Клайв Степлз Льюїс — Хроніки Нарнії — 2. Лев, Чаклунка і стара шафа (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Клайв Степлз Льюїс

Хроніки Нарнії

Книга 2. Лев, Чаклунка і стара шафа

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 1. ЛЮСІ ЗАЗИРАЄ В ШАФУ

Були собі колись четверо дітей і звали їх Пітер, Сюзан, Едмунд та Люсі. Під час війни через повітряні нальоти їх відіслано з Лондона до будинку старого професора, який мешкав геть на окраїні. Він не мав дружини і жив у дуже старому будинку разом з економкою пані Макреді та трьома служницями.

Першого ж вечора у професора діти обговорювали між собою своє становище. Найстарший, Пітер, вважав, що професор дозволить їм робити все що завгодно у цьому величезному будинку. Хлопець планував завтра все тут оглянути.

Зранку, після сніданку, діти пішли досліджувати будинок. Будинок професора здавався нескінченним, у ньому було повно всяких несподіваних закапелків. Діти відвідати порожні опочивальні, довжелезну залу, малесеньку залу з балконом, кімнати із книгами. Невдовзі діти зазирнули у зовсім порожню кімнату, у якій стояла лише велика шафа для одягу, що мала ще дзеркало на дверях. Пітер сказав, що тут нічого нема, тому діти пішли далі, але Люсі залишилася. Вона подумала: "А що коли відчинити шафу?" На превелике її здивування, дверцята дуже легко відхилились. У шафі було кілька довгих шуб. А для Люсі не було нічого ліпшого, ніж запах і дотик хутра. Вона одразу пропхалася поміж шубки і задоволено потерлася об них личком. Згодом вона просунулась іще трошки і виявила там ще один ряд шуб. Було так темно, що дівчинка витягла вперед руки, аби не гепнутись чолом об дерев'яну стінку. Люсі ступила ще крок, потім ще один і ще один, сподіваючись нарешті її намацати, але їй це ніяк не вдавалося. І тут дівчинка відчула, як під ногами щось зарипіло.

Дивіться також

Наступної миті до неї дійшло, що об її обличчя й руки треться не м'яке хутро, а щось тверде й шорстке, ба навіть колюче. Щось холодне і м'яке сипалось на неї згори. Через якусь хвильку дівчинка зрозуміла, що стоїть у лісі серед ночі, під ногами лежить сніг і в повітрі кружляють сніжинки. Люсі трішки злякалась, але водночас відчула тремку допитливість і захоплення. Дівчинка озирнулась через плече і там, поміж темними стовбурами дерев, ще змогла розгледіти відкриті дверцята шафи "Я завжди можу повернутися назад, коли щось буде негаразд", – подумала Люсі. Вона рушила вперед і виявила вуличний ліхтар, який світився. Дівчинка спинилася, щоб його роздивитися, дивуючись, як це ліхтар міг опинитися посеред лісу, невдовзі з-поміж дерев виринула якась дивна істота і підійшла до ліхтаря.

Це створіння було трішки вищим за Люсі. Над головою воно тримало парасолю, білу від снігу. Горішня частина його тулуба нагадувала людину, але ноги були як у цапа. Хвоста Люсі спершу не зауважила, бо той химерний чоловічок підтримував його разом із парасолею, аби не волочився по снігу. Чоловічок цей мав червоного вовняного шалика навколо шиї, шкіра теж була трішки червоняста. Він мав дивне, але приємне маленьке личко з клинцюватою борідкою та кучерявим волоссям, з якого визирали два ріжки. В іншій руці він тримав кілька пакунків, виглядав достеменно так, мовби ходив купувати різдвяні подарунки. Це був фавн. Коли ж він уздрів Люсі, то від несподіванки випустив з рук геть усі свої речі.

РОЗДІЛ 2. ЩО ЛЮСІ ТАМ ЗНАЙШЛА

Люсі привіталася. Фавн запитав, чи вона донька Єви, тобто, дівчина. Люсі сказала, що так. Тоді фавн відрекомендувався. Його звали Тамнас. Він розповів, що тут країна Нарнія – це всі землі між ліхтарем та великим замком Кеа-Перевел, що на узбережжі Східного моря. Люсі призналася, що пролізла через шафу з порожньої кімнати, і там зараз літо. Тамнас сказав, що у Нарнії завжди зима. Потім він запросив дівчинку до себе додому на чай. Люсі хотіла повернутися додому, але фавн переконав її йти до нього. Вони опинилися у затишній теплій печері. Тамнас влаштував щедру гостину. Люсі всього покуштувала і фавн почав розповідати дивовижні історії про лісове життя: про нічні танки з німфами і дріадами, про тривале полювання на білого оленя, який виконує бажання того, хто його упіймає, про розкішні учти і пошуки скарбів разом із дикими червоними гномами у глибочезних підземних копальнях та печерах. Тамнас заграв на своїй флейті. Згодом Люсі сказала, що йде додому, а фавн признався їй, що служить у Білої Чаклунки і мусить віддати Люсі їй. Бо Чаклунка тримає цілу Нарнію під каблуком, наслала сюди вічну зиму, а святий Миколай усе не приходить, і ніколи не наступає Різдво. Фавн мав наказ від Білої Чаклунки: якщо колись побачить у лісі хлопчика чи дівчинку, томусить схопити і привести до неї.

Тамнас ридав, бо розумів, що Люсі ні в чому не винна. Він боявся, що Чаклунка покарає його, але відпустив дівчинку додому. Фавн відпровадив дівчинку до ліхтаря, а там вона побігла на плямку світла. І невдовзі, замість шорстких гілок, вона відчула дотик хутра, замість рипіння снігу під ногами – дерев'яні дошки шафи. Вона вийшла з шафи і почула голоси дітей у коридорі.

РОЗДІЛ 3. ЕДМУНД І ШАФА

Люсі вважала, що її не було кілька годин, та розмовляючи з сестрою і братами, зрозуміла, що не пройшло й хвилини. Дівчинка розповіла, що побувала у чарівній шафі, всередині якої є ліс, там мете сніг, там є фавн і чаклунка… і все це зветься Нарнія. Усі разом повернулися до кімнати і залізли в шафу. Та ніякого дива не сталося, шафа була звичайною. Пітер вважав, що люсі розіграла їх. Люсі почервоніла і від безсилля розплакалась. Наступні дні Люсі ходила дуже пригнічена. Едмунд за кожної нагоди кепкував з неї.

Якось діти вирішили бавитися в хованки. Сюзан випало жмурити, і як тільки всі розбіглися хто куди, Люсі пішла в ту кімнату, де стояла шафа. Едмунд пішов за нею, щоб ще раз познущатися. Бешкетник заліз у шафу за сестрою. Хлопчик затраснув за собою дверцята, не думаючи, як непередбачливо таке робити, і давай ловити в темноті Люсі. Та це не вдалося. Раптом він відчув холод, а потім побачив світло. Едмунд виявив, що вибирається з-під густих ялиць на галявину посеред лісу. Під ногами сухо рипів сніг, навсібіч простягався ліс.

Брат став кликати сестру, але її ніде не було. Він уже вирішив повертатись додому, коли почув, як десь далеко в лісі затенькали дзвіночки. І тут з лісу виринули сани, у які були запряжені два північні олені. Упряж була зроблена із яскраво-червоної шкіри і по всій довжині всіяна дзвіночками. Попереду на санях сидів гладкий гном. Він правив оленями. За гномом сиділа висока жінка, вища за всіх, кого Едмунд будь-коли бачив. Вона по шию закуталась у біле хутро. У правій руці вона тримала довгу позолочену палицю, а на голові мала золоту корону. На білому виду виразно виділялися яскраво-червоні вуста. Це обличчя вражало красою, але було горде, холодне і суворе. Жінка спитала Едмунда, хто він такий, а сама назвалася королевою Нарнії.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 4. РАХАТ-ЛУКУМ

Едмунд сказав, що він хлопчик, а потрапив сюди через шафу. Королева сказала, що колись чула про двері зі світу людей. Дізнавшись, що це хлопчик, Королева поводилася уже не так холодно. Вона запросила Едмунда у сани, вкрила мантією. Потім пригостила гарячим напоєм і запитала, чого б він хотів поїсти. Хлопчик відповів, що хоче рахат-лукуму. За допомогою чарів Королева дістала декілька фунтів найліпшого рахат-лукуму. Едмунд за все своє життя не куштував нічого смачнішого. Він уже зовсім зігрівся і почував себе чудово.

Поки він їв, королева розпитувала. Йому жодного разу не спало на думку замислитися, чому королева так допитується. Вона змусила його розповісти про те, що в нього є брат і дві сестри і що одна з сестер теж побувала в Нарнії, що вона зустрілася з фавном, і що крім нього, його брата і сестер, ніхто більше не знає про Нарнію. Здавалося, її особливо цікавило те, що їх четверо, і вона знову й знову до цього поверталася.

Насправді рахат-лукум був зачарований: якщо хтось скуштує його бодай раз, то прагнутиме все більше і більше, а коли дозволити, то їстиме, їстиме, аж доки не лусне. Проте Едмундові королева більше не пропонувала рахат-лукуму. Натомість сказала, щоб привів сюди своїх сестер і брата, а вона знову пригостить його рахат-лукумом.

Коли Королева поїхала, Едмунд побачив Люсі. Виявилося, що вона снідала з паном Тамнасом і дізналася багато про злу Білу Чаклунку. Едмунд подумав, що Пітер і Сюзан будуть на стороні Люсі і підтримають фавнів та звірів, з яких знущається Королева. Едмунд не уявляв, що йому казати і як зберегти свою таємницю, коли всі знай говоритимуть про Нарнію. Брат і сестра повернулися додому.

РОЗДІЛ 5. ЗНОВУ ПО ЦЕЙ БІК ДВЕРЕЙ

Діти ще бавились у піжмурки, отож Едмунд та Люсі знайшли їх не одразу. Коли врешті всі зібралися разом, Люсі сказала Пітеру і Сюзан, що Едмунд теж бачив Нарнію. Едмунд почував себе не надто добре після рахат-лукуму, а ще він сердився на Люсі, бо правда, як з'ясувалось, таки була на її боці. Якусь хвилю він іще вагався, що йому робити. Та коли ото Пітер поставив йому питання, Едмунд заперечив усе, що сказала Люсі. Він говорив, що насправді у шафі нічого немає. Бідолашна Люсі вибігла геть з кімнати. Пітер розсердився на Едмунда, який то бавився з Люсі, то виставляв її на глум.

Коли Пітер і Сюзан знайшли Люсі, вона ще плакала. Дівчинка наполягала на своєму. Вона говорила, що брат і сестра можуть написати мамі, можуть розказати професору, але вона точно знає, що бачила там фавна і… хоче туди. Сюзан і Пітер хвилювалися, чи Люсі бува не захворіла.

Наступного ранку Пітер і Сюзан пішли до професора і все розповіли. Професор сказав, що Люсі або брехуха, або вона хвора, або говорить правду. Але всі знали, що Люсі ніколи не обманює, так само було очевидно, що вона не згубила розуму. Отже, професор вірив Люсі. Тоді Сюзан запитала, а як же час, бо Люсі була в шафі лише хвилину. Професор припустив, що інший світ може існувати в іншому часовому вимірі. Тому хоч скільки б Люсі там перебувала, це не забере анітрішки нашого часу. Він порадив не пхати свого носа в чужі справи, і на цьому розмова закінчилася.

Після бесіди із професором ситуація навколо Люсі трохи розпружилась.

1 2 3 4 5

Інші твори Клайва Степлза Льюїса скорочено: