Михайло Булгаков — Майстер і Маргарита (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 14 з 18

Підписана була довідка так: "Бегемот". Навіть Варенуха був відпущений, тільки Азазелло узяв з нього слово, що він не буде грубіянити і брехати по телефону.

"Отож ви знову у арбатський підвал? А хто ж закінчить роман?.." — запитав Воланд. Та майстер відмовлявся його дописувати. "Ваш роман ще принесе вам несподіванки..." — передрік Воланд. На згадку про себе він подарував Маргариті золоту підкову. Вони попрощалися і вирушили додому: Маргарита в чорному плащі, майстер у лікарняному халаті. Вони затрималися на сходах, бо Маргарита Миколаївна забула підкову, повернулася і побачили ту саму Аннушку, що пролила масло.

Аннунжа, яку всі у будинку прозивали чумою за здатність зчиняти скандали, із подивом дивилася, як згори, з квартири №50, бігли чоловік у самій білизні, що вилетів у вікно догори ногами, чоловік з борідкою і поросячим обличчям, потім третій, у толстовці, потім хтось хромий у чорній шапочці, якого вела дамочка у чорній рясі та подертих черевиках. За ними йшли зовсім гола дамочка із валізою у руках, біля якої йшов здоровезний чорний котяра, та невисокий чужоземець з кривим оком, який накульгував. "Оце так квартира!" — подумала Аннушка і тут почула, як щось впало на підлогу. Тільки-но компанія зійшла, вона почала нишпорити у напівтемряві і знайшла щось у серветці. Та один з тих, хто проходив повз неї, повернувся і став вимагати підківку із серветкою. Аннушка віддала знайдене і почула: "Я вам якнайглибше вдячний, мадам. Мені ця підківка дорога як пам'ять. Ось вам двісті рублів за знахідку..." Іноземець миттю опинився внизу і гукнув звідти: "Як щось знайдеш, стара відьмо, здавай у міліцію, а не ховай за пазуху!" Аннушка виглянула у двір, але там вже нікого не було...

За годину у підвалі маленького будиночка у першій кімнаті все було так само, як до тієї страшної ночі минулого року. На столі під оксамитовою скатертиною, під лампою з абажуром, стояли конвалії. За столом сиділа Маргарита і тихо плакала від пережитого. Рукопис, знищений вогнем, був перед нею. У сусідній кімнаті спав майстер.

Маргарита знайшла місце, яке перечитувала перед побаченням з Азазелло. Майнула навіть думка, що все це чаклунство, що зараз усе щезне... Маргарита шелестіла аркушами, розгладжувала їх, цілувала...

"...Пітьма, що надійшла з Середземного моря, накрила ненависне прокураторові місто..."

Розділ 25

ЯК ПРОКУРАТОР НАМАГАВСЯ ВРЯТУВАТИ ІУДУ З КИРІАФА

Пітьма, що надійшла з Середземного моря, накрила ненависне прокураторові місто. Щезли висячі мости, опустилася з неба хлань і залила крилатих богів над гіподромом, Хасмонейський палац, караван-сараї, провулки, ставки... Пропав Єршалаїм — велике місто, наче його і не було на світі. Все пожерла пітьма... Дивовижну хмару пригнало з моря чотирнадцятого дня весняного місяця нісана. Мерехтливі спалахи викликали з безодні палац Ірода Великого, страхітливі безокі золоті статуї шугали в чорне небо. Знову зникав небесний вогонь і важкі удари грому заганяли золотих ідолів у пітьму.

Злива хлинула несподівано, гроза перейшла в ураган, який шматував сад, де розмовляли колись прокуратор і первосвященик. На балкон під колони заносило зірвані троянди, листя магнолій... У цей час під колонами перебував лише прокуратор.

Він лежав на ложі біля низенького столу з наїдками і вином у карафках. Коло ніг прокуратора була кривава калюжа з розбитої карафки. Прокуратор сам наливав собі вино в чашу, пив довгими ковтками, кришив хліб і глитав маленькими шматочками, висмоктував устриць, жував лимон...

Минув якийсь час, завіса води почала тоншати. Ураган слабшав. Удари грому і блискавиці рідшали. Грозу відносило до Мертвого моря. До слуху прокуратора дійшли звуки сурм і цокіт копит — солдати поверталися з Лисої Гори. Почулися довгоочікувані кроки перед самим балконом. Чоловік у каптурі перейшов сад і ступив на мозаїчну підлогу балкона.

"Прокураторові здоров'я і радості!" — почув прокуратор латиною. Той, що прийшов, був геть мокрий. Йому висушили волосся, перевдягнули у багряний військовий плащ і перевзули у сухі сандалії.

Сонце повернулося в Єршалаїм. Фонтан ожив, голуби вибралися на пісок. Червону калюжу було витерто. Подали м'ясо. Пілат частував прибульця вином і наїдками. Чоловік був середнього віку, з приємним округлим лицем, м'ясистим носом і маленькими очима. Він похвалив тридцятилітнє прокураторове вино. Пили за кесаря, батька римлян — хай пошле йому бог довге життя. Прокуратор признався, що не любить Єршалаїм — найвідразніше місце на землі, не любить його свята, його магів, химерників, чарівників, зграї богомольців... Страшенно нудно чекати якогось кровопролиття!

Потім прокуратор наказав звітувати про страту — чи не виказував хто непокору, чи переконався гість у тому, що смерть засуджених дійсно настала? Гість відповів, що всім дали трунок, та Га-Ноцрі відмовився його пити — подякував та сказав, що не звинувачує нікого за те, що відібрано його життя. Поводився по-дивацькому: намагався зазирнути в очі то одному, то іншому, усміхався розгубленою посмішкою...

Прокуратор пожалкував, що не можна виявити прибічників Га-Ноцрі, і зажадав, щоб страченого поховали якнайшвидше і таємно. Розпитував про якогось Іуду з Киріафа, який начебто дістав гроші за те, що пригощав в себе божевільного страченого. Іуда — молодий і вродливий з великою хіттю до грошей... Прокуратор поділився з гостем своїм передбаченням: Іуду заріжуть цієї ночі! Нібито хтось з друзів Га-Ноцрі, обурений зрадництвом цього міняли з Киріафа, змовився забити зрадника сьогодні вночі, а гроші повернути первосвященикові із написом: "Повертаю кляті гроші". Прокуратор наказав охороняти Іуду, якого, безумовно, заріжуть сьогодні. Пілат згадав навіть про гроші, які начебто взяв у свого гостя під час виїзду, щоб винагородити натовп. Він зажадав звіту про погребіння Га-Ноцрі і вирішення справи Іуди з Киріафа...

Сонце вже сіло, настали сутінки.

Розділ 26

ПОХОВАННЯ

Можливо, сутінки були причиною того, що прокуратор круто перемінився — ніби постарів, згорбився, занепокоївся. Наближалася святкова ніч. Вже вдруге найшла на нього туга. Від болю лишився лише спомин. Він прагнув оманути себе.

Свиснув собаці на ім'я Банга. Пес зіп'явся на задні лапи, передні закинув на плечі хазяїну, лизнув йому щоку, влігся біля ніг. Пес ніби збагнув, що хазяїна спіткала біда. Він втішав свого господаря, намагався всі нещастя зустрінути вкупі з ним...

Прокураторів гість, якого звали Афраній, попрямував у город і легко розшукав вуличку, яку називали Грецькою. Зайшов до крамниці, у якій торгували килимами, покликав жінку на ім'я Ніза. За п'ять хвилин він вже пішов, а Ніза хутко перевдяглася і крикнула служниці, що йде до Енанти.

У той час на подвір'я Каїфи йшов красень-молодик. Його обігнала тендітна жінка, яка йшла, ніби пританцьовуючи, обходячи молодика, на мить відкинула покривало... Молодик кинувся наздоганяти її. Він запитав, куди Ніза так поспішає, на що вона відповіла, що йде за місто, послухати соловейків. Молодик напросився супроводжувати вродливицю. Вона, побоюючись, що їх побачать разом, прошепотіла, куди саме йде — в Гефсиманію. Домовилися зустрітися в гроті.

Забувши, куди йшов, молодик кинувся до Гефсиманської брами. Дорога попід садами була безлюдною. Він намагався почути тихий шепіт води у гроті і тихо покликав Нізу... та замість чарівної жінки на дорогу вистрибнула чоловіча постать. Іуда сіпнувся і скрикнув.

"Скільки дістав? Кажи!" — запитала постать. "Тридцять тетрадрахм! Ось гроші! Беріть усі, та лишіть живим!" За спиною Іуди блискавично злетів ніж і вдарив під лопатку. Тіло його вдарилося об землю... Три тіні хитнулися і зникли. Вже за кілька секунд на дорозі нікого не було. Весь Гефсиманський сад гримів солов'їним співом. Куди поділися двоє Іудиних вбивць, не знає ніхто. А третій подався на берег Кедрону, сів на коня, перевдяг свій плащ і через південну браму в'їхав до Єршалаїма.

Місто було залито святковими вогнями. Над храмом палали небачені п'ятисвіччя. В середині палацу Ірода Великого панували морок і тиша. Прокуратор ліг, та сон не брав його. Десь опівночі сон зрештою змилувався над ігемоном. Ванга скочив в постіль і ліг поруч...

Зі сходів до ґанку пролягла місячна смуга. Він рушив по світляній дорозі — разом з Вантою та мандрівним філософом. Їхня суперечка була цікава і нескінченна... Прокуратор навіть подумав, що страти не було...

"Ми тепер будемо завжди разом..." — казав уві сні дивний філософ. Сон прокуратора перервав Марк Щуролуп, який сповістив про прибуття очільника таємної охорони. Пілат наказав покликати його і вийшов до саду. Місяць непокоїв його.

Афраній, а це був він, пересвідчившись, що на балконі нікого немає, тихо доповів: "Віддайте мене під суд, прокураторе. Я не зумів вберегти Іуду з Киріафа. Його зарізали..."

Він витяг з-під плаща мішок з грішми, який підкинули у дім первосвященика, — тридцять тетрадрахм... Переконавшись, що справу зроблено, Пілат почав скаржитися, що погано спить, а уві сні гуляє місячним променем. Потім запитав, де очільник шукатиме зарізаного Іуду з Киріафа. У відповідь він почув, що шукатиме у Гефсиманському саду, бо там темно, відлюдно, а в місті його точно немає. Зійшлися на тому, що це дуже загадковий випадок, мабуть, у ньому замішана жінка... Афраній заперечував: жінок не було. Мабуть, Іуда хотів заховати свої гроші саме там, у Гефсиманії, у захищеному і відлюдному місці... То ж треба починати негайно шукати вбивць. Афраній добре розумів натяки.

Насамкінець Пілат натякнув на чутки, які поповзуть містом...

Заговорили про поховання страчених. Афраній розповідав, що у той час, коли він переймався справою Іуди, сторожа дісталася пагорба і... одного тіла не знайшла.

Пілат здригнувся, почувши це, і слухав дуже уважно. Афраній розповів про Левія Матвія, який відніс страченого Га-Ноцрі у печеру і кричав, що хоче поховати його. Левія заспокоювали: тіло буде поховане. Погребом керував помічник Толмай. Тіла відвезли до глибокої ущелини на північ від Єршалаїма, викопали яму і поховали всіх страчених. На пальці мерцям натягли каблучки: Ієшуа з одним карбом, Дісмасові — з двома, Гестасові — з трьома...

Прокуратор зажадав побачити Левія Матвія і Толмая.

Левій — чоловік років під сорок, чорний, обірваний, дивився по-вовчому Він був стомлений і хитався, відмовлявся сидіти, їсти...

Прокуратор зажадав побачити той ніж, який Левій Матвій украв, аби розрізати мотуззя на Ієшуа, та хартію, у яку Левій записував слова Ієшуа.

12 13 14 15 16 17 18

Інші твори Михайла Булгакова скорочено: