Джеймс Метью Баррі — Пітер Пен (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Джеймс Метью Баррі

Пітер Пен у Кенсінгтонських Садах

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 1. Пітер Пен

Пітер ду-у-уже-дуже старий (хоч насправді вік його ніколи не змінюється, і роки для нього не існують). Насправді йому один тиждень від роду, і хоча він народився дуже-дуже давно, у нього ніколи не було дня народження. Причина в тому, що Пітер утік з людського світу, коли йому виповнилося сім днів; він втік через вікно і полетів до Кенсінгтонських Садів. Всі ми були пташками, до того як стали людьми, тому перші кілька тижнів після народження немовлята поводяться неспокійно: їх нестерпно сверблять плечі у тих місцях, де раніше були крила.

Пітер Пен летів у Кенсінгтонські Сади без крил, хоча те місце, де колись були крила, страшенно свербіло. Він радо приземлився на відкритій галявині між Дитячим Палацом і річкою Серпантин. Пітер зовсім забув, що він тепер хлопчик, і далі вважав себе пташкою. Він подумав, що, мабуть, уже минула Година Закриття, бо довкола снувало безліч фей, але вони були занадто заклопотані, щоб помічати його. Він полетів напитися до Круглого Ставка, а потім ночував на Плакучому Буці у Дитячій Алеї. Спочатку йому було важкувато сидіти на гілляці, але потім він призвичаївся і заснув.

Прокинувся Пітер на світанні від холоду. Хотілося, щоб мама висякала йому носа, але він так і не здогадався про це і вирішив звернутися з цим питанням до фей. Дві феї саме прогулювалися Дитячою Алеєю, але побачивши Пітера, втекли. Ще одна фея розляглася на садовій лаві й читала поштову марку, яку загубив якийсь чоловік. Але щойно зачувши голос Пітера, миттю сховалася в тюльпані. Пітер з подивом помітив, що кожна фея тільки побачить його − тут же втікає. У палаці Королеви Меб уже готували наступ на Пітера. Пітер чув, як феї та ельфи перегукувалися повсюди про те, що у Сади після Години Закриття проникла людина, але ні на мить не міг припустити, що людина − це він.

Дивіться також

Пітер остаточно розчарувався у феях і вирішив просити поради у птахів, але пригадав що вчора, поки він вмощувався на Плакучому Букові, усі пташки порозліталися. Всяка жива істота уникала його. Бідний маленький Пітер Пен сів і заплакав.

Згодом Пітер полетів на острівець посеред Серпантину. Там жив старий крук Соломон, а острів був справжнім домом для птахів. Соломон уважно вислухав Пітера, а тоді відкрив йому, що він людина, а не птах. Крук сказав, що Пітер більше ніколи не літатиме, тож йому доведеться залишитись на острові назавжди. Соломон вельми люб'язно пообіцяв навчити Пітера усіх пташиних премудростей, назвавши хлопчика "Ні-се-ні-те".

Пташки на острові так ніколи й не звикли до Пітера. Він чомусь відмовлявся їсти хробаків і комах, і йому приносили хлібні скоринки у дзьобиках. Невдовзі Пітер уже не мав на собі нічної сорочки (клаптик він заховав). Тепер він був голісінький, але не мерз, бо завжди був дуже щасливий і веселий. Соломон навчив його головних пташиних правил:

1. Навчися радіти малим.

2. Ніколи не сиди склавши руки.

3. Пам'ятай: всяке діло, яке ти почав, має бути для тебе важливе й потрібне.

Пітер допомагав птахам, засвоїв багато пташиних премудростей, а Соломон навчив його серце радіти. Пітерове серце так раділо, що йому весь час хотілося співати. Він зробив очеретяну сопілку і грав край води. Він знав, що йому ніколи не стати справжньою людиною, але, як і кожна дитина, дуже хотів бавитися − а для забав, як відомо, немає кращого місця, ніж Кенсінгтонські Сади. Перепливти озеро він не міг, бо не вмів плавати.

Одного разу Пітерові здалося, що він знайшов спосіб потрапити в Сади. На острів прилетів звичайнісінький повітряний змій. Старші птахи ставилися до Пітера з вдячністю, пам'ятаючи, як він доглядав пташенят, коли ті хворіли на кір, і вони показали йому, як можна літати на повітряному змії. Шестеро птахів взялися дзьобами за мотузку, прив'язану до змія, і полетіли, а змій, на превеликий подив Пітера, полетів слідом за ними і навіть вище.

Нарешті Пітер сам причепився до змієвого хвоста. Добра сотня птахів тримала в дзьобі мотузку. Вони летіли до Садів, але дорогою змій розлетівся на шматочки, і Пітер був би втопився в Серпантині, якби не вхопив за хвіст двох обурених лебедів і не змусив віднести його назад, на острів. Після цього птахи пообіцяли ніколи більше не допомагати йому в його шалених витівках.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 2. Велике гніздо

Якось Шеллі, молодий джентльмен і поет, прийшов у Кенсінгтонські Сади і зробив паперовий човник із зайвої банкноти, пустивши його у плавання по ріці Серпантин.

Той човник доплив до острова серед ночі, і вартові принесли його крукові Соломону. "Казна-що!" − обурено вигукнув Соломон і віддав знахідку Пітерові, бо всілякий непотріб завжди замість іграшок діставався Пітеру. Та хлопчик знав, що це гроші, і з такою сумою, міркував він, можна спробувати дістатися до Садів. Але спершу йому довелося відкрити птахам цінність човника Шеллі. Пітер щедро вділив Соломону один фунт. Він відрізав його від п'ятифунтової банкноти загостреним патичком. І тоді Соломон допоміг Пітеру. Крук скликав збори дроздів і розповів, що їхній юний друг Пітер Пен дуже хоче дістатися до Садів, для цього треба збудувати човен − звичайне дроздове гніздо, тільки трохи більше, щоб могло вмістити Пітера. Дрозди обурилися, що мають багато роботи, але Пітер був готовий заплатити їм по шість пенсів на день. Тоді дрозди застрибали на радощах і почали працювати над гніздом. Пітер був справедливий працедавець і платив робітникам щовечора. Через кілька місяців кропіткої праці човен був готовий. Пітер сам пошив із залишків своєї нічної сорочки вітрило, і тієї ночі, коли зійшов повний місяць і птахи поснули, він покинув острів. Вдалині замаячили Кенсінгтонські Сади. Дорогою здійнявся страшенний шторм, та коли все вгамувалося, його віднесло течією в маленьку бухточку, де човник мирно причалив.

загрузка...

На березі його зустріла сила-силенна фей і ельфів, які зібралися тут, щоб не дати йому зійти на землю; усі вони пронизливо кричали, щоб він забирався геть, бо давно вже настала Година Закриття. Тоді Пітер урочисто проголосив, що не належить до людського племені і хоче стати їм другом. Він відважно зістрибнув на берег, але місцеві мешканці обступили його, жадаючи розправи. Та раптом феї, сентиментальні й вразливі, помітили, що вітрило пошите з подертої нічної сорочечки. Це так зворушило їхні серця, що усі вони полюбили Пітера, а чоловіки уже ховали мечі, спостерігаючи за поведінкою жінок, на чий розум вони незмінно покладалися.

Такий був перший візит Пітера у Кенсінгтонські Сади, і ви собі навіть не уявляєте, як давно це було. Але він відтоді ніскільки не підріс. Перед Годиною Відкриття Пітер завжди втікає назад, на острів, щоб не потрапити на очі людям (бо він не такий, як усі), але йому вистачає часу для забав, і він бавиться точнісінько так, як справжні діти (у всякому разі, йому так здається), але найсумніше те, що насправді він часто бавиться зовсім не так. Його найцікавішою знахідкою був дитячий візочок, а веслом для човника слугувала дитяча лопатка, яку він знайшов біля джерела Святого Говора і відразу вирішив, що це і є весло. Його життя в Садах здавалося йому розкішним, а коли вам щось здається розкішним, то, повірте, таким воно і є.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 3. Маленький будиночок

Всі чули про Маленький будиночок у Кенсінгтонських Садах − єдиний у світі дім, який феї збудували для людей. Меймі Меннерінґ була перша, для кого феї збудували цеймаленький будиночок.

Меймі завжди була дивною дівчинкою, але найдивнішою вона ставала посеред ночі. Їй було чотири рочки, і вдень вона була схожа на звичайнісіньке дитя. Але як тільки тіні ночі опускалися на землю, братик Тоні боявся Меймі, бо з настанням темряви в очах маленької дівчинки з'являвся підозрілий погляд. Коли наставала пора спати, Меймі найбільш жахала братика. Вона лякала Тоні і втихомирювалась тільки тоді, коли він в самій піжамі з диким вереском вибігав з кімнати. А коли батьки приходили, щоб відлупцювати її, то вона вже солодко спала, схожа на маленького солоденького ангелика.

Зранку Томі вдавав надзвичайно хороброго хлопчика, і ніхто не пишався цим так, як Меймі. Вона була горда з того, що може називати себе його сестрою. А найбільше захоплювалась ним, коли він сказав, дуже серйозно, що коли-небудь проникне в Сади після того, як ворота зачиняться.

Якось вони так і зробили. Зранку, коли Сади побіліли від снігу, а Круглий Ставок сховався під кригою, Тоні з сестричкою приїхали з нянею на прогулянку. Їм відразу закортіло побігти на озеро, але няня сказала, що спершу вони мають прогулятися алеями, і відразу подивилася на розклад: о пів на шосту Сади мали закритися. Вони пішли на Дитячу Алею, а на зворотньому шляху, знову минаючи розклад, няня мала б зауважити новий напис: "Закриття о п'ятій годині". Добра жінка не зналася на всіляких хитрих витівках фей і не помітила (а Меймі і Тоні відразу помітили!), що феї змінили Годину Закриття − отже, сьогодні ввечері буде Великий бал. Няня сказала, що часу вистачить лише на те, щоб піднятися на Пагорб і відразу назад. Тоні розумів, що кращої нагоди не може бути. Меймі аж сяяла від радості, але Тоні був дуже похмурий. Коли вони вийшли на вершечок Пагорба, Тоні шепнув сестрі на вушко: "Я боюсь, що няня мене побачить, і тому я не готовий це зробити". "Тоні, я буду тебе доганяти аж до самих воріт! − і пошепки додала: − Тоді ти зможеш сховатися". І діти побігли. Тоні завжди переганяв її, але ніколи ще Меймі не бачила, щоб він бігав так швидко, як зараз. замість того щоб заховатися, її герой вибіг за ворота!

Тоді Меймі побігла до джерела Святого Говора і заховалася в криївці Тоні. Коли няня добігла до воріт і побачила Тоні ген далеко, вона подумала, що Меймі теж десь там біля нього, і вмить знепритомніла…

Насувались сутінки, і безліч людей поснули, але Меймі цього не бачила.

1 2 3

Інші твори Джеймса Метью Баррі скорочено:


Дивіться також: