Щоб домогтися успіху, багатства й слави, сказали вони, слід брехати. А істину треба ховати за сімома замками.
РОЗДІЛ 44. Про те, як Пантагрюель побував у країні Ліхтарії (Ліхтарія у Рабле – символ країни справжньої науки й високого мистецтва)
Три дні мандрівники тихо пливли спокійним морем, а на четвертий рано-вранці побачили вдалині країну Ліхтарію. У гавані на високій вежі висів величезний ліхтар. До королівського палацу мандрівників проводжали Маякові вогні. Пантагрюель повідав, що вони, мандрівники, прибули до Ліхтарії з тим, аби попросити в королеви такий ліхтар, який освітлював би шлях до оракула Божественної Пляшки Бакбук.
Коли вони прийшли в палац, два Почесних ліхтарі повели їх до королеви. Панург звернувся до її величності ліхтарною мовою, шанобливо привітав її й попросив дати проводиря до оракула Божественної Пляшки. Королева люб'язно запросила їх до вечері, сказавши, що там будуть усі її придворні і що поміж них хай мандрівники самі виберуть собі проводиря.
Сівши вечеряти, Пантагрюель та його друзі придивлялися до всіх гостей і прислухалися до їхніх розмов. Коли Пантагрюель та його друзі повечеряли, їх повели до опочивальні. Вранці вони вибрали собі за проводиря одного з найсвітліших, найясніших ліхтарів – Світосяйного ліхтаря, — після чого посідали на свої кораблі й вийшли у відкрите море.
РОЗДІЛ 45. Про те, як мандрівники прибули до оракула Божественної Пляшки
Світосяйний ліхтар був чудовим проводирем, і по недовгім часі Пантагрюель та його друзі причалили до омріяного острова, де стояв храм Божественної Пляшки. Ступивши на берег, Панург радів, що нарешті вже кінець мандрівки. Світосяйний ліхтар повів друзів до храму оракула і верховної жриці Бакбук. Незабаром усі опинилися в розкішному винограднику. Світосяйний ліхтар звелів усім з'їсти по три ягоди, настелити в черевики виноградного листя і взяти в руки по зеленій гілці (свідчення того, що мандрівники прибули з миром). Край виноградника височіла прегарна антична арка. За аркою стояла велика альтанка з виноградної лози. На лозі висіли грона винограду п'ятисот гатунків, кольорів і форм – їх вивели виноградарі. За альтанкою мандрівники побачили вхід у підземний храм. Назустріч їм вийшов губернатор – пан Баклагон – із вартою: маленькими пляшечками. Вгледівши в руках мандрівників зелені гілки й упізнавши Світосяйного ліхтаря, він дозволив іти до мудрої Бакбук – придворної дами й верховної жриці Божественної Пляшки. Пантагрюель та його друзі почали опускатися мармуровими сходами під землю. Коли сходи скінчилися, мандрівники побачили великі гарні двері із яшми. Світосяйний ліхтар сказав, що далі йти йому не можна. Тепер мандрівники повинні слухатись верховну жрицю Бакбук і у всьому їй коритися. Світосяйний ліхтар відчинив двері.
РОЗДІЛ 46. Про підземний храм
Мандрівники почали роздивлятися храм. Такої пишноти вони ніде і ніколи не бачили. Підлога – мозаїка з обточених самоцвітів. Стіни храму від стелі до підлоги були викладені кольоровим мармуром і теж оздоблені мозаїкою. Картини з мозаїки зображували битви, бенкети, урочисті походи, веселі танці, села, міста, фортеці, замки, звірів, птахів, богів, чудовиська і ще багато чого – всього й не злічиш, очі розбігалися. Зі стелі звисала величезна люстра, яка освітлювала храм так, що в ньому було ясно, наче безхмарного сонячного полудня.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 47. Про те, як верховна жриця Бакбук показала мандрівникам чарівний водограй
Пантагрюель та його друзі стояли, мов заворожені, милуючись люстрою, стінами й підлогою храму, і не помітили, як перед ними з'явилася верховна жриця Бакбук із усім своїм почтом. Приязно й весело привітавшися, Бакбук повела їх на середину храму, під самісіньку люстру. І там вони побачили небаченої краси водограй із прозорого алебастру. Зверху на бані квітла лілея. Вода у водограї била трьома струменями. Перлові труби, по яких вона текла, лежали на дні, мов два велетенських равлики. Бакбук звеліла Пантагрюелеві прислухатись до того, як дзюрчить вода. Це дзюрчання було дуже приємне — ніжне, мелодійне і ледь приглушене; здавалося, воно линуло із найглибших глибин земних.
Потім верховна жриця повернулась до Пантагрюелевих друзів і попросила випити води з водограю. Коли вони випили, Бакбук спитала, чи сподобалася вода. За якусь мить Пантагрюель та його друзі відчули себе богатирями.
РОЗДІЛ 48. Про те, як Панург розмовляв із оракулом Божественної Пляшки
Бакбук спитала, хто хоче поговорити з Божественною Пляшкою. Панург сказав, що він. Бакбук накинула на Панурга плащ, наділа йому на голову білу шапочку, тричі вмила водою з чарівного водограю, а потім загадала обійти водограй довкруж дев'ять разів і тричі підстрибнути. Тим часом вона гортала ритуальну книгу й промовляла заклинання.
Бакбук повела Панурга через золоті двері в круглу каплицю, збудовану з прозорого каменю. Вікон у ній не було, але крізь розколину в скелі, яка прикривала храм зверху, падало ясне проміння і осявало всю каплицю. Посеред каплиці Панург побачив семикутну водойму, а у водоймі – величезну овальну пляшку з найчистішого, найпрозорішого кришталю. Бакбук звеліла Панургові стати навколішки, поцілувати край водойми, а потім протанцювати навколо неї три ритуальні танці. Панург заспівав: "Ти ж, о Пляшко, — славне всюди знань надбання! Спрагло й важко ждати буду віщування".
Коли Панург доспівав пісню, Бакбук кинула щось у водойму і вода в ній забулькотіла, завирувала. Бакбук мовчки стояла біля Панурга. Раптом у Божественній Пляшці щось зашуміло. Шум гучнішав і гучнішав; нарешті почувся голосний звук: "Трінк!". Бакбук сказала, що треба йти до храму, і вона прочитає в спеціальній книзі, що це слово означає.
РОЗДІЛ 49. Про те, як Бакбук витлумачила слово "Трінк!", мовлене Божественною Пляшкою
Привівши Панурга в храм, Бакбук дістала зі скрині велику книгу і сказала, що "Трінк!" означає "Пий!", бо без питва – без рідини, себто без води, — не може існувати жодна людина, жодна тварина, жодна рослина. Але є інше питво, без якого негоже жити саме людині; є джерело, з якого людина повинна пити щодня, щоночі, щогодини, щохвилини, щомиті; джерело це завжди повне і ніколи не висихає. Це джерело – знання! Знання про все те, що є на світі! І коли ви припадете до цього джерела, то вже не відірветесь від нього, — бо відчуєте себе могутніми, справедливими й здатними до будь-якого діла.
"О Бакбук, як чудово ви говорите! Яка мудра ваша мова! — вигукнув Панург. — Тільки одного ви не сказали: женитися мені чи не женитися?". "Коли світло знань розсіє морок, що огортає майже все навколо вас, ви зумієте вибрати собі таку дружину, про яку мрієте", — відповіла Бакбук.
Мандрівники хотіли якось віддячити Бакбук, але вона сказала, що тут, під землею, найвище благо не в тому, щоб брати й приймати, а в тому, щоб давати й дарувати. Потім Бакбук наповнила водою з чарівного водограю три міхи і, подавши їх мандрівникам, сказала їм вертатися у свій світ і розповісти там, що під землею є незліченні скарби. Вона дала лист для Гаргантюа. Пантагрюель красно їй подякував, і Бакбук повела мандрівників нагору. Вони пройшли по всьому острову – зеленобуйному, розмаєквітому, шовкотравому, запашнозелому, теплому й погідному, як їхня мила й люба Турень. У гавані їх чекав караван. Вранішнє сонце обливало кораблі своїм ласкавим промінням.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу