Стендаль — Червоне і чорне (скорочено)

Хроніка XIX століття

Щоб не чіпати приватне життя, автор вигадав містечко Вер'єр. А коли йому знадобився єпископ, суддя, присяжні й судова процедура, він переніс усе це в Безансон, де він сам ніколи не бував.

Частина перша

Містечко Вер'єр, мабуть, одне з наймальовничіших в усьому Франш-Конте. Білі будиночки з гостроверхими дахами з червоної черепиці розкинулися схилом пагорба, де потужні каштани піднімаються з кожної лощинки. В околиці багато лісопилок, які сприяють зростанню добробуту більшості мешканців, скоріше схожих на селян, ніж на міських жителів. Є в місті і чудова цвяхарна фабрика, що належить меру.

Мер міста Верь'єра, пан де Реналь, кавалер декількох орденів, виглядав вельми статечно: волосся з сивиною, орлиний ніс, одягнений в усе чорне. Водночас у виразі його обличчя було багато самовдоволення, відчувалась якась обмеженість. Здавалося, що всі таланти цієї людини зводилися до того, щоб примусити будь-кого, хто йому був винний, платити вчасно, зі сплатою ж власних боргів тягнути якомога довше. Меру належав збудований на прибутки від цвяхарні великий і красивий будинок з чудовим садом, оточеним чавунною решіткою,

На схилі пагорба, на висоті сотні футів над річкою Ду розкинувся чудовий міський бульвар, звідки відкривався вид на один з наймальовничіших куточків Франції, Місцеві мешканці вельми цінували красу свого краю: вона приваблювала іноземців, чиї гроші збагачували власників готелів і приносили прибуток усьому місту.

Вер'єрський кюре пан Шелан, що зберіг у свої вісімдесят років залізне здоров'я і залізний характер, проживав тут уже п'ятдесят шість років. Він хрестив майже всіх мешканців цього міста, кожного дня вінчав молодих людей, як колись вінчав їхніх дідів.

Зараз же він переживав не найкращі свої дні. Справа в тім, що, незважаючи на незгоду міського мера і директора будинку піклування, місцевого багача пана Вально, кюре сприяв відвіданню тюрми, лікарні й будинку піклування приїжджим із Парижа паном Аппером, чиї ліберальні погляди вельми турбували багатих власників будинків міста. Перш за все вони турбували пана де Реналя, який був переконаний, що з усіх боків його оточують ліберали і заздрісники. Щоб протиставити себе цим мануфактурникам, які прокралися в товстосуми, він вирішив узяти своїм дітям гувернера, хоча особливої потреби в цьому і не бачив. Мер зупинив свій вибір на молодшому синові лісопильника Сореля. Це був молодий богослов, майже священик, який чудово знав латину, до того ж його рекомендував сам кюре. Хоча деякі сумніви відносно його добропорядності у пана де Реналя все ж таки лишалися, бо молодий Жульєн Сорель був улюбленцем старого лікаря, кавалера ордена Почесного легіону, теж, скоріш за все, таємного агента лібералів, оскільки був учасником наполеонівських походів.

Про своє рішення мер повідомив дружину. Пані де Реналь, висока, статурна жінка, вважалася першою красунею. У її вигляді, у манері триматися було щось простодушне і юне. Її наївна грація, якась прихована пристрасність могли б, мабуть, полонити серце парижанина. Але якщо б пані де Реналь дізналася, що здатна справити враження, то згоріла б від сорому. Гучну славу її доброчесності принесли безплідні залицяння пана де Вально. А позаяк вона уникала у Вер'єрі будь-яких розваг, то про неї стали говорити, що вона надто хизується своїм походженням. Пані де Реналь же хотілося лише одного — щоб ніхто не заважав їй блукати її чудовим садом. Це була проста душа: вона ніколи не засуджувала свого чоловіка і не могла зізнатися самій собі, що їй з ним нудно, адже не уявляла, що між подружжям можуть бути інші, більш ніжні стосунки.

Батько Сорель надзвичайно здивувався, а ще більше зрадів пропозиції пана де Реналя відносно Жульєна. Він ніяк не міг зрозуміти, заради чого такій поважній людині могло спасти на думку взяти до себе його дармоїда-сина та ще запропонувати триста франків на рік зі столом й одягом.

Підійшовши до своєї майстерні, батько Сорель не знайшов Жульєна біля пили, де йому належало бути. Син сидів верхи на кроквах і читав книжку. Нічого більш ненависного для старого Сореля не було. Він ще міг вибачити Жульєну його миршаву будову, яка була малопридатною для фізичної роботи, але ця пристрасть до читання виводила його з себе: сам він читати не вмів. Потужний удар вибив книжку з рук Жульєна, а другий удар обрушився йому на голову. Увесь у крові, Жульєн зіскочив на землю; його щоки палали. Це був невисокий юнак років вісімнадцяти, доволі тендітний, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і каштановим волоссям. Великі чорні очі, які в хвилину спокою блищали розумом і вогнем, зараз горіли найлютішою ненавистю. Стрункий і гнучкий стан юнака свідчив скоріше про спритність, ніж про силу. З найранніших років його замислений вигляді надмірна блідість наводили батька на думку, що його сип не жилець на білому світі, а якщо й виживе, то стане для родини тягарем. Усі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька.

Жульєн ніде не вчився. Відставний лікар, до якого він прив'язався всім серцем, навчив його латині й історії. Помираючи, старий заповідав хлопчику свій хрест Почесного легіону, рештки маленької пенсії і тридцять—сорок томів книжок.

Наступного дня старий Сорель відправився в дім мера. Побачивши, що панові меру прямо-таки кортить здобути його сина, хитрий старий домігся того, щоб утримання Жульєна було підвищено до чотирьохсот франків на рік.

Тим часом Жульєн, дізнавшись, що його очікує посада вихователя, ще вночі пішов з дому, вирішивши сховати в надійне місце свої книжки і хрест Почесного легіону. Він відніс усе це до свого приятеля Фуке, молодого лісоторговця, що мешкав високо в горах.

Слід сказати, що рішення стати священиком він прийняв не дуже давно. З самого дитинства Жульєн марив військовою службою. Потім, уже підлітком, він із завмиранням серця слухав оповіді старого полкового лікаря про битви, в яких той брав участь. Але коли Жульєну виповнилося чотирнадцять років, він побачив, яку роль в оточуючому його світі відіграє церква.

Він припинив говорити про Наполеона і заявив, що збирається стати священиком. Його постійно бачили з Біблією в руках; він заучував її напам'ять. Перед добрим старим кюре, що наставляв його в богослов'ї, Жульєн не дозволяв собі виказувати інших почуттів, окрім благочестя. Хто б міг подумати, що в цьому юнакові з лагідним дівочим обличчям чаїлася непохитна рішучість витерпіти все, щоб пробити собі дорогу, а це перш за все означало вирватися з Вер'єра; батьківщину свою Жульєн ненавидів.

Він повторював собі, що Бонапарт, невідомий і бідний поручик, став володарем світу за допомогою своєї шпаги. За часів Наполеона військова доблесть була необхідною, але тепер усе змінилося. Тепер священик у сорок років отримує платню втричі більшу, ніж найвідоміші наполеонівські генерали.

Але одного разу він все ж таки видав себе раптовим спалахом того вогню, що томив його душу. Якось на обіді, у колі священиків, де його відрекомендували як справжнє диво премудрості, Жульєн раптом почав палко звеличувати Наполеона. Щоб покарати себе за необачність, він прив'язав до грудей праву руку, удавши, немовби вивихнув її, і ходив так цілих два місяці. Після цієї, ним же самим вигаданої, кари він пробачив себе.

Пані де Реналь не подобалася ідея чоловіка. Вона уявляла собі грубого нечепуру, що буде кричати на її коханих хлопчиків, а може, навіть сікти. Але вона була приємно здивована, побачивши селянського переляканого парубка, зовсім ще хлопчика, з блідим обличчям. Жульєн же, побачивши, що красива й нарядна пані називає його "добродій", ласкаво розмовляє з ним і просить не сікти її дітей, якщо вони не будуть знати уроків, просто розтанув.

Коли весь її страх за дітей остаточно розсіявся, пані де Реналь із здивуванням помітила, що Жульєн надзвичайно красивий. її старшому сину було одинадцять, і вони з Жульєном могли стати товаришами. Юнак зізнався, що вперше входить до чужого дому і тому потребує її протегування. "Пані, я ніколи не буду бити ваших дітей, присягаюся вам перед Богом",— вимовив він і насмілився поцілувати їй руку. Її дуже здивував цей жест, і тільки потім, подумавши, вона обурилася.

Мер видав Жульєну тридцять шість франків за перший місяць, узявши з нього слово, що з цих грошей старий Сорель не отримає жодного су і що відтепер юнак не буде бачитися з рідними, чиї манери не підходять для дітей де Реналя.

Жульєну пошили новий чорний одяг, і він постав перед дітьми, немов утілена поважність. Тон, яким він звернувся до дітей, уразив пані де Реналь. Жульєн сказав їм, що буде навчати їх латині, і продемонстрував свою дивовижну здатність читати напам'ять цілі сторінки із Священного Писання, причому з такою легкістю, немовби він говорив рідною мовою.

Незабаром титул "добродій" закріпився за Жульєном — віднині навіть слуги не насмілювалися заперечувати його право на це. Не минуло й місяця після появи в домі нового вихователя, як уже сам пан де Реналь почав ставитися до нього з повагою. Старий кюре, який знав про захоплення юнака Наполеоном, не підтримував жодних відносин з паном до Реналем, тому вже ніхто не міг видати їм давню пристрасть Жульєна до Бонапарта; сам же він говорив про нього не інакше як з огидністю.

Діти обожнювали Жульєна; він же не відчував до них ніякої любові. Холодний, справедливий, безпристрасний, але тем не менш любимий, бо його поява розсіяла скуку в домі, він був добрим вихователем. Сам же він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди його допустили до самого краєчку столу.

Свою пані юний гувернер вважав красунею і разом з тим ненавидів за її вроду, вбачаючи в цьому перешкоду на своєму шляху до процвітання. Пані де Реналь належала до числа тих провінціалок, які попервах можуть здаватися дурненькими. Вона не мала жодного життєвого досвіду, не намагалася блиснути в розмові. Наділена тонкою і гордою душею, у своєму несвідомому прагненні до щастя вона часто-густо просто не помічала того, що робили ці брутальні люди, якими оточила її доля. Вона не виявляла жодної цікавості до того, що говорив або робив ЇЇ чоловік. Єдиним, на що, по суті, вона звертала увагу, були її діти.

Брутальний сміх, знизування плечима та яка-небудь заяложена фраза щодо жіночих примх — ось усе, що вона отримувала у відповідь, коли в перші роки шлюбу намагалася поділитися своїми почуттями з чоловіком.