Вона перемінилася не тільки зовні. Тепер у ній у всій, у кожній часточці тіла збулькувала радість, і вона відчувала, як ці бульки поколюють і лоскочуть усе її тіло. Маргарита відчула себе вільною від усього і збагнула, Що сталося саме те, про що їй вранці говорило передчуття. І що вона покидає віллу і своє дотеперішнє життя назавжди.
І вона, оголена, стала підлітати час від часу в повітря, потім перебігла до чоловікового кабінету. На вирваному з нотатника аркушику вона написала:
"Прости мене і якнайшвидше забудь. Я від тебе йду навіки. Не шукай мене, це марна справа. Я стала відьмою від горя і біди, що впали на мене. Мені час. Прощавай.
Маргарита".
Потім Маргарита прилетіла в спальню. "Як ви це робите, Маргарито Миколаївно?" — здивувалася Наташа. "Це крем! Крем, крем!" — відповіла Маргарита.
...У цей час звідкись із іншого боку провулка, з відчиненого вікна, вирвався і полетів гучний віртуозний вальс, і почувся гуркіт машини, яка підкотилася до воріт. Маргарита нетерпляче чекала дзвоника Азазелло... А коли він зателефонував, відповіла: "Любий, любий Азазелло!"
"Вже час! Вилітайте. Коли будете пролітати над ворітьми, прокричіть: "Невидима!" Потім політайте над містом, а там на південь, геть з міста, і просто на річку. На вас чекають!" — сказали в слухавці.
Маргарита повісила слухавку, і тієї миті в сусідній кімнаті щось дерев'яно застукало і почало битись у двері. Маргарита розчахнула їх, і щітка для підлоги, щетиною догори, танцюючи, влетіла в спальню. Маргарита верескнула від захвату і вискочила на щітку верхи. Тут тільки у вершниці промайнула думка, що вона в цій метушні забула одягтися. Вона скоком дісталася до ліжка і схопила якусь блакитну сорочку. Змахнувши нею, як штандартом, вона вилетіла у вікно.. І вальс над садом загримів ще гучніше.
"Прощавайте назавжди! Я відлітаю!" — гукала Маргарита. Тут вона усвідомила, що сорочка їй ні до чого і залишилася голою... "Прощавай, Наташо!" — прокричала Маргарита і смикнула щітку. "Невидима! Невидима!" — ще гучніше крикнула вона і поміж віттям клена, яке вдарило її по обличчю, понад ворітьми вилетіла у провулок. І слідом за нею полетів неймовірно шалений вальс.
Розділ 21
ПОЛІТ
Невидима і вільна! Невидима і вільна! Пролетівши своїм провулком, Маргарита потрапила у наступний... Третій провулок вів просто до Арбату.... Вона трохи промахнулася і плечем вдарилася об якийсь світляний диск... У кінці провулка її увагу привернуло пишне громаддя восьмиповерхового будинку. "Дім Драмліту". Узявши щітку під пахву, Маргарита увійшла у двері і побачила поряд із ліфтом чорну велику дошку, а на ній номери квартир і прізвища мешканців. Піднявшись у повітря вище, вона нетерпляче почала читати прізвища: Хустов, Двобратський, Квант, Бескудніков, Латунський...
"Та це ж він занапастив майстра! Латунський — вісімдесят чотири..." — сказала собі Маргарита. І почала шукати, де живе Латунський. Ось наліво — 82, направо — 83, ще вище, наліво — 84! Ось і картка "О. Латунський"".
Маргарита зіскочила зі щітки, подзвонила раз, другий, третій. Ніхто не відчиняв. Тоді Маргарита повернулася назад, визначаючи вікна квартири саме Латунського. Впевнившись, вона піднеслася у повітря і за кілька секунд вже входила в розчинене вікно до неосвітленої кімнати... Кажуть, що й досі критик Латунський блідне, згадуючи той жахливий вечір і святобливо вимовляє ім'я Берліоза...
...Коли Маргарита повернулася з кухні, у неї у руках був важкий молоток. Гола й невидима Маргарита стримувала себе, руки її трусилися від нетерплячки. Старанно націлившись, Маргарита вдарила по клавішах рояля, і по всій квартирі загучав перший жалібний зойк. Надривно лунав ні в чому не винний беккерівський кабінетний інструмент. Клавіші в ньому провалювалися, кістяні накладки відскакували... Інструмент гув, хрипів, дзвенів, вив. Зі звуком револьверного пострілу тріснула під ударом молотка верхня полірована дека. Важко дихаючи, Маргарита рвала і м'яла молотком струни...
У ванній вже бігла вода. З кухні в коридор уже мчав потік. Шльопаючи босими ногами у воді, Маргарита відрами носила воду з кухні в кабінет критика і виливала її в шухляди письмового столу. Розламавши молотком дверцята шафи в кабінеті, витягла у спальні із дзеркальної шафи костюм критика і втопила його у ванні. ІІовну чорнила чорнильницю вилила в пишно підбите двоспальне ліжко. Руйнування, які вона вчиняла, давали їй гостру насолоду...
...Коло будинку вирувало. Бігали і щось вигукували люди. Серед них уже мелькали міліціонери... Але подальше вже не цікавило Маргариту. Примірявшись, щоб не зачепитися за якийсь дріт, вона міцніше затисла щітку і вмить опинилась вище нефортунного будинку. Провулок під нею похилився набік і провалився вниз. Маргарита ще пришвидшила щітку, і все скупчення дахів кануло під землю, а замість нього з'явилося озеро тремтливих електричних вогнів... За секунду Маргарита помітила, що вона сам на сам з місяцем, який летів вище і лівіше від неї...
Тієї ж миті Маргариті сяйнула думка, що даремно вона так несамовито жене щітку. І що вона позбавляє себе змоги бодай що розгледіти. Маргарита нахилила щітку щетиною вперед і, уповільнившись, пішла до самої землі. Маргариту вже обдавало пахощами зазеленілих лісів. Вона летіла над самісінькими туманами росяного лугу, потім над ставком... Важкий шум розпорюваного повітря почувся позаду. Маргариту наздогнала Наташа.
Вона гола-голісінька, намащена Маргаритиним кремом, з розвіяним за вітром волоссям, летіла верхи на гладкому кнурові, який затис у передніх лапах портфель. Добре приглянувшись, Маргарита. впізнала у кнурові сусіда, Миколу Івановича. "Серденько, Маргарито Миколаївно! Королева моя французька, адже я і йому намазала лисину, і йому! Та ж і ми хочемо жити і літати! Простіть мене, повелителько, та я не повернуся, ні за що не повернуся!"
Далі вони полетіли разом...
Маргарита продовжувала летіти повільно в пустельній і невідомій місцевості. Вона відчувала близькість води і здогадувалася, що мета недалеко. Сосни розійшлися, і Маргарита тихо підлетіла до крейдяного урвища. За ним унизу в тіні лежала ріка. Тріпотіло світло від вогнища, снували якісь постаті. Здавалося, що звідти долинає якась веселенька музика.
Маргарита зіскочила з урвища і швидко дісталася до води. Вода надила її після повітряної гонитви. Легке її тіло, як стріла, розкраяло воду, а стовп води викинуло мало не до самого місяця...
Тільки-но Маргарита торкнулася вологої трави, музика під вербами зазвучала дужче і веселіше спалахнули іскри над вогнищем. Під гіллям верб, усипаних ніжними пухнастими сережками, сиділи жаби і грали на дерев'яних дудах бравурний марш на пошанування Маргарити. Прозорі русалки зупинили свій танок над річкою і замахали Маргариті водоростями. Голі відьми вишикувалися і почали присідати та вклонятися придворними поклонами. Хтось козлоногий підлетів і припав до руки, розкинув на траві шовк, поцікавився, чи добре купалося королеві, запросив прилягти й відпочити.
Потім їй подали машину. На острів впала булана відкрита машина, на шоферському місці сидів чорний довгоносий грак у фуражці і в рукавицях з відлогами. Маргарита опустилася на широке заднє сидіння. Острів зник, зникла річка, Маргарита помчала в Москву.
Розділ 22
ПРИ СВІЧКАХ
Рівне гудіння машини, яка високо летіла над землею, заколисувало Маргариту. Стуливши повіки, вона віддала обличчя вітру і думала із сумом про покинутий нею невідомий берег річки... Після всіх див і чаклунств вона вже здогадувалася, до кого саме її везуть, але це не викликало в ній страху. Надія на те, що там їй поталанить повернути своє щастя, робила її безстрашною.
Висадивши Маргариту, яка ні про що не питала, коло одного з надгробків безлюдного кладовища в районі Дорогомилова, грак запустив машину, спрямувавши її просто в яр, де вона з гуркотом і згинула.
Тієї ж миті від одного з пам'ятників відокремилася чорна тінь — Азазелло. Він рухом запросив Маргариту сісти на щітку, сам скочив на довгу рапіру, вони стрімко злетіли і за кілька секунд, не побачені жодною живою душею, опустилися коло будинку №302-біс на Садовій вулиці. Маргарита зі своїм проводирем була біля дверей квартири №50. Дзвонити не стали, Азазелло безгучно відкрив двері своїм ключем.
Перше, що вразило Маргариту, це та пітьма, в яку вона потрапила. Тієї ж миті попереду заблищав вогник якоїсь лампадки... Почали підніматися якимись широкими приступками, і Маргариті здалося, що їм не буде кінця... Вогник наблизився впритул, і Маргарита побачила освітлене обличчя Коров'єва-Фагота.
Щоправда, зовнішня подоба його змінилася. Вогник відбився не в надтріснутому пенсне, а в моноклі, щоправда, також надтріснутому. Вусики на нахабній мармизі були підкручені і намащені, він був убраний у фрак.
Маг, регент, чародій, перекладач чи біс його зна хто — словом, Коров'єв — уклонився і, широко повівши лампадкою в повітрі, запросив Маргариту йти слідом за ним. Азазелло зник.
Маргарита збагнула, що вона перебуває в просто неосяжній залі, та ще й з колонадою, темною і, з першого враження, безкінечною.
Коло якоїсь канапки Коров'єв зупинився, поставив свою лампадку на якусь тумбу, рухом запропонував Маргариті сісти, а сам примостився поруч. Він відрекомендувався: "Коров'єв. Вас дивує, що немає світла? Просто мессір не любить електричного світла, і ми вдамося до нього в найостанніший момент. І тоді його не бракуватиме..."
Та Маргариту найбільше цікавило, де усе це вміщається. " Найпростіше зі всього! — відповів Коров'єв. — Тому, хто знається на п'ятому вимірові, нічого не варто розсунути приміщення до бажаних розмірів, до чорт знає яких меж! ...Але вертаймося до справи, Маргарито Миколаївно. Ви жінка вельми розумна і, безперечно, вже здогадалися про те, хто наш хазяїн... Щорік мессір дає один бал. Він зветься весняним балом повні, або балом ста королів... так ось: мессір парубкує, як ви, певно, розумієте й самі. Але потрібна господиня... Усталилася традиція — господиня балу має неодмінно називатися Маргариток), по-перше, а по-друге, вона має бути з місцевих. Сто двадцять одну Маргариту знайшли ми в Москві, а, чи вірите, — жодна не придатна. Ви не відмовитесь перебрати на себе цей обов'язок?"
Маргарита погодилася.