Клайв Степлз Льюїс — Хроніки Нарнії — 1. Небіж чорнокнижника (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Клайв Степлз Льюїс

Хроніки Нарнії

Книга 1. Небіж чорнокнижника

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 1. НЕ ТІ ДВЕРІ

Ще за часів Шерлока Холмса у Лондоні жила дівчинка на ймення Поллі Пламмер. Вона мешкала в одному з тих будинків, що приліпилися один до одного, вишикувавшись у довгий ряд. Одного ранку Поллі вийшла на подвір'я, де познайомилися з хлопчиком, який недавно з'явився у будинку сусідів – старих брата і сестри Кеттерлі. Хлопчика звали Диґорі. Досі він жив на селі, але його тато поїхав до Індії, а мама захворіла, тому мусила переїхати до сестри і брата. Диґорі вважав свого дядька Ендрю Кеттерлі божевільним, бо той мав на горищі кабінет, до якого тітка Летті забороняла заходити.

Оскільки літні канікули саме розпочалися, Поллі і Диґорі стали зустрічатися майже щодня. Того року було надзвичайно мокре та холодне літо і діти шукали розваг вдома. Поллі ще раніше відкрила для себе, що горище є спільним для усіх будинків. З комірки свого будинку дівчинка вибиралася на горище, де мала таємну схованку. Диґорі цей сховок цілком припав до смаку. Та от дівчинка не знала, де кінець довгого горища, і друзі вирішили, що можуть дослідити дах і пролізти в інші будинки, наприклад, у порожній будинок, у якому багато років ніхто не жив.

Друзі добралися до дверей, що, на їхню думку, мали вести у порожній будинок. Це були маленькі дверцята у цегляній стіні. Обом було ясно, що їхня пригода стає дуже серйозною, але ніхто не відступав. Диґорі повернув клямку, та діти здивувалися, коли опинилися в умебльованій кімнаті. Виявилося, що вони потрапили у таємничий кабінет хлопчикового дядька. Зразу увагу дівчинки привернула дерев'яна червона таця на столі, на якій парами лежали жовті і зелені кільця. Діти налякалися, коли фотель обернувся до них, а в ньому був дядько Ендрю. Він був височенним сухорлявим чолов'ягою. У нього було чисто виголене худюще обличчя з гострим носом і пронизливими світлими очима, увінчане кучмою сивого волосся. Дядько зачинив двері на коридор і ті, якими зайшли діти. Поллі і Диґорі налякалися і просили відпустити їх. Та дядько став оповідати їм, що йому саме потрібні двоє дітей, бо морські свинки не годяться для експерименту. Старий, побачивши, що Поллі сподобалися кільця, дозволив їй приміряти жовте. Поллі позбулася страху і була переконана, що старий добродій зовсім не божевільний. Та не встигла Поллі приміряти перстень, як відразу зникла, хоч Дигорі ще встиг крикнути, щоб не торкалася і не брала перстня.

Дивіться також

РОЗДІЛ 2. ДИҐОРІ ТА ЙОГО ДЯДЬКО

Диґорі не міг закричати, бо дядько сказав, що крик може почути хлопчикова мама, а переляк може вчинити з нею щось погане. Дядько Ендрю дуже радів, що дівчинка зникла, отже, його експеримент вдався.

Старий став розповідати, що був похресником пані Лефей (у її жилах текла кров феї), яка перед смертю довірила йому свою маленьку скриньку, щоб він спалив її, не відкриваючи, здійснивши при цьому певний обряд… Тієї обіцянки він не додержав… Ендрю довго не насмілювався відчинити скриньку, яка була древніша за усі народи. Скринька належала атлантам. Вона потрапила сюди із затонулого острова Атлантида. Ендрю довго вивчав магію, а коли відчинив скриньку і знайшов там дрібний, сухий пил, то зрозумів, що якщо надати йому правильної форми, то цей порошок перенесе людину назад, у те місце, звідки він прибув. Йому поталанило виготовити жовті перстені, які переносили морських свинок кудись, але тваринки не поверталися. Тут Диґорі запитав, чому ж дядько сам не перенесеться туди, а використовує тварин. Старий пояснив, що не може піддавати себе такому ризику. Диґорі був обурений, що дядько послав у інший світ беззахисну дівчинку. Дядько сказав, що він – великий учений, чорнокнижник, посвячений, який здійснює експеримент, і йому потрібні живі істоти, приречені на це. Хлопчик запитав, як можна повернути Поллі, і тоді старий сказав, що для зворотної подорожі існують зелені перстені, але Диґорі мусить вдягнути на руку жовтого персня, прихопити з собою два зелених: один – для себе, а другий – для дівчинки, і відправитися у інший світ.

Тільки тепер Диґорі усвідомив, у яку пастку потрапив. Та він мусив йти. Дядько одягнув пару рукавиць, бо перстені спрацьовували, коли їх торкнутися голою рукою. Він поклав два зелені перстені у кишеню хлопчика, а жовтий простягнув йому. Диґорі сумнівався, адже залишав тут маму, але й дівчинки він не міг не врятувати.

РОЗДІЛ 3. ЛІС ПОМІЖ СВІТАМИ

Як тільки хлопчик одягнув перстень, дядько Ендрю та його кабінет одразу зникли. Диґорі бачив зелене світло, а тоді почав видряпуватися на пологий берег невеликої калюжі, порослий густою зеленою травою. Коли хлопець звівся на рівні ноги, то зауважив, що ані не змок, ані не засапався. Одяг був цілком сухий. Диґорі стояв посеред густого лісу. Дерева росли так щільно і були такими густими, що він не зміг побачити жодного клаптика неба. Там, нагорі, мабуть, світило дуже яскраве сонце, бо це зеленаве світло було насичене і тепле. Це був найтихіший ліс, який тільки можна собі уявити. В ньому не було ні пташок, ні комашок, ні звірів, ані вітру. Та калюжка, з якої щойно вистрибнув Диґорі, не була єдиною. Де лиш сягав зір, усюди рясно виблискували десятки інших.

Диґорі наполовину забув, як потрапив сюди. У кожному разі, він зовсім не думав ні про Поллі, ні про дядька Ендрю, ані навіть про свою маму. Він не чув жодного страху, хвилювання чи зацікавлення. Та тут він помітив під деревом сонну Поллі і відразу почав згадувати все. Поллі теж згадала Диґорі і все інше. Діти побачили морську свинку, перев'язану стрічкою з жовтим перстнем.

загрузка...

Діти додумалися, що повернутися додому можна, стрибнувши у калюжу, коли на пальці зелений перстень. Вони уже хотіли повертатися, аде Диґорі спала гарна думка: стрибнувши у іншу калюжу, вони могли б помандрувати у інші світи, про які, напевно, навіть дядько Ендрю не здогадується. Цей ліс був чимось схожим на перехідне місце, що не належить до жодного зі світів. Але якщо ти вже опинився тут, то можеш звідси потрапити у всі інші світи. Поллі назвала його "Ліс поміж Світами". Та дівчинка не хотіла стрибати у інші калюжі, поки не переконається, чи можуть вони повернутися додому через їхню стару калюжу. Друзі вирішили пройти хоча б частину шляху, щоб побачити, чи калюжа пустить їх.

Диґорі спробував було посперечатися, але зрештою пристав на пропозицію Поллі. Вони погодилися випробувати зелені перстені. Діти взялися за руки і стрибнули. Але як тільки їм здалося, що вони повертаються у кабінет до дядька Ендрю, то поскидали зелені перстені й натягнули жовті. Вони знову опинилися в лісі, що обступив їх звідусіль, такий же зелений, яскравий та безмовний. Диґорі уже пішов до інших калюж, коли Поллі нагадала, що треба позначити якось калюжу, що веде додому, бо всі вони однакові. Диґорі вирізав своїм складаним ножиком смужку дерну на березі калюжі. Діти пішли до невідомої калюжі, вдягли жовті перстні і стрибнули, але нічого не сталося. Тоді друзі здогадалися, що тут треба натягнути зелені перстені. І вони стрибнули.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 4. ДЗВІН І МОЛОТОК

Цього разу магія подіяла. Друзі опинилися у дивному місці, де світло було якимсь тьмяним, радше червонуватим, зовсім невеселим. Наші мандрівники стояли на вимощеній площі, а навколо них догори здіймалися споруди без дахів. Діти перебували у своєрідному подвір'ї. Поллі не подобалося все це. Було досить прохолодно. Все виглядало дуже старим. Диґорі хотів оглянути руїни довкола, тож вони почали переходити площі, брами, порожні зали. Ніде не було видно живих створінь. Та в одній кімнаті було багато людей, тільки вони були нерухомі і схожі на воскові фігури. Поллі зацікавили розкішні строї цих людей. Всі постаті були в мантіях та з коронами на головах. З корон і важких разків намиста холодно визирало яскраве коштовне каміння вражаючих розмірів. Всі обличчя були гарними. І чоловіки, і жінки здавалися добрими, мудрими. Найбільше зацікавлення у дітей викликала остання постать – жінка, одягнена найрозкішніше з-посеред усіх, дуже висока (хоча всі постаті в цій кімнаті були вищими, аніж люди у нашому світі) і така жорстока та пихата, що просто перехопилювало подих. Однак вона також була прекрасною. Багато років по тому Диґорі, ставши поважним чоловіком, говорив, що ніколи у своєму житті не зустрічав жінки, прекраснішої за неї.

Посеред кімнати була квадратна колона, увінчана миленькою золотою аркою. З арки звисав невеличкий золотий дзвін, а поруч лежав маленький золотий молоточок, щоб дзвонити. Дітям вдалося дещо зрозуміти з написаного. Там говорилося, що потрібно вдарити у дзвін, який розбудить "погибелі примару". Поллі заборонила хлопцеві дзвонити, але той не втримався. Щоб Поллі не торкнулася жовтого перстня і не перенеслася у ліс, Диґорі викрутив їй руки, а тоді легенько тенькнув у золотий дзвін. Спершу дзвін озвався солодкою нотою, потім загудів сильніше. Щось загуркотіло зовсім близько. У одному кутку кімнати обвалилося майже чверть стелі. Нараз гудіння дзвону припинилося. Хмари пилу осіли. Все знову затихло. Диґорі і Поллі не здогадувалися, що їх чекає.

РОЗДІЛ 5. РУЙНІВНЕ СЛОВО

В уцілілій частині кімнати раптом ожила жінка, яка видалася Диґорі такою прекрасною. Відразу стало ясно, не так через корону та шати, як через блиск її очей та вигин вуст, що то велика королева. Вона оглянула всю кімнату, побачила ушкодження, побачила дітей, але з її обличчя неможливо було прочитати, що вона думає про все це і чи взагалі хоч трохи здивована. Королева рушила вперед сягнистим кроком. Вона запитала, хто розбудив її, хто зламав чари. "Здається, я", – відповів Диґорі. Королева отримала пояснення, що все сталося завдяки магії хлопчикового дядька Ендрю. Раптом десь повалився мур. Королева сказала, що треба забиратися звідси, бо тут небезпечно. Міцно вхопивши обох дітей за руки, вона повела їх крізь справжній лабіринт залів, сходів, внутрішніх двориків. Знову і знову чули вони, як обвалюються частини палацу, іноді зовсім поруч.

1 2 3 4

Інші твори Клайва Степлза Льюїса скорочено: