Джером Девід Селінджер — Над прірвою у житі (Ловець у житі) (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Джером Девід Селінджер

Ловець у житі

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь ведеться від першої особи – хлопця на ім'я Голден Колфілд

Присвячую матері

На початку твору хлопець говорить, що не буде розповідати, де народився, як минало його дитинство, що робили його батько й мати, поки Голдена ще і в проекті не було. Він хоче розповісти історію, яка сталася з ним перед Різдвом. Через цю історію хлопець зараз у лікарні. Про те, що трапилося знає його брат – Д. Б., який живе зараз у Голлівуді пише сценарії. Д. Б. – письменник, має багато грошей і машину "ягуара", а найвідоміша його книжка – збірка оповідань "Загадкова золота рибка".

Голден розповідає, що почалося все з того, коли він чкурнув із Пенсі – закритої школи-інтернату для хлопців у Егерстауні, штат Пенсільванія. Голдена вигнали з цієї школи, бо він провалився з чотирьох предметів. І тепер перед зимовими канікулами він мав їхати додому. Голден ще збирався попрощатись із старим Спенсером, учителем історії, який саме схопив грип.

У суботу хлопці зі школи грали із Сексон-холлом у футбол. Для всієї школи не було нічого важливішого, ніж та гра: останній матч року. Голден вибрався аж на вершину Томсенової гірки і спостерігав за матчем. Він вважав, що це просто по-дурному, що дівчатам ходити на футбол у Пенсі не дозволялося. А Голден любив бувати там, де бодай вряди-годи з'являються дівчата. На поле могла прийти хіба Сельма Тернер, дочка директора школи. Та Голден вважав, що вона не з тих, у кого можна вклепатися по самі вуха.

Хлопець не йшов уболівати з усіма на стадіоні тому, що тільки-но приїхав із фехтувальною командою з Нью-Йорка. Він був капітаном, і команда мала змагатися зі школою Макберні. Але змагання так і не відбулися – Голден забув у метро рапіри й інше причандалля. Дорогою додому хлопці ігнорували Голдена.

Голден дивився з гірки на матч і хотів перейнятись прощальним настроєм. Хлопець вже не вперше кидав школу. Згодом він побіг до старого Спенсера. Хлопець біг і спинивсь перевести дух, бо дуже захекувався. Він колись багато курив, а торік підріс на шість із половиною дюймів, що вважав причиною того, що він схопив сухоти й загримів до лікарні.

Був грудень, надворі було дуже холодно, і хлопець добряче змерз. На порозі його зустріла стара місіс Спенсер, що трохи недочувала. Вона сказала, що чоловіка грип уже попустив.

2

Обом Спенсерам було років по сімдесят чи й більше. Учитель ходив у три погибелі зігнувшись, коли у нього падала крейда з рук, учні мусили підносити, але чоловік любив життя і радів йому.

Хлопець зайшов у кімнату вчителя і побачив його в халаті, а довкола стояли різні ліки. Голден сказав, що отримав записку (Спенсер просив хлопця зайти до нього перед зимовими канікулами й попрощатись, адже Голден сюди вже не повернеться). Вчитель запитав про розмову хлопця з доктором Термером, бо чув про неї. Хлопець розповів, що Термер казав, що життя – це гра й таке інше. І що не можна нехтувати правилами цієї гри. Голден розповів, що батьки про його приїзд ще не знають, але у середу ввечері він уже буде вдома. Батьки, напевне, розгніваються, бо він кидає вже четверту школу.

Хлопець розмовляв з вчителем і помітив, що часто використовує слово "слухайте". Це була така звичка. Голден вважав, що запас слів у нього, як у малої дитини. Та й поводиться він іноді, як на свій вік, також по-дитячому. Тоді, коли він був у Спенсера, йому було 16, тепер, коли він розповідає свою історію – 17, але він вважав, що інколи чинив, як 13-річний. А ще треба зважити на те, що зріст у нього був під метр дев'яносто та ще й чуб був з сивиною. З правого боку на голові в хлопця дійсно була сивина. Голден вважав, що не завжди поводиться, як 13-річний. Хлопець не любив, коли його повчали, як треба поводитися, бо тоді йому на душі ставало сумно-сумно.

Вчитель зробив серйозний вигляд і сказав, що недавно мав честь познайомитися з батьками хлопця, коли вони приїздили побалакати з доктором Термером. Вчитель говорив, що хлопець примудрився завалити 4 з 5 предметів. Голден погодився, що не вчився. Тут вчитель дістав екзаменаційну роботу хлопця з історії і почав читати. Хлопець писав про Єгипет і понавигадував казна-чого. Голден тим часом думав про Нью-Йорк, де він жив, і озеро в Центральному парку, що поруч із Південними воротами. Хлопцеві було цікаво, чи замерзне воно до його приїзду, і куди діваються качки, коли все озеро вкривається кригою.

Спенсер тим часом питав, чому хлопця вигнали з Елктон-хілл, попередньої школи. Хлопець став собі пригадувати, як йому не подобалося, коли директор тиснув ручки всім батькам, а котрі були старі чи бідніші, то обминав їх. Те що говорив вчитель, Голдену слухати не хотілося. Спенсер сказав, що хоче допомогти, але хлопець сказав, що мусить іти збирати речі. Та коли вони прощалися, хлопцеві стало чомусь дуже сумно.

загрузка...

3

У Пенсі Голден жив у новому гуртожитку – в так званому корпусі Оссенбергера. Там поселяли тільки учнів останніх двох класів. Хлопець вчився в передостанньому класі. А його сусід у кімнаті – Ворд Стредлейтер, був випускник.

Хлопці ще були на футболі, коли Голден прийшов у гуртожиток. Він скинув куртку, краватку, розстебнув комірець сорочки, а тоді надів шапку, яку вранці купив у Нью-Йорку. То була червона мисливська шапка з довжелезним козирком. Голден нагледів її у вітрині спортивного магазину, коли вийшов з метро, де забув рапіри. Шапка коштувала один долар.

Взявши "З нетрів Африки" Ісаака Дінесена, Голден почав читати. Він вважав себе бовдуром, але багато читав. Улюбленим письменником для нього був брат, а потім Рінг Ларднер. Голден любив читати книжки, де хоча б час від часу трапляється щось смішне. По-справжньому його захоплювали лише ті книжки, після яких зринає думка: "От якби близько потоваришувати з цим письменником і щоб коли схотів – узяв і подзвонив йому по телефону".

У душовій почулися звуки. Там був Роберт Еклі – він жив у суміжній кімнаті. Еклі не був на футболі, бо взагалі майже нікуди не ходив. Він провчився в Пенсі цілих чотири роки. Його сусідом по кімнаті був Герб Гейл. Еклі був високий, сутулив плечі, а зуби мав гнилі. Крім того, Еклі ходив увесь у прищах. Голден його недолюблював.

Еклі не терпів Стредлейтера, але побачивши, що його нема, зайшов до Голдена і, як завжди, почав усе обмацувати у кімнаті. Він взяв фото дівчини, з якою Голден зустрічався в Нью-Йорку, – Саллі Гейс. Еклі запитав, як змагання з фехтування. Голден розповів, що забув у метро рапіри. У нього не виходило читати в присутності Еклі, тому він почав клеїти дурня, вдягнувши шапку, яку купив.

Голден зробив спробу змінити думку Еклі про Стредлейтера. Хлопець пояснював, що Стредлейтер сказав, щоб Еклі хоч раз на тиждень чистив зуби, не тому, щоб образити. Він тільки хотів, щоб Еклі мав приємніший вигляд.

Раптом прибіг Стредлейтер і попросив Голдена позичити картату куртку, бо свою він чимось облив. Еклі відразу пішов геть, а Стредлейтер почав збиратися на побачення, бо дівчина вже чекала на нього в іншому крилі гуртожитку.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

4

Стредлейтер пішов голитися, а Голден пішов слідом. Сусід по кімнаті попросив хлопця написати замість нього твір з англійської. Мав бути опис кімнати чи щось таке, але хлопець просив зробити трохи помилок, бо вчитель знав, що з ним живе Голден, а він добре знав англійську. Голден сказав, що коли матиме час, то напише. Йому хотілося дуріти, і він накинувся на Стредлейтера. Але той голився і не хотів боротися. Він розповів, що йде на зустріч з Джін Галлахер, а вона сказала, що знає Голдена. Голден згадав її, бо позаминулого літа жив з нею по сусідству, і в дівчини тоді був доберман-пінчер. Голден знав про дівчину багато подробиць: вона танцювала балет; її батьки розлучилися; граючи шашки, вона ніколи не ходила дамками. Та Стредлейтера це не цікавило, він чепурився. Голден хотів піти привітатися з дівчиною, але передумав. Стредлейтер сказав, що махне з дівчиною в Нью-Йорк, якщо встигнуть, бо вона має дозвіл з гуртожитку тільки до пів на десяту.

Голден сидів і думав про Джейн, про Стредлейтера, про їхнє побачення. І нервувався, бо вважав Стредлейтера розпусником. Знову зайшов Еклі і просидів у Голдена майже до самого вечора.

5

По суботах у Пенсі на вечерю завжди давали біфштекс. Голден вважав, що його давали тому, що у неділю до багатьох хлопців приїздили батьки, і директор Термер, певно, метикував собі: кожна мати відразу спитає свого любого синочка, що йому давали вчора на вечерю, і той, звісно, відповість: "Біфштекс". Та Голден вважав той біфштекс несмачним.

Коли Голден вийшов з їдальні, надворі було дуже гарно. Землю вже притрусив сніжок. Хлопці почали жбурляти один в одного сніжками й казитися. З приятелем Мелом Броссардом із команди борців Голден надумав гайнути автобусом до Егерстауна – з'їсти по біфштексу, а може, й подивитись який-небудь фільм. Друзі взяли з собою Еклі. Вони з'їздили в Егерстаун, з'їли по біфштексу, трохи пограли на рулетці-автоматі й поїхали назад у Пенсі.

У гуртожитку Еклі і далі сидів з Голденом і розповідав про якусь дівчину, з якою нібито тягався минулого літа. Голден сказав, що має писати твір для Стредлейтер і вигнав Еклі.

Голден не міг придумати, що ж таке описати. А потім вирішив описати бейсбольну рукавицю свого брата Аллі. Аллі мав бейсбольну рукавицю на ліву руку, бо був лівша. Усю рукавицю він геть пообмальовував віршами, щоб було що читати, коли на полі до нього не йшов м'яч, і він не мав чого робити. Аллі помер від білокрів'я, коли сім'я жила в штаті Мен, — 18 липня 1946 року. Аллі був на два роки молодший від Голдена, мав руде волосся. Коли помер Аллі, Голден ночував у гаражі й повисаджував кулаком геть усі вікна. Про все це хлопець й написав у творі для Стредлейтера. Довелось тільки змінити прізвище Аллі, щоб ніхто не здогадався, що то брат Голдена.

6

Голден чекав на Стредлейтера і хвилювався за дівчину, бо декілька разів ходив з другом до дівчат, і той поводився паскудно.

Коли Стредлейтер прийшов, то нічого про дівчину не розповів, хоч Голдену було цікаво.

1 2 3 4 5 6