Містер Домбі був чоловік суворий. Усе, чого він жадав, — щоб могла торгувати його фірма "Домбі і син". Так називалася фірма його батька, яку він успадкував. Фірма була. Він сам, містер Домбі, був. Але сина не було. Та ось нарешті народила дружина йому сина. Між містером Домбі та його жінкою не було кохання. Він оженився, щоб мати сина — компаньйона та спадкоємця. Першою народилася у сім'ї дівчинка, Флоренс. На початку твору їй шість років. Батько зневажає доньку, бо для фірми вона — непотріб.
Після народження сина лікар повідомляє, що місіс Домбі, певне, незабаром помре. Так воно і сталося.
Хлопчику дали ім'я Поль.
Це був сумний та хворобливий хлопчисько. Він дуже любив єдине лагідне створіння — сестру. Батько був цим незадоволений і віддав його до пансіону місіс Піпчин. Вона не любить дітей, ставиться до них дуже суворо і майже нічого не навчає.
Мрійна та чутлива дитина розчаровує батька, який хоче, щоб син став поважною діловою людиною.
Поля це засмучує. В іншому пансіоні його голову забивають безглуздою латиною та іншими непотрібними знаннями. Люди, що приставлені вчити дітей та піклуватися про них, зовсім не розуміють дитячої душі. Тільки Флоренс, розумна, дбайлива та ніжна, справді любить братика. Вона вчить разом з ним науку, він усе розуміє та навіть зацікавлюється наукою. Але хлопчику не вистачає прогулянок, сміху, радості життя.
На канікули Поля привозять додому зовсім хворого. Йому здається, що батько, побачивши його, заплакав. Але це не так. Містер Домбі був тільки розчарований: спадкоємець не виправдав його сподівань.
Поль помирає в обіймах сестри, яка скрашує його останні хвилини.