Вони пішли між колонами і нарешті дістались якоїсь іншої зали, в котрій чомусь пахло лимонами. Коров'єв порадив їй ніколи нічого не боятися і сказав, що бал буде бучний. Приїдуть особи, влада яких колись була дуже велика, але усі вони дуже малі у порівнянні з мессіром. До того ж він сказав, що Маргарита й сама — королівської крові.
"О королево, питання крові — найскладніші питання у світі! — сказав Коров'єв. — І якби розговорити декотрих прабабусь, а особливо тих, що мали репутацію скромниць, предивні таємниці розкрилися б. Я ані трохи не схиблю, якщо, кажучи про це, нагадаю примхи тасованої колоди карт. Є речі, у яких цілковито неспроможні ані бар'єри між станами, ані кордони між державами. Вгадайте: одна з французьких королев, що жила в шістнадцятому сторіччі, напевно, страшенно вразилася б, якби хтось сказав їй, що її премилу прапрапраправнучку я через багато літ вестиму під руку в Москві бальними залами... Але ми прийшли!"
Коров'єв задув свою лампадку, і вона зникла в нього з рук... Двері розчинилися. Кімната була дуже невелика. Маргарита побачила дубове ліжко з брудними простирадлами і подушкою. Перед ліжком стояв дубовий на різьблених ніжках стіл, на якому містився канделябр із гніздами у вигляді пташиних лап із кігтями. У цих семи золотих лапах горіли товсті воскові свічі. На столику була велика шахівниця з фігурками, надзвичайно мистецьки виробленими... У кімнаті тхнуло сіркою та смолою.
Серед присутніх Маргарита одразу впізнала Азазелло, який тепер був зодягнутий у фрак і стояв коло спинки ліжка. Гола відьма, Гелла, котра так збентежила буфетника Вар'єте, сиділа на килимку коло ліжка, мішаючи щось в каструлі.
Окрім них у кімнаті був ще величезний чорний котяра, який сидів на високому табуреті перед шаховим столиком і тримав у правій лапі шахового коня. Гелла підвелася і вклонилася Маргариті. Те саме зробив і кіт, зіскочивши з табурета, ... шаркаючи правою задньою лапою. Він упустив коня і поліз за ним під ліжко.
На ліжку сидів той, кого ще зовсім недавно бідолашний Іван на Патріарших переконував у тому, що диявола не існує.
Два ока уп'ялися Маргариті в обличчя. Праве із золотою іскрою на дні, ліве — порожнє і чорне, як вузьке вушко голки, ніби вихід у бездонну криницю. Воландове обличчя було скошене набік, правий кутик рота відтягнуто донизу, на великому лобі були зморшки. Шкіру ніби навічно спалила смага.
Воланд був у самій нічній довгій сорочці, брудній і залатаній на лівому плечі. Одну ногу він підібгав під себе, другу витягнув на ослінчик. Коліно цієї темної ноги Гелла натирала якоюсь маззю. Ще розгледіла Маргарита на розкритих безволосих грудях Воланда вирізаного з чорного каменя жука на золотому ланцюжку і з якимись письменами на спинці. Коло Воланда на ліжку стояв дивовижний, наче живий і освітлений з одного боку сонцем, глобус.
"Вітаю вас, королево, і прошу дарувати мені оцей домашній убір..." — голос Воланда був низький і хрипкий. Він узяв з ліжка довгу шпагу. Нахилився, поворушив під ліжком і сказав: "Вилізай! Партія відміняється. Прибула гостя!"
Маргарита заперечила: не треба переривати гру. Шахові журнали заплатили б добрячі гроші, аби тільки дістати змогу її надрукувати. Воланд сказав до себе: "Так, має рацію Коров'єв! Як примхливо тасується колода! Кров!"
Він простягнув руку і поманив до себе Маргариту, посадив на ліжко поруч з собою: "Ну, якщо ви так чарівливо люб'язні, а я нічого іншого не чекав, так будьмо без церемоній... — Він нахилився до краю ліжка і крикнув: — І довго буде тривати оце блазенство під ліжком? Ні, я бачити не можу цього блазня. Подивіться, що він там, під ліжком, зробив із собою!" — Викачаний у пилюці кіт, стоячи на задніх лапах, тим часом вклонявся Маргариті. Тепер на шиї кота опинилася біла краватка-метелик, а на грудях перламутровий дамський бінокль на ремінці. Окрім того, вуса кота було визолочено...
"Шах королю", — сказав Воланд. "Будь ласка..." — кіт почав дивитися на дошку у бінокль.
Воланд представив Маргариті свій почет: оцей, що клеїть дурня, — кіт Бегемот, з Азазелло та Коров'євим Маргарита вже була знайома, слугиня Гелла — метка і кмітлива. "Оце й усі — товариство невелике, розмаїте і нелукаве..." — Воланд замовк і почав повертати перед собою свій глобус, вироблений так майстерно, що сині океани на ньому ворушилися, а шапка на полюсі лежала, неначе справжня, крижана і сніжна.
На шахівниці тим часом живі фігури змішалися: знервований король у білій мантії тупцював на клітинці, здіймаючи у відчаї руки, троє білих пішаків з алебардами розгублено дивилися на офіцера, що розмахував шпагою і вказував уперед, де у суміжних клітинах було видно чорних вершників Воланда.
Бегемот програвав. Він почав корчити гримаси і підморгувати своєму королю, роблячи усілякі витівки. "Нічого не допомагає", — докинув Коров'єв. "Ну, і довго це триватиме? Шах королю. Король на клітинці Г-два", — не дивлячись на дошку, сказав Воланд. Він бачив, що кіт махлює...
"Підлотник... ти здаєшся чи ні?" — гукнув пронизливим голосом Воланд. Кіт поклав лікті на стіл, уткнув вуха в лапи і почав думати. Нарешті він сказав: "Здаюсь. Але виключно тому, що не можу грати в атмосфері цькування з боку зловмисників!" — він підвівся, і шахові фігурки полізли в скриньку.
Потім Маргарита втирала у хворе Воландове коліно якесь гаряче вариво, яке палило руки... Воланд запитав, чи є в неї якась печаль, яка труїть душу? "Ні, мессіре, нічого цього немає", — відповіла розумниця Маргарита.
"Кров — великий чинник", — невідомо чому весело сказав Воланд і показав їй свій глобус: "Ось берег океану... Він наливається вогнем... Там почалася війна. Якщо ви наблизите очі, ви побачите й подробиці..."
Тут Азазелло примітив сторонніх — кнура та Наташу. Воланд дозволив їй залишитися коло Маргарити, а кнура наказав відправити на кухню. "Тут непорозуміння, вона, бачите, мазнула його кремом..." — заступилася Маргарита. "Хто його різатиме? Хай посидить разом із кухарями, оце й усе! Не можна ж пустити його у бальну залу!" — відповів Воланд.
Азазелло нагадав, що надходить північ. Воланд запросив: "Прошу вас... Наперед вдячний вам. Не розгублюйтесь і нічого не бійтеся. Нічого не пийте, окрім води..."
Маргарита піднялася з килимка, і тоді в дверях виник Коров'єв.
Розділ 23
ВЕЛИКИЙ БАЛ У САТАНИ
Надходила північ, доводилося поспішати. Маргарита невиразно бачила довколишнє. Запам'яталися свічки і самоцвітний якийсь басейн. Коли Маргарита стала на дно басейну, Гелла і Наташа, що допомагали їй, обдали Маргариту якоюсь гарячою, густою і червоною рідиною. Маргарита відчула солоний смак на губах і зрозуміла, що її миють кров'ю. Кривава мантія змінилася густою трояндовою олією. Потім Маргариту кинули на кришталеве ложе і стали до блиску розтирати якимось великим зеленим листям. Тут з'явився кіт і заходився допомагати.
Маргарита не пам'ятає, хто пошив їй із пелюсток білої троянди черевички і як ці черевички самі собою позастібалися золотими пряжками. Якась сила підкинула Маргариту і поставила перед дзеркалом, в її волоссі сяйнула королівська діамантова корона. Звідкілясь узявся Коров'єв і повісив на груди Маргариті важке, в овальній оправі зображення чорного пуделя на ланцюгу...
"Нічого, нічого! — вимовляв Коров'єв. — Дозвольте, королево, дати вам останню пораду. Гості будуть різні, але жодному, королево Марго, ані тіні переваги! Помітить, помітить у ту ж мить! Треба полюбити його, полюбити, королево! Сторицею буде винагороджена за це господиня балу. І ще: не проминіть жодного! Хоча б усмішечку, як не стане часу кинути слово, хоча б легесенький порух голови. Все, що завгодно, аби не брак уваги. Від цього вони захиріють..."
Тієї ж миті Маргарита в супроводі Коров'єва і Бегемота ступила в цілковиту темряву...
"Бал!" — пронизливо верескнув кіт, Маргарита скрикнула. Бал вибухнув світлом, а водночас звуком і запахом. Маргарита побачила себе в тропічному лісі.
Потім невисока стіна білих тюльпанів виросла перед Маргаритою, за нею вона побачила незліченні вогники і Перед ними білі груди й чорні плечі людей, зодягнутих у фраки. Оркестр у добрих півтори сотні музик грав полонез.
Чоловік у фракові, який вивищувався над оркестром, побачивши Маргариту, зблід, заусміхався і враз помахом руки підвів весь оркестр. Він вклонився низько, широко розкинувши руки, і Маргарита помахала йому рукою. "Гукніть йому: "Вітаю вас, королю вальсів!"", — прошепотів Коров'єв.
Маргарита вигукнула це і подивувалася тому, що голос її перекрив оркестр. Чоловік від щастя скинувся і ліву руку приклав до грудей... Тут були лише світової слави музики. Ліворуч, за першим пультом скрипок був В'єтан... "Диригент — Йоганн Штраус! — закричав кіт. — І хай мене повісять на ліані, якщо на якомусь балу будь-коли грав такий оркестр!.."
У наступній залі не було колон, замість них стояли стіни червоних, рожевих, молочно-білих троянд — з одного боку, а з другого — стіна японських камелій. Поміж цих стін били, шумуючи, фонтани, і шампанське вирувало бульбашками в трьох басейнах, серед яких один був прозоро-бузковим, другий — рубіновим, третій — кришталевим. У стіні проступив вилом і на ньому на естраді гарячкував чоловік у червоному з ластів'ячим хвостом фраці. Перед ним нестерпно надсаджувався джаз. Угледівши Маргариту, диригент зігнувся перед нею і верескнув: "Алілуя!"
Нарешті вилетіли у передпокій. Очі тут сліпли від світла, що лилося з кришталевих виногрон. Маргариту поставили на чільне місце. Коров'єв і Азазелло стояли біля них в парадних позах. У спину віяло холодом — з мармурової стіни позад Маргарити било шумуюче вино і стікало у крижаний басейн. Коло лівої ноги вона чула щось тепле і кошлате. Це був Бегемот.
Зі здоровенного каміна вискочила шибениця, на якій теліпався труп. Він зірвався з мотузки і з нього вискочив чорноволосий красень у фраку та в лакованих черевиках — пан Жак з дружиною. "Рекомендую вам, королево, це один з найцікавіших чоловіків! Фальшувальник грошей, державний зрадник, непоганий алхімік. Уславився тим, що отруїв свою коханку!"
Маргарита подивилася вниз і побачила, як щезли у бічному ході шибениця і труна. Потім з каміна з'явився безголовий, з відірваною рукою, скелет і перетворився на чоловіка у фраку.
"Королева у захваті!" — кричав Коров'єв.