Антон Чехов — Вишневий сад (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Комедія на 4 дії

Дійові особи

Ранєвська Любов Андріївна — поміщиця

Аня — її дочка, 17 років

Варя — її приймачка, 22 роки

Гаєв Леонід Андрійович — брат Ранєвської

Лопахін Єрмолай Олексійович — купець

Симеонов-Пищик Борис Борисович — поміщик

Трофимов Петро Сергійович — студент

Шарлотта Іванівна — гувернантка

Єпіходов Семен Пантелеймонович — конторник

Дуняша — покоївка

Фірс — лакей, старий 87 років

Яша — молодий лакей

Перехожий

Начальник станції

Поштовий чиновник

Гості, слуги

Дія відбувається в маєтку Ранєвської.

ДІЯ ПЕРША

Кімната й досі називається дитячою. Одні двері з неї ведуть до Аніної кімнати. Світанок. Травень, надворі цвітуть вишні, але в садку холодно, отож вікна зачинені. До кімнати входить Дуняша зі свічкою й Лопахін з книжкою. З їхньої розмови дізнаємось, що Лопахін хотів був зустріти Ранєвську, яка має приїхати потягом, на станції, але заспав. Він докоряє Дуняші, що та його не збудила і розповідає про Любов Андріївну, згадуючи усе, що з нею пов'язане. Виявляється, Ранєвська прожила за кордоном 5 років. Він говорить, що вона легка, проста, хороша людина і згадує, як колись його батько, сільський крамар, вдарив його так, що аж кров носом пішла, а вона його вмила й заспокоїла, пожаліла. Лопахін згадує, що батько його був мужиком в усьому, та й сам він тепер хоч і добре одягнений, дуже багатий, а мужик-мужикоМ, бо, читаючи книжку, нічого в ній не зрозумів. Дуняша одягнена, як панночка, й поводиться не як служниця, за що Лопахін докоряє їй: "Надто вже ти тендітна, Дуняшо... Так не можна. Треба себе пам'ятати". Тим часом до кімнати спочатку заходить Єпіходов, який, віддавши букет квітів Дуняші, щоб та поставила у вазу, скаржиться, що кожного дня з ним трапляються якісь нещастя, але він не нарікає, звик. А потім до кімнати заходять майже всі інші герої — хто приїхав і хто їх зустрічав на станції.

Дивіться також

Проходячи через дитячу, Ранєвська розчулено згадує своє дитинство, вітається з усіма домашніми. Дуняша сповіщає, що позавчора приїхав Петро Сергійович Трофимов, якого всі тут звуть Петею, бо він колись жив тут і був учителем Гриші, покійного сина Ранєвської, який потонув у ставку. Тепер він жив у лазні, щоб нікому не заважати. З розмови між Анею, яка привезла матір з Парижа, та Варею зрозуміло, що за кордоном Ранєвській жилося не дуже затишно, адже грошей не було, дачу вона вже продала. Ледве на дорогу знайшли грошей, але, скаржиться Аня, мати не розуміє, що грошей бракує, і на вокзалі замовляє найдорожче і на чай лакеям дає по карбованцю. Так само вчиняють і Шарлотта, і Яша. Варя з сумом повідомляє, що й тут у них справи не кращі: проценти за маєток не сплачені і у серпні його продаватимуть. Тим часом до них заглядає Лопахін,'жартує, і Аня, знаючи про кохання Варі й Лопахіна, питає, чи не освідчився він. Та Варя заперечує і розмова переходить на інше. Діалог Ані й Варі часом нагадує розмови людей, які не чують один одного:

Варя (стоїть біля дверей). Ходжу я, серденько, по господарству цілий день і все мрію. Висватати б тебе за багатого чоловіка, і я б тоді була спокійна, пішла б тоді у пустинь, потім у Київ... у Москву, і так би все ходила по святих місцях... Ходила б і ходила. Благоліпство!..

Аня. Пташки співають у саду. Котра зараз година? З монологу Ані дізнаємося, що вона, зрадівши Петі Трофимову, побоюється, що він нагадає своєю присутністю про її трагедію: шість років тому помер їхній батько, через місяць утоп Гриша, хлопчик років семи, а потім мати пішла, не озираючись, покинувши цей маєток.

Тим часом Любов Андріївна, походжаючи будинком, захоплено говорить, як вона любить батьківщину й усе, що бачить, — і стіл, і шафочку... Їй повідомляють, хто зі слуг, із домашніх помер, та їй байдуже, це не розчулює її, як і привіти дочки Симеонова-Пищика. Лопахін чи не єдиний з усіх, який знає, що саме треба терміново зробити, аби запобігти катастрофі. Нагадуючи, що вишневий сад продається за борги, він пропонує цей сад і ґрунти понад річкою розбити на дачні ділянки й віддавати потім в оренду під дачі, щоб урятувати маєток і залагодити свої матеріальні справи. Адже це всього за двадцять кілометрів від міста, поблизу пройшла залізниця, і це спасіння. Треба лише трохи все почистити, причепурити, вирубити старий вишневий сад. Здавалося, йому мали б дякувати за такий вдалий проект, але Гаєв з Ранєвською ще й обурюються: сад старий і знаменитий, про нього в енциклопедії згадують. Лопахін розчарований, він попереджає, що якщо вони не вживуть таких заходів, то вся ця краса піде з молотка, і то швидко. Але хазяїв турбують якісь незначні справи, що їм надають більшої ваги: телеграма з Парижа від невірного коханця Ранєвської, старі речі. Гаєв навіть виголошує цілу промову, звертаючись до столітньої шафи: "Дорога, вельми шановна шафо! Вітаю твоє існування, що ось уже понад сто років було спрямоване до світлих ідеалів добра і справедливості..." Він розчулений до сліз, замінює прості людські слова більш звичними для нього більярдними фразами: "Од кулі праворуч в куток! Ріжу в середню". Шарлотта показує фокуси, всі сміються. І тільки Лопахін, від'їжджаючи у справах до Харкова, нагадує про свою пропозицію й обіцяє посприяти у здобутті позички. Симеонов-Пищик одразу згадує, що він прийшов просити позичку 240 карбованців, щоб сплатити проценти застави. Варя злякано відказує, що грошей нема, адже вона сама опікується господарством і знає справжній стан речей. Любов Андріївна ж у полоні сентиментальних спогадів, не розуміється у справах. Гаєв, хоч наче й розуміє безглуздість своєї поведінки, в тому числі й промови до шафи, нічого путнього запропонувати не може: то сподівається на позику, то пропонує Ані поїхати до дуже багатої тітки у Ярославль. Щоправда, пригадує, та тітонька не схвалювала шлюбу його сестри Любові Андріївни, яка "одружилася не з дворянином і поводилася не можна сказати, щоб надто цнотливо". Він навіть присягається Ані щастям своїм, що не допустить продажу маєтку з аукціону. Та насправді він не може нічому дати ради.

ДІЯ ДРУГА

Поле. Стара давня занехаяна капличка й криниця поблизу садиби Гаєва, до якої видно з лавки дорогу. На лавці Шарлотта, Яша й Дуняша, а Єпіходов награє на гітарі стоячи. Вони сидять замислені. Кожен думає про своє. Шарлотта згадує, що в неї немає документів і нікого з рідних, так що ні з ким і поговорити. Проте її довгий монолог — спомин про батьків і дитинство — криє за собою страх перед майбутнім, адже вона вже немолода і коли не буде тут маєтку Ранєвської, має кудись піти, а йти їй нікуди. І Шарлотта вирішує піти від них. Єпіходов залицяється до Дуняші, але вона не цінує його, посилаючи за тальмочкою додому, а сама залишається з Яшею. Адже він такий блискучий, гарний, побував за кордоном, дарма що набрався там лише зовнішніх манер, залишившись невігласом і негідником (досить згадати, як він зневажливо ставиться до матері, яка, скучивши за ним, прийшла побачитися після його повернення, а він не поспішає до неї). Так само ставиться він і до Дуняші, якій рекомендує йти від нього швидше, щоб пани не подумали, ніби в них побачення. А до лавки простують Гаєв, Лопахін та Любов Андріївна. Гаєв міркує, як зручно, що побудували залізницю: от зранку вже з'їздили до міста, поснідали. Любов Андріївна править про своє, і тільки Лопахін знову пропонує дати відповідь щодо оренди вишневого саду. Але пани, навіть розуміючи, що він має рацію, а самі вони спроможні хіба що тринькати гроші, нічого не роблять, а лише висувають якісь прожекти. Ось Гаєв знову сподівається на ярославську тітоньку, не знаючи, коли й скільки грошей та надішле й скільки їх потрібно насправді, аби врятувати маєток. І Лопахін у відчаї говорить: "Пробачте, таких легковажних людей, як ви, панове, таких невмілих, чудних я ще не бачив. Вам кажуть ясно: маєток ваш продається, а ви ніби не розумієте". Любов Андріївна у відповідь на його реальну пропозицію зверхньо кидає: "Дачі і дачники — така гидота, вибачте". Лопахін хоче йти, якщо його не слухають, але вона просить його залишитися, "бо з ним їй веселіше", а то їй все ввижається, ніби от-от "над нами має обвалитися будинок". Любов Андріївна згадує з каяттям про свої гріхи — кохання, зраду і тут-таки витягає з кишені телеграму з Парижа від зрадливого коханця і рве її, спочатку прочитавши й сповістивши, що той кається. Зачувши музику, під впливом спогадів велить запросити єврейський оркестр і влаштовує вечірку. Вона поводиться зверхньо, ще й повчає Лопахіна не говорити нісенітниць, а одружитися з її прийомною дочкою Варею. Лопахін, однак, погоджуючись з тим, що вона хороша й любить його, щодо одруження поки що мовчить. Після появи Петі Трофимова, Ані й Варі усі говорять про абстрактні речі і навіть закликають одне одного працювати. Трофимов: "...В гордій людині є щось містичне... то яка там гордість, чи є в ній глузд, коли вона фізіологічно побудована недосконало, коли вона у своїй переважній більшості груба, нерозумна, глибоко нещаслива. Треба перестати захоплюватися собою. Треба б тільки працювати". Але ніхто з них не дотримується цієї рекомендації. Гаєв хвалиться, що йому пропонують служити в банку за шість тисяч на рік, інші й поготів не збираються у найближчому майбутньому робити щось конкретне. І хоч Петя піддає осуду "серйозні розмови", сам він тільки те й робить, що розмовляє. У них немає відповідальності. Так, коли Перехожий просить "голодному росіянину копійок тридцять", то Любов Андріївна, не маючи дріб'язку, віддає йому червонець. Варя, що економить на всьому, аби прогодувати усіх, хто харчується в маєтку, у розпачі. Після цих розмов і подій Аня й Петя ведуть діалог, де він високопарно промовляє: "Вся Росія наш сад... Якщо у вас є ключі від господарства, так киньте їх у колодязь і тікайте. Будьте вільні, як вітер".

ДІЯ ТРЕТЯ

Дія відбувається у вітальні, відокремленій від зали аркою. У залі вечірка. Голос Симеонова-Пищика проголошує фігуру танцю "прогулянка парами". У вітальню заходять парами: Пищик і Шарлотта Іванівна, Трофимов і Любов Андріївна, Аня з поштовим чиновником, Варя з начальником станції. Навіть на вечірці Симеонов-Пищик стурбований лише одним: де добути грошей. Та й увесь цей бал ніби пронизує думка про недоречність, на яку вказує сама Любов Андріївна, адже в цей час у місті мають відбутися торги й продаж маєтку.

1 2

Інші твори Антона Чехова скорочено: