Еріх Марія Ремарк — Три товариші (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Еріх Марія Ремарк

Три товариші

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь ведеться від першої особи – Роберта (Роббі) Локампа

I

Зранку Роббі Локамп приходить в автомайстерню, у якій працює. Там уже була прибиральниця Матільда Штос. Вона випили коньяк, що звечора забув сховати Роббі. Він вже не вперше заставав її п'яною. Матільда щоранку приходила на годину-дві прибирати в майстерні, і коли бачила алкоголь – випивала. Цього ранку Роббі не сварив її і навіть пригостив ямайським ромом, адже у нього був день народження.

Коли Матільда пішла, Роббі сів за стіл. Його огорнуло дивне почуття: сьогодні йому 30, а були часи, коли він думав, що не доживе до 20. Він витяг з шухляди аркуш поштового паперу й почав підраховувати. Дитинство, школа... здавалися далеким-далеким. Справжнє життя почалось лише в 1916 р. Тоді він став новобранцем – худорлявим, дозгов'язим юнаком 18-ти років. Одного вечора, ще на початку служби, до казарми прийшла його мама. Роббі саме чистив вбиральню. Мати хотіла йому допомогти, але їй не дозволили. Вона плакала, а Роббі так стомився, що заснув у неї на очах, ще до кінця побачення.

1917 рік. Фландрія. Англійці почали інтенсивний обстріл. Опівдні поранило Кестера, а ввечері почалась газова атака. 1918 рік. Лазарет. Роббі лежав біля солдата, у якого вже не було ніг, але він ще не знав, і говорив, що вони його болять. 1919 рік. Знову вдома. Революція. Голод. На вулицях не вщухає грізне плювання кулеметів. Солдати проти солдатів. Товариші проти товаришів. 1920 рік. Путч. Кестера й Ленца заарештували. Мати в лікарні. Рак, остання стадія. 1921 рік... Роббі не пригадав нічого. У 1922 році працював на залізниці в Тюрінгії, в 1923 – завідував відділом реклами на фабриці гумових виробів. Це було під час інфляції. Заробляв двісті мільярдів марок на місяць. Далі Роббі не хотів згадувати.

Дивіться також

Останнього разу він відсвяткував свій день народження в кафе "Інтернаціональ". До того працював там цілий рік тапером. Тоді ж зустрівся знову з Кестером і Ленцом. І от опинився в автореммайстерні Кестера і К°. К° — це Роббі з Ленцом, але майстерня належала, власне, одному Кестерові. Колись вони разом училися в школі, потім Кестер був їхнім командиром роти, пізніше – командиром літака, потому деякий час був студентом, тоді автогонщиком і, нарешті, купив майстерню. Спершу до нього приєднався Ленц, а потім і Роббі.

До майстерні прийшов Готфрід Ленц – довготелесий, худорлявий, солом'янобіла грива на голові, а ніс – наче з чужого обличчя. За ним увійшов Отто Кестер. Ленц подарував Роббі амулет, що роздобув у жінки з племені інків. Від Отто Роббі отримав шість пляшок рому, вдвічі старшого за іменинника. Сам Роббі почувався на шістнадцять і п'ятдесят водночас.

Друзі взялися до роботи і працювали до сутінків. Коли помилися й переодягнулись, вирішили поїхати кудись повечеряти і випити одну пляшку рому. Їхати вирішили гоночною машиною Отто. Колись він купив її за безцінь, розібрав і поставив потужний мотор. Всередині машина була бездоганна, але зовні мала занедбаний вигляд. У неї був надто старомодний кузов; лак на ньому вицвів, крила порепались, верхові було добрих десять років. Машину називали "Карлом".

Дорогою "Карла" обігнав важкий бюїк. Чоловік за кермом поглядом звисока зміряв обшарпаного "Карла". Але "Карл" не здавався. Маленький і спритний, він біг рівно поряд із бюїком. А потім "Карл" подавався все далі вперед. Саме заради таких перегонів друзі й не міняли кузов. Ленц твердив, що "Карл" вчить людей шанувати усе творче, що завжди криється під непоказною оболонкою. Про себе Ленц казав, що він – останній з романтиків.

Друзі спинилися перед маленьким готелем і вийшли з машини. Біля готелю зупинився й той самий бюїк, з яким друзі влаштували перегони. У подібних випадках діло вже не раз доходило до бійки. З машини вийшов високий, опасистий чоловік. Він невдоволено скоса глянув на "Карла" і підійшов до друзів, яких сприйняв за автомеханіків, що, переодягшись у чисті костюми, виїхали погуляти на чужій машині. З машини вийшла дівчина, яку друзі під час перегонів не помітили.

Ленц усміхнувся. І раптом всі усміхнулися невідомо чому й як. Товстун відрекомендувався: "Біндінг". Отто почав показувати йому машину, а Ленц і Роббі залишилися з дівчиною, стрункою і мовчазною. Роббі почав їй розповідати про "Карла". Він питав, чи Біндінг не сердився, що програв перегони. Дівчина відповіла: "Але ж треба уміти й програвати, а інакше як же тоді й жити".

Біндінг запропонував повечеряти разом. Він багато говорив, а коли дізнався, що Отто колись брав участь у перегонах, його прихильність до друзів стала безмежною. Дівчина сиділа між Ленцом і Роббі. Волосся в неї було каштанове, шовковисте. Плечі мала дуже прямі, трохи схилені вперед, руки – вузенькі, довгуваті, не по-жіночому кістляві. Личко вузеньке і бліде, але великі очі надавали йому якоїсь пристрасної сили. Для Роббі вона видавалася дуже гарною.

Нові знайомі почали пити ром. Біндінг швидко сп'янів і пішов у садок. Ленцу було цікаво, що зв'язує Біндінга і дівчину, тому він теж пішов у садок. Незабаром Біндінг і Ленц співали в альтанці солдатських пісень. І за цим заняттям останній з романтиків зовсім забув про дівчину.

Роббі сподобався голос дівчини, яка розмовляла стиха і повільно своїм глухуватим, збудливим, дещо хрипким голосом. Коли усі збиралися додому, Роббі допоміг дівчині одягти пальто. Він запитав її, чи не боїться їхати з п'яним Біндінгом. Їй було не страшно. Роббі спитав, чи можна йому завтра подзвонити їй, щоб дізнатись, чи добре вона заїхала. Дівчина написала свій номер.

Готфрід, Отто і Роббі заїхали ще в бар Фредді, де пили коньяк, джин, ром. Хоч вдома на них ніхто не чекав, вони почувалися щасливими і крізь бурю пливли у майбутнє.

II

Наступного дня була неділя. Роббі прокинувся пізно. Він жив у пансіоні пані Залевської уже два роки. Недалеко будинку був будинок профспілок, кафе "Інтернаціональ" і зал засідань та зборів "армії спасіння". А перед будинком було старе, занедбане кладовище.

Роббі знайшов вчорашню записку з номером телефону і дізнався, що дівчину звати Патріція Гольман. Чоловікові здавалося, що все сталося не вчора, а дуже давно: "Дивно якось буває, коли п'єш: швидко сходишся з людьми, але між вечором і ранком така відстань, наче минули цілі роки". Роббі хотів подзвонити, та не хотілося розбурхувати себе,бо як казав Кестер: "…підпустиш-ухопишся, захочеш утримати. А утримати не можна нічого...".

У Роббі було багато сусідів: подружжя Гассе (люди непогані, але їм потрібне було жило і дитина для щастя, та в такі непевні часи з цим було важко; чоловік боявся втратити роботу, а його дружина часто влаштовувала істерики; чоловік часто "пересиджував" сварку у Роббі), Ерна Беніг (секретарка приватної особи, один раз на тиждень шеф диктував їй аж до ранку...; вона мала двох приятелів: один любив її і приносив квіти, а другого вона любила і давала йому гроші), ротмістр граф Орлов (російський емігрант з посивілими скронями), фрау Бендер (медсестра в будинку для немовлят, 50 років, чоловік загинув на війні, двоє дітей померли в 1918 році від недоїдання), Мюллер (рахівник на пенсії, затятий філателіст), Георг Блок (студент четвертого семестру; щоб мати змогу вчитися, працював на шахті, а тепер гроші закінчувалися, і він їв раз на день; весь час вчився; батьків уже не мав).

Роббі пішов у кафе "Інтернаціональ". Там стояло піаніно, на якому він грав, коли був тут за тапера. У цьому кафе збиралися повії, але зараз тут був лише кельнер – плоскостопий Алоїс. Роббі пив портвейн і згадував голос дівчини: глухуватий, дещо хрипкий, мало не грубий, а втім усе-таки ніжний. У кафе зайшла Роза – повія, що промишляла на цвинтарі, прозвана Залізною Конякою. У неї була маленька дочка, яку вона здала до пристойного дитячого притулку. Там Розу вважали за благородну вдовицю, а вона раз на тиждень провідувала дитину і приносила подарунки. Вона спитала Роббі, чи він прийде у п'ятницю. Він сказав, що прийде, хоч не знав, про що йдеться.

Цілий день Роббі вештався по місту. Надвечір пішов до майстерні. Кестер був там і працював коло кадилака, якого недавно купив за безцінь, а тепер відремонтував і хотів продати. Він запропонував Роббі сходити на бокс, бо саме мав два квитки. Роббі відмовився і пішов додому.

Нарешті, Роббі вирішив подзвонити до Патріції, і вони домовилися про зустріч на післязавтра. Після розмови у нього був гарний настрій, і він пішов на бокс з Кестером.

Вдома Роббі подумав, що його кімнатка зовсім погана: "Ні, сюди не приведеш, власне кажучи, жодної пристойної людини", — подумав він.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

III

У вівторок кадилак був готовий. Ленц написав оголошення про продаж машини. Друзі покликали Юппа, щоб послухав оголошення і поділився враженням від нього. Юпп мав 15 років та працював у Кестера коло бензоколонки, а ввечері приводив до порядку майстерню. Оголошення видалося йому надто поетичним, тому Ленц пішов у майстерню переписувати оголошення на більш технічне.

Незабаром до майстерні прийшов обер-інспектор Барзіг. Кестер і Роббі зустріли його надзвичайно шанобливо, бо він працював інженером та експертом страхової автомобільної компанії "Фенікс". Через нього можна було дістати замовлення на ремонт машин. Барзіг любив колекціонувати метеликів. Друзі якось подарували йому товстого нічного метелика, що залетів у майстерню. Барзіг зрадів, бо то був дуже рідкісний екземпляр.

Обер-інспектор повідомив друзям, що тепер вони мають ремонтувати форд, що недавно потрапив у аварію, і в якому загинула вагітна жінка, хоч її чоловік лишився неушкоджений.

Друзі поїхали по форда. Машина належала булочнику. Він домігся від друзів ремонту відкидного даху, хоч це не було передбачено страхівкою. Булочник загрожував анулювати замовлення і зажадати нового кошторису від більш покладливої майстерні. Кінець кінцем Кестер поступився. Він би не зробив цього, якби друзям не була так потрібна робота.

Увечері Роббі пішов на побачення з Патріцією Гольман, але в майстерні нічого про це не сказав.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Еріха Марії Ремарка скорочено:


Дивіться також: