Льюїс Керрол — Аліса в Задзеркаллі (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Льюїс Керрол

Аліса в Задзеркаллі

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ перший

Задзеркальний дім

Алісина кішка Діна мала двох кошенят: біле і чорне. Поки Аліса лежала у фотелі, а кішка вмивала біле кошенятко, чорне наробило шкоди, розмотавши клубок прядива. Кицюня ганялася посеред нього за власним хвостом. Аліса побачила це, а тоді забралася назад у фотель, прихопивши з собою кошеня й вовну, і заходилася коло прядива.

Проте діло в Аліси йшло мляво, бо вона без угаву гомоніла: то до кошеняти, то сама до себе. Кошеня чемно сиділо в неї на коліні і вдавало, ніби пильнує за роботою, навіть допомагало лапкою. Аліса розповідала кошеняті, як дивилися через вікно на те, як хлопці збирають хмиз на вогнище, збирали та й облишили, бо дуже схолодніло й пішов сніг. Дівчинка пригрозила Кицюні виставити її за вікно, на сніг. Адже кошеня мало три провини: поки Діна його вмивала, воно двічі кавкнуло, коли Аліса налила Сніжинці (білому кошеняті) молока, Кицюня відтягнула її за хвоста від миски, та й ще розмотала все прядиво. Тому на неї чекало покарання.

Аліса розповідала кошеняті, як вчора мало не виграла в шахи. А тепер запропонувала кошеняті стати Чорною Королевою. Аліса взяла із шахового столика Чорну Королеву і поставила її перед кошеням: мовляв, дивись і наслідуй! Проте нічого з того не вийшло. Тож за покару Аліса виставила його на камін перед Дзеркалом. А якщо кошеня не схаменеться, Аліса пригрозила виставити його за дзеркало.

Дивіться також

Дівчинка мріяла потрапити з кицею у Задзеркалля і побачити чудеса. Аліса почала гратися, ніби вона вже там. Дівчинка вилізла на камін. Дзеркало стало повільно танути, як лискучо-срібляста мла. Мить – і Аліса пройшла крізь нього й легко зіскочила в Задзеркалля. Найперше вона глянула, чи горить у каміні вогонь. Він горів так, як і вдома.

Вона почала роззиратись: все, що видніло з їхньої вітальні, було звичайним і нецікавим, зате решта все – якраз навпаки. Картини на стіні біля каміна здавалися живими, а знайомий годинник на полиці каміна мав обличчя якогось карлуватого дідка, що посміхався.

У попелі під каміном було кілька шахових фігур. Вони рухались, гуляли парами. Там був Чорний Король з Королевою, Білий Король з Королевою, дві Тури. Алісі здавалося, що вона невидимка: її не чули і не бачили.

Перекинувся Білий Пішак і хвицяв ногами. Йому на допомогу поспішила Біла Королева, зваливши у попіл Білого Короля. Королева подерлася догори по ґратках. А Король був із голови до п'ят в попелі.

Аліса підхопила Королеву й поставила її на столик поруч із Пішаком. Від стрімкої подорожі їй забило дух.

Потім Аліса піднесла в повітря Короля, але вже не так рвучко, як Королеву, щоб йому не перехопило дух. Дівчинка ще почистила його від попелу. Для Короля це було жахливо. Він вирішив записати ці відчуття, щоб не забути. Аліса з цікавістю дивилася, як Король добув із кишені величезного записника і взявся щось там мережити.

Дівчинка вхопилася за кінчик олівця, що сягав Королю аж за плече, і почала писати замість нього! Бідолаха Король геть спантеличився. Аліса тим часом устигла вивести: "Білий Кінь з'їжджає вниз по кочерзі... І страшенно хилитається...".

На столику лежала якась книжка. Аліса спробувала щось прочитати, але не виходило. Тоді вона здогадалася, що це – Задзеркальна Книжка! Досить піднести її до Дзеркала – і всі слова стануть на місця! Аліса прочитала у книжці вірша "Курзу-Верзу", з якого не втямила ні слова.

Аліса вискочила з кімнати і збігла по сходах.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ другий

Сад квітів, які вміли розмовляти

Блукаючи стежкою, Аліса весь час виходила на будинок. Проте пагорб звідси було видно як на долоні, тож Алісі нічого не залишалося, як рушати знову. Цього разу вона натрапила на великий квітник: по його краях рясніли стокротки, а посередині пишався дуб.

Тигрова Лілея вміла говорити. Аліса дуже здивувалася з цього. Троянда теж заговорила. Аліса запитала, чи не лячно квітам, що їх ніхто не доглядає. Квіти охороняв дуб, а Стокротка пропищала, що дуб того й зветься дубом, що мастак віддубасити. Виявилось, що стокротки – найприкріші з усіх квітів: досить одній подати голос, як решта всі зчиняють ґвалт.

Квіти пояснили, що вміють говорити тому, що земля під ними тверда, мов камінь. Таке пояснення Алісу цілком задовольнило. Троянда сказала, що у саду є квітка, схожа на Алісу. Вона з родини колючих. Мальва гукнула, що вона вже йде. Аліса хутко озирнулась і побачила... Чорну Королеву! Тепер Королева була на півголови вища за саму Алісу.

Аліса мовчки попрямувала до Королеви. І, на превеликий свій подив, тут-таки й згубила її з очей, — зате знову опинилася на порозі будинку. Аліса розсердилася й відступила назад. Пошукавши Королеву очима, вона вирішила, що тепер спробує піти у протилежному напрямку. Усе вдалося на славу! Не минуло й хвилини, як вона опинилася віч-на-віч з Королевою, і якраз під тим пагорбом, до якого так довго намагалася дістатись.

Аліса сказала Королеві, що йшла собі своєю дорогою і заблукала. Але Королева сказала, що тут усі дороги – її. Тому Аліса сказала, що просто хоче тут погуляти.

Вони мовчки йшли і дісталися верху пагорба. Дівчинка побачила дивовижний краєвид: з кінця в кінець долина була порізана рівненькими струмочками, а простір між ними ділився на рівні квадрати низенькими живоплотами, що сягали від струмка до струмка. Це була величезна шахівниця. Алісі хотілося бути однією з фігур – бодай Пішаком, аби лиш її взяли до гри. Королева сказала, що Аліса може бути Пішаком Білої Королеви. А дійде до Восьмої – стане Королевою.

Цієї миті вони пустилися бігти, побравшись за руки. Королева летіла так хутко, що Аліса ледве за нею встигала. Найдивніше в цій пригоді було те, що ні дерева, ні будь-які інші речі довкола не рухалися з місця: хоча б як швидко мчали Королева з Алісою, вони нічого не проминали. Вони вже мчали так, що, здавалося, линули понад землею, ледь торкаючись її ногами. Нарешті, як Алісі вже зовсім забракло духу, вони спинилися. Аліса побачила, що сидить під деревом і не може відсапатися: голова йшла їй обертом. Виявилось, що вони так і залишились під оцим деревом! Усе зосталося, як було. Королева пояснила, що тут у них, треба бігти, мов ошпарений, аби тільки втриматися на місці. Аліса попросила пити, але Королева дала їй сухого коржика.

Королева заходилася міряти землю, встромляючи то тут, то там маленькі кілочки. Біля кілочка, що позначав початок третього ярду, вона сказала Алісі, що пішак за першим ходом проскакує клітинку. Тож Третю клітинку Аліса також проскочить на всіх парах – тобто паротягом, опинившись на Четвертій. Нею володіють Круть і Верть... П'ята клітинка майже вся залита водою... Шоста – володіння ШаламаБалама... Сьома клітинка – це суцільний ліс, але один із Кінних Лицарів покаже Алісі шлях... А на Восьмій клітинці вони обидві будуть Королевами, і відсвяткують це! Королева дала ще деякі настанови: коли Алісі забракне слова, треба сказати його по-французькому, ходити треба носаками врізнобіч, і пам'ятати, хто Аліса.

Королева сказала: "Прощавай!" і зникла з очей. Аліса добре затямила, що вона – Пішак і що незабаром її хід.

Розділ третій

Задзеркальні комахи

Аліса оглянула місцевість: рік не було, гора – тільки та, на якій вона стояла. Дівчинка побачила створіння, що ген-ген збирали мед. Це були слони. Аліса надумала спуститися з іншого боку, завітавши до слонів пізніше. Їй більше кортіло потрапити на Третю клітинку. Аліса збігла з пагорба і перескочила перший із шести струмків.

***

Контролер перевіряв квитки, але у Аліси його не було. Дівчинка сказала Контролеру, що там, де вона була, не було залізничної каси. Контролер сказав, що можна було купити в машиніста. Він уважно її розглядав – спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: "Ти їдеш не туди!", зачинив вікно і подався геть.

Пан, що сидів навпроти Аліси,був зодягнутий у білий папір. Він говорив, що дівчинка має знати, куди їде, хоч би навіть не знала й свого імені! А Цап, заплющився й гучно промовив: "Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!". Ще далі, за Цапом, сидів Жук. Він сказав, що Алісі доведеться вертатися назад багажем!

Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос: "Нехай пересяде на інший...". Тут голос закашлявся й замовк. Аліса подумала, що це, очевидно, охриплий кінь.

Білопапірний добродій порадив купляти на кожній зупинці зворотній квиток. Якийсь тоненький голосочок комахи знову й знову пищав над Алісиним вухом. Алісу цікавило одне: чи не може та комаха часом її уджиґнути.

Паротяг під'їхав до струмка. Тієї ж миті вагон сторчма здійнявся в повітря. З переляку Аліса вчепилася в те, що трапилося їй під руку. То була Цапова борода. Аліса мала опинитися на Четвертій клітинці.

Перескочивши через струмок, Аліса опинилася на третій горизонталі. Потяг довезе її до четвертої.

***

Борода наче здиміла, щойно Аліса до неї діткнулася. Аліса чомусь опинилася під деревом, а Комар колихався на гілці якраз у неї над головою і обмахував її своїми крильми. Комар запитував, які комахи є у світі Аліси. Дівчинка сказала, що у її світі є Коники-Стрибунці, Метелики, Оси. А тут, як розповів Комар, були Дерев'яний Коник-Гойданець, Крутелики (крильця – віялом, а замість голів – сірникові голівки), Чайоси (крильця – дві скибочки хліба з маслом, тільце – зі шкуринки, а голівка – грудочка цукру).

Аліса встала і пішла. Вона йшла і йшла, аж поки вийшла на галявину, за якою темнів ліс. Він був куди похмуріший, аніж той, звідки вона вийшла. Дівчинка подумала, що іншого шляху до Восьмої клітинки немає. Вона пригадала, що це той ліс, де все безіменне. Що ж тоді станеться там з її ім'ям? Дівчинка не хотіла його втратити...

Розмовляючи сама з собою, вона дійшла до лісу – на вигляд, вельми прохолодного й тінявого. Аліса відразу ж забула слова ліс, дерева і навіть свої ім'я.

До неї звідкись приблукало Оленя. Воно дивилося на Алісу великими лагідними очима і нітрохи її не боялося.

1 2 3 4

Інші твори Льюїс Керрол скорочено:


Дивіться також: