Вона тримала у сховку гроші, якими сподівалася допомогти сестрі вижити.
Оскар почав переконувати коменданта бути стриманішим. Амон сприймав це добре. Зранку він пригадає попередження Оскара і зіставить його зі свіжими новинами про нову російську загрозу на фронті біля Києва. Сталінград від Плашува неймовірно далекий. А от відстань до Києва можна собі уявити.
За кілька днів після пиятики Оскара з Амоном на "Емалію" почали надходити новини, що подвійна спокуса подіяла на коменданта. Амон, принаймні тимчасово, припинив свавільно вбивати людей.
Одного дня Штерна провели до нової квартири Оскара. Там уже були Седлачек, і другий єврей Бабар. Штерн до того часу не бачив ні Седлачка, ні Бабара і думав, що Оскар поводиться необачно. Оскар сказав йому, що цим двом людям можна довіряти. Урешті, Штерн до вечора писав доповідь. Організація з порятунку в Будапешті й сіоністи в Стамбулі отримають від Штерна надійні відомості. Якщо помножити свідчення Штерна на 1700 великих і малих таборів примусової праці в Польщі, то вийде картина, від якої світ здригнеться!
Штерн за наказом Оскара навіть провів будапештських гостей табором Амона і показав дорогу з надгробних плит євреїв. Далі вони проминули Puffhaus, бордель для есесівців і українців, в якому працювали польські дівчата, а потім підійшли до каменоломні, де працівники вгризались у вапнякову скелю. Тут гинули люди у важкій праці з молотком і зубилом. А весь цей огляд проводився дуже рано, поки Амон ще відсиплявся після пиятики.
Розділ 25
Євреї Шиндлера казали між собою про Оскара так: "Слава Богу, він більш вірний нам, ніж своїй дружині". Всілякі чиновники нюхом чули пристрасть Оскара. Один чиновник, такий собі доктор Зопп, переказав герові Шиндлеру через посланця-поляка, що в нього є до Шиндлера своєрідна справа. У в'язниці на Монтелюпі сидить жінка на ім'я фрау Гелена Шиндлер. Доктор Зопп знав, що вона не родичка Оскарові, але її чоловік вклав певні гроші в "Емалію". У неї були сумнівні арійські документи. Жінку могли розстріляти, та якщо Оскар викладе певну суму, сказав Зопп, то лікар охоче випише довідку, що з огляду на стан здоров'я пані Шиндлер слід дозволити проходити курс лікування безпосередньо в Марієнбаді, в Богемії. Оскар пішов до кабінету Зоппа, де виявив, що лікар просить за довідку п'ятдесят тисяч злотих. Торгуватися сенсу не було. Протягом дня Оскар добув гроші і особисто ходив по неї, щоб потім передати її спільним друзям у місті.
Оскар передавав єврейським знайомим усі гроші, які отримував від Седлачка, крім витрачених на коньяк для Ґьота. То не завжди була проста справа. Не витрачалися Седлачкові гроші й на те, щоб відшкодувати фабриці хабарі, які Оскар роздав великим і малим функціонерам СС протягом 1943 року, щоб вони не давали рекомендацію закрити табір при "Емалії". Також зовсім не із Седлачкових грошей купувався роздовбаний "мерседес" в унтерштурмфюрера Йона. Йон запропонував Оскарові купити той "мерседес" тоді, коли Оскар попросив до себе на "Емалію" ще тридцять людей із Плашува. Авто, яке Оскар якось купив за дванадцять тисяч злотих, потім реквізував друг і брат-офіцер Лео Йона унтерштурмфюрер Шайдт для використання на будівництві навколо табору. Пізніше в неофіційній згадці про цей інцидент Шиндлер казав, що був радий стати у пригоді обом панам офіцерам.
Розділ 26
Раймунд Тіч допомагав у дещо інакший спосіб. Тіч був тихий, типовий канцелярський працівник з австрійських католиків, він накульгував; був на десять років старший за Амона з Оскаром. У таборі Плашув він керував фабрикою Юліуса Мадріча з пошиття уніформи — підприємством, де працювали 3 000 осіб: швачок і механіків. Перший його спосіб допомоги полягав у шахових партіях з Амоном Ґьотом. Він програвав Амону, і той після гри був добрішим. Тіч намагався розтягти партію години на три. Коли працівники в адміністрації бачили, як Тіч кульгає Єрусалимською на своє шахове чергування, то знали, що тепер атмосфера буде здоровіша до вечора.
Незалежно від доктора Седлачка і чоловіка з кишеньковою камерою, приведених Оскаром до табору, Тіч теж почав фотографувати. Іноді він знімав те, що було видно з вікна його кабінету, іноді − фотографував цехи з далекого кутка і в'язнів у смугастій формі, які займалися вагонетками, знімав, як роздають хліб і суп, як риють канави й котловани. Здається, він навіть фотографував Амона зблизька на комендантській терасі, за відпочинком у шезлонгу.
Тіч не проявляв фотографій. Як архів, вони безпечніше й компактніше зберігалися в касеті. Тіч ховав плівки в залізній коробці на своїй краківській квартирі. Так само він тримав дещо із залишків добра євреїв Мадріча − те останнє, чим єврей міг спробувати відкупитися.
Аж в листопаді 1963 року чоловік, який вижив завдяки Шиндлерові (Леопольд Пфефферберґ) таємно купив за п'ятсот доларів коробку з плівками у Раймунда Тіча, котрий на той момент уже мав останню стадію хвороби серця. Навіть тоді Раймунд не бажав, щоб плівку було проявлено, доки він не помре. Коли Раймунда поховали, плівки були проявлені.
Тічеві чудово пасувала роль праведного відлюдника, натомість Оскар став таким собі богом порятунку, по-грецьки дволиким, наділеним усіма людськими вадами.
Одного вечора в неділю генерал Юліус Шиндлер власною персоною завітав до Плашува, щоб з'ясувати, чи має існування табору бодай якесь значення для воєнних дій. Адже наставав час, коли від шефів поліції СС почали вимагати закрити Плашув, оскільки його репутація як ефективного промислового комплексу в Інспекції з озброєння була не найкраща.
Перед інспектуванням генерала з почтом нагодували обідом на "Емалії". Потім інспекція покотила до Плашува своїми "мерседесами" в стані, далекому від професійної безсторонності. Огляд почався зі швацької фабрики Мадріча. То був козир Плашува. Офіційна інспекція розпочалась, аж тут світло в усіх цехах згасло: друзі Іцхака Штерна з генераторної влаштували аварію електромережі. Високі гості присвічували собі ліхтариком, а верстати працювати не могли, тож менше провокували професійні почуття інспекторів.
30 000 людей Плашува не знаходили собі місця на нарах, чекаючи на присуд Юліуса Шиндлера. Через обід в Оскара й аварію з електрикою, як говорить міф, Плашув був урятований.
А поки СС та Інспекція з озброєння розглядали варіанти майбутнього табору, Йозеф Бау − молодий краківський художник, з яким Оскар згодом близько познайомиться, − до нестями закохався в дівчину на ім'я Ребекка Танненбаум. Бау працював у будівельному управлінні табору креслярем, у тій самій будівлі, де був і кабінет Амона. Бау був протеже Іцхака Штерна, і Штерн згадував його в розмові з Оскаром як вправного кресляра і людину, яка, принаймні потенційно, зможе допомогти з підробкою документів. Його обраниці випали більш ризиковані випробування. Ребекка Танненбаум була сиротою, була мила на лице й зграбненька. Дівчина добре розмовляла німецькою. Ребекка була манікюрницею. Щотижня вона працювала з руками Амона; доглядала вона й руки Лео Йона, доктора Бланке і його коханки. Амонові сподобався професійний підхід Ребекки, як вона щебетала по-німецьки про його пальці. Ребекка з Амоном обмінювалися враженнями від довоєнних поїздок на води до Карлсбада, жахіття зборів на пляці здавалися їй чимось далеким і неймовірним. Одного дня вона відчула себе достатньо впевненою, щоб запитати, чому він весь час тримає під рукою револьвер. "Це на випадок, якщо ви мене раптом поріжете", − сказав Амон Ґьот.
Одного дня вона побачила, як Амон тагнув за волосся її подругу Гелену Гірш. Волосся виривалося з корінням. А одного вечора величезний пес Амона стрибнув на неї. Ґьот посміхався, розвалившись на канапі. У той час, коли Ребекка займалася руками коменданта, він пристрелив свого чистильника взуття за неякісну роботу, повісив п'ятнадцятирічного ординарця Польдека Дересєвича за блоху, знайдену на одному з собак, і стратив свого слугу Лісєка за те, що позичив коляску і коня Бошеві, не спитавши.
Ребекка зустріла Йозефа Бау одного сірого ранку, коли художник стояв біля бауляйтунґу. Це був настільки фантастичний і галантний кавалер, що вони навіть ще не цілувалися. А пригорнути одне одного як слід їм вдалося якраз у домі Амона. Це було після сеансу манікюру. Отримавши від Гелени мила і гарячої води, Ребекка крадькома пробралася на верхній поверх, порожній через іще не завершений ремонт, щоб там попрати блузку і білизну. Прала вона у своїй посудині для харчів. Завтра туди наливатимуть суп. Аж тут прийшов Йозеф. Він робив займався тут ремонтом. Коли вони міцно пригорнулися одне до одного, Ребекка суворо сказала йому йти.
У Плашуві були й інші відчайдушні романи, навіть в есесівців, але розвивалися вони не так безхмарно, як стосунки між Йозефом Бау і манікюрницею. Обершарфюрер Альберт Гуяр, той самий, який розстріляв доктора Розалію Блау в гетто і Діану Райтер після обвалу фундаментів, закохався в єврейку з табору. Дочка Мадріча захопилася молодим євреєм із тарновського гетто − той, звичайно, працював на тарнoвській фабриці Мадріча, доки досвідчений ліквідатор Амон наприкінці літа не вчинив із тарновським гетто так само, як і з краківським. Тепер юнак працював у цехах Мадріча в Плашуві, і дівчина могла навідувати його там. Але з цього нічого вийти не могло. Так само чесний Раймунд Тіч закохався в одну зі своїх швачок. Гуяру сам Амон наказав припинити ці дурниці. Тож Альберт пішов зі своєю дівчиною до лісу і з найніжнішим жалем вистрілив їй у потилицю.
На початку січня 1944 року табір Плашув оголосили концентраційним табором, підпорядкованим центральній владі в Оранієнбурзі, що біля Берліна. Філії Плашува, такі як "Емалія" Оскара Шиндлера, нині переходили під контроль Оранієнбурґа. Шернер і Чурда втратили безпосередню владу. Плата за використання праці всіх тих в'язнів, що працювали в Шиндлера і Мадріча, уже йшла не на Поморську, а в кабінет генерала Ріхарда Ґлюкса. Оскар, коли хотів дружніх послуг, мав не тільки їхати до Плашува і там задобрювати Амона, не тільки частувати обідом Юліана Шернера, а й достукатися до певних офіційних осіб величезного бюрократичного комплексу в Оранієнбурзі. Тут гер Оскар Шиндлер повів мову про своє невеличке підприємство на Заблочі.