язнів барак за бараком. Голі євреї мусили бігати сюди−туди і показувати, хто сильніший. Таких залишали живими. Це була безглузда і принизлива фізкультура.
Жоден із в'язнів не знав результатів до наступної неділі, коли знову всіх зібрали. Тих, кого відбракували на Gesundheitaktion, повели на східний край пляцу. Амон очікував, що може статися заколот, і заручився допомогою краківського гарнізону Вермахту, який тримався поблизу на випадок повстання в таборі.
Усе скінчилося тим, що тисяча чотириста дорослих і двісті шістдесят вісім дітей відправили в Аушвіц. Пемпер побачить ці цифри й запам'ятає, Амон залишиться ними невдоволений. Хоча це не та кількість, якої сподівався Амон, вона на той момент уже створювала місце для тимчасового утримання великої кількості угорців.
Олек Роснер у другу неділю ховався під стелею бараку, де було ще двійко дітей. Кожна дитина у Плашуві з однаковою затятістю обрала власну схованку. Комусь більше підходили вузькі місця між бараками, хтось ліз до пральні, хтось − у сарайчик за гаражем. Чимало з таких схованок виявили чи в попередню неділю, чи в оту, і вдаватися до них уже не випадало.
Врятуватися від Аушвіцу цього разу вдалося 13−річному сироті. Він скидався уже на дорослого, тож коли опинився між приречених дітей, то непомітно перейшов до дорослих, що залишалися. І, як і Червону Шапочку, його ніхто не помітив. Він стояв як переконливий дорослий серед інших. Тоді, вдавши, що в нього схопило живіт, хлопчик попросився до туалету. Зайшовши досередини, він спустився у ту дірку, куди випорожнювалися. Сморід засліпив його, в рот, вуха і ніс полізли мухи. Там сиділо ще десятеро дітей… Під час наступних обшуків цих дітей все одно знайшли і відправили до Аушвіцу.
Розділ 29
Оскар, Мадріч, Бош зібралися в Амона, який вирішив попередити про напад партизанів ззовні і про зіткненння між партизанами і в'язням.