Джон Майкл Грін — Провина зірок (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ДЖОН МАЙКЛ ҐРІН

Роман "Провина зірок"

Стислий переказ за скороченою версією з електронного додатка до підручників для 11 класу "Зарубіжна література" Ю. Ковбасенка, видавництво "Літера".

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь у романі ведеться від імені хворої на рак дівчини на ім'я Гейзел Грейс Ланкастер

РОЗДІЛ І

Наприкінці зими мама хворої Гейзел вирішила, що в дочки депресія через рак. Лікар порадив записати Гейзел на щотижневі засідання групи підтримки. Учасниками були хворі на рак. Дівчині не подобалися зібрання, що відбувалися у підвалі єпископальної церкви, збудованої у формі хреста. Усі сідали на уявному перетині двох брусів хреста, де Ісусове серце. Патрик, керівник групи, був найстаршим, йому вдалося вижити, та Гейзел розуміла, що дамоклів меч все одно висить над ним. Учасники засідання знайомилися, вказували вік і діагноз, ділилися своїми думками.

Гейзел розповідала, що їй 16 років, у неї первинна локалізація в щитовидці, але чимало метастазів у легенях. Через це дівчина дихала киснем з балона, який возила за собою на маленькому візку. Учасники засідання не були при смерті, а мали б дотягнути до повноліття. Серед присутніх був хлопець Айзек без одного ока, рецидив поставив під загрозу і друге.

Група підтримки Гейзел не допомогла, але вона продовжувала її відвідувати через маму. Одного дня дівчина перед засіданням помітила, що на неї дивиться хлопець, якого вона раніше тут не бачила. Він був довготелесий і струнком'язистий, волосся мав темно-руде, пряме й коротке. Гейзел подумала, що вона виглядає не найкраще: поношені джинси, футболка з рок−гуртом, який їй уже не подобається, а ще коси: підстрижені під пажа, і навіть не розчесані. Вперше вона зрозуміла вислів "зустрітися поглядами".

Дивіться також

У колі присутніх Гейзел сіла поряд з Айзеком, через два стільці від новачка, який витріщався на неї. Дівчина дивилася у відповідь. Незабаром хлопець усміхнувся і відвів блакитні очі. Коли він знову подивився на Гейзел, вона звела брови: мовляв, перемогла. Він знизав плечима.

Прийшла пора знайомитися, і Айзек сказав, що скоро у нього операція, і він залишиться сліпим. Хлопець радів, що його підтримує дівчина і друг Огастас. Цим другом і був новачок. Згодом заговорив Огастас. Голос у нього був низький, на думку Гейзел − прокурений. Він сказав, що звати його Огастас Вотерс, йому сімнадцять років. Півтора року тому в нього діагностували легку форму остеосаркоми, а тут він на прохання Айзека.

Згодом Патрик спитав Огастаса, чи не хоче він поділитися з групою своїми страхами. "Я боюся забуття", − відповів хлопець. Патрик запитав, чи не хоче хтось що-небудь відповісти на це. Гейзел вже три роки не ходила в нормальну школу, її другом (хоч вони не були знайомі) був письменник − автор її улюбленого роману, вона була доволі сором'язлива, але цього разу вирішила висловитися. Дівчина сказала, що прийде час, коли вони всі помруть. Ніхто не пам'ятатиме про них, взагалі усе зникне без сліду, і вічно людство існувати не може. "А якщо тебе турбує неминучість забуття, пропоную тобі ігнорувати цей страх. Боже правий, так усі роблять. Я дізналася про це від найкращого друга, Петера Ван Гаутена, письменника-самітника, автора "Царської немочі", що стала для мене другою Біблією…".

Коли Гейзел скінчила, Огастас усміхнувся і сказав: "А ти неабищо!" На завершення зібрання усі помолилися, а потім повторили мантру "Живи сьогодні повним життям". Огастас підійшов до дівчини, трохи накульгуючи. Гейзел запитала, чому він на неї так дивився, і отримала відповідь: "Тому що ти гарна…" Він сказав, що Гейзел нагадує йому Наталі Портман з фільму "V означає вендета". Дівчина не бачила цього фільму і сказала, що подивиться. "У мене вдома", – додав він.

Вони вийшли на стоянку, та мами дівчини ще не було. Поки Гейзел чекала маму, Огастас взяв у зуби цигарку. Дівчину це обурило: людина, яка хворіла на рак, віддає гроші тютюновій компанії в обмін на можливість набути інший різновид раку. Гейзел відчувала розчарування впереміш з обуренням. У ту мить, коли вже під'їжджала мама, Огастас взяв Гейзел за руку і сказав: "Вони не вбивають, якщо їх не запалювати. А я в житті жодної не запалював. Це метафора, ось дивися: ти тримаєш у зубах смертельно небезпечну річ, але не даєш їй можливості виконати своє смертельне призначення".

Обернувшись до авта, Гейзел постукала по шибці. Коли вона поїхала вниз, дівчина сказала мамі, що йде в кіно з Огастасом Вотерсом.

РОЗДІЛ ІІ

Гейзел розповіла Огастасу, що у тринадцять років у неї виявили рак щитовидки на четвертій стадії. Метастази поширилися на легені, які почали наповнюватися рідиною. Дівчина потрапила в експериментальну групу, де лікували фаланксифором. Метастази перестали рости, але легені так і не запрацювали.

загрузка...

У домівці хлопця, якого батьки звали Гасом, скрізь були вивішені "підбадьорення": "Домівка там, де серце" тощо. Гейзел і Гас спустилися в підвал, щоб подивитися фільм. Дівчина помітила на поличці статуетки баскетболістів: хлопець захоплювався баскетболом, поки йому не ампутували ногу. Гас поцікавився, чим захоплюється Гейзел. Дізнавшись, що вона любить читати, поцікавився улюбленою книжкою. Гейзел розповіла, що її улюблена − "Царська неміч" Петера Ван Гаутена. Гас пообіцяв, що прочитає цю моторошну книжку з нудною назвою, а сам попросив, щоб дівчина прочитала "Ціну світанку" за мотивами його улюбленої відеогри.

Вони подивилися фільм, хоч він не дуже сподобався Гейзел. Дорогою додому дівчина сиділа за кермом і поглядала на ногу Гаса чи радше на те місце, де була його нога, намагаючись уявити, який вигляд має протез. Вона не хотіла про це думати, але чомусь думала. Огастас здавався їй справжнім красенем. Прощаючись у машині, Гас запропонував зустрітися й завтра. Дівчина сказала, що вони майже не знайомі, і вона подзвонить, коли дочитає його книжку.

Гейзел довго не спала, читаючи "Ціну світанку". Її герой старший сержант Макс Махач чимось їй сподобався, хоча й убив купу людей. Наступного дня дівчина вирішила зустрітися у торговому центрі зі своєю подругою. Гейзел купила сиквели до "Ціни світанку", а от спілкування з Кейтлін їй швидко набридло, зіславшись на втому, вона розпрощалася з подругою. Чекаючи на маму, Гейзел почала читати нову книгу про Макса Махача. Таких книжок дівчина раніше не читала, але жити в нескінченому вимислі виявилося цікаво. Гейзел розуміла, що вона ніколи не зможе природно спілкуватися з людьми, бо вони почуватимуться ніяково і відчуватимуть докори сумління. Тож їй подобалося бути на самоті.

Ввечері Гейзел у мільйонний раз перечитувала "Царську неміч". В книзі оповідь ведеться від імені хворої на рак дівчинки Анни. Про свою хворобу Анна все каже чесно, вважаючи себе побічним ефектом безжальної мутації, за рахунок якої життя на землі таке розмаїте. Мати Анни закохується в голландського торговця тюльпанами, якого Анна прозиває Голландським Тюльпанником. У нього багато грошей і ексцентричні ідеї лікування раку. Але коли мати дівчини збирається вийти заміж, а Анна − почати лікування, розповідь обривається.

Гейзел розуміє, що цей фінал означає смерть Анни. Але їй цікаво було дізнатися подальші долі інших персонажів. Вона написала Петеру Ван Гаутену багато листів, але відповіді не отримала. Дівчина дізналася, що "Царська неміч" − його єдина книга, яку він видав десять років тому.

Гас теж розчарований невизначеним фіналом роману. Він просить Гейзел приїхати до нього, щоб підтримати Айзека, якого напередодні операції кинула дівчина. Огастас і Айзек у підвалі грали в компютерну гру. Її сенс був у протистоянні терористам. Огастас весь час програвав, адже його герой гинув. Але він не засмучувався, адже він "врятував" дітей від терористів: "Ніхто не дасть їм вічного життя, але ціною мого життя тепер у них є хвилина, а це вже дещо". На зауваження Гейзел, що це лише пікселі, хлопець відповів: "Гра – це, можливо, реальна реальність".

РОЗДІЛ V

Через тиждень Огастас повідомим Гейзел, що отримав листа від Петера Ван Гаутена. Він, зокрема, написав: "Зважаючи на марність нашої боротьби, чи треба нам цінувати минуще враження, якого зазнаємо ми від мистецтва, – чи його єдиною цінністю слід вважати приємне переведення часу? Чим повинна бути книжка, Огастасе? Тривожною сиреною? Закликом до зброї? Ін'єкцією морфію? Як і всі запитання у всесвіті, ці теж неминуче приведуть нас до витоків: що означає бути людиною і – запозичуючи фразу в розтривожених шістнадцятирічних, яких ви, без сумніву, гнівно засуджуєте, – у чому сенс? Боюся, що сенсу немає, друже мій, і від подальшого знайомства з моїми творами ви б отримали невелике задоволення. Відповідаю на ваше запитання: більше я нічого не написав і не напишу. І далі ділитися думками з читачами навряд чи буде корисно і їм, і мені".

Гейзел вирішила написати мейл письменнику. Як хвора з трирічним стажем четвертої стадії раку, вона стверджувала, що письменник правильно зрозумів її. Книга пояснила дівчині, що вона відчуває, ще до того, як вона це відчула. Але їй дуже хочеться дізнатися, що стало з іншими персонажами твору. Це не дає їй спокою вже кілька років, а вона не знає, скільки у неї є часу, щоб чекати на відповідь.

Айзека прооперували, він осліп. Гейзел нарешті отримала листа від письменника. Він написав, що якщо дівчина опиниться в Амстердамі, він радо відповість на її запитання (письменник переїхав з США у Нідерланди). У батьків, які витрачали чимало коштів на лікування, грошей на цю подорож не було. Гейзел не могла звернутися до фонду "Джин", який виконував одне бажання хворої дитини, адже використала його на мандрівку в Світ Діснея.

Якось Огастас Вотерс з'явився у Гейзел з букетом яскравопомаранчевих тюльпанів. Він запросив дівчину на пікнік. Вони приїхали до парку, що був позаду музею. Там були різні скульптури. З невеличкого підвищення, яке в Індіанополісі вважається пагорбом, вони спустилися на галявину, де діти лазили по величезній скульптурі лежачого скелета. Кістки його були десь до пояса Гейзел, а стегнова кістка вища за неї.

1 2 3 4

Інші твори Джона Майкла Гріна скорочено:


Дивіться також: