Біля воріт вони зустріли чоловіка, який, напевне, когось чекав. Він здригнувся, як почув їхні кроки, але не міг зрозуміти, чиї ж вони. Такий самий чоловік зустрівся і біля шостого під'їзду, а потім ще один на сходах. Азазелло своїм ключем відімкнув квартиру Берліоза.
Перше, що вразило Маргариту, була цілковита темрява у квартирі. Але десь далеко угорі вона побачила світло якоїсь лампадки, і вони стали підійматися широкими сходами, яким, здавалося, не буде кінця. Тут Маргариту вразили розміри цієї звичайної на вигляд московської квартири. Нарешті вони підійшли до вогника, який, як з'ясувалося, тримав Коров'єв, він же Фагот. Але тепер він виглядав інакше: був одягнений у чорний фрак, а своє безглузде пенсне змінив на монокль, щоправда, теж із тріснутим склом. Він відрекомендувався Маргариті і запросив слідувати за ним. У величезній чорній залі запропонував Маргариті сісти і почав, за своїм звичаєм, теревенити. Його теревені заспокоювали Маргариту. Він говорив те, що її вразило: світла так мало тепер, бо потім буде занадто, а мессір не любить електричного освітлення; розміри ж квартири не повинні її дивувати, адже тому, хто знає п'ятий вимір, не важко розсунути помешкання до необхідних розмірів, проте йому розповідали про одного громадянина, який не мав ніякого уявлення про п'ятий вимір, але зміг так розширити своє помешкання за допомогою хитрих обмінів, що й диву можна датися, щоправда, тепер він, можливо, і має якусь комірчину, але, запевнив Коров'єв, не у Москві, а значно далі.
Після цих балачок Коров'єв-Фагот перейшов до справи. Він запитав Маргариту, чи здогадалася вона, хто їхній хазяїн. Маргарита ствердно кивнула головою. Далі Фагот повідомив, що щороку мессір дає весняний бал місяця у повні, і для цього балу йому потрібна господиня. Оскільки меєсір не має дружини, повелося, що господинею балу повинна бути жінка на ім'я Маргарита, це по-перше, а по-друге, вона повинна походити з країни, у якій відбувається бал. У Москві, вів далі Коров'єв, знайшлася сто двадцять одна Маргарита, проте жодна з них не підійшла, але щаслива доля — і вони знайшли її. Чи не відмовиться Маргарита стати на одну ніч господинею балу? Маргарита твердо відповіла, що вона не відмовиться. Коров'єв повів її темними залами до Воланда. Дорогою він радив Маргариті нікого й нічого не боятися, бо це не розумно. На балу вона побачить осіб, влада яких була у свій час дуже сильна, але все це ніщо у порівнянні з владою того, хто дає цей бал, до того ж Маргарита й сама королівської крові, й, напевне, одна французька королева, що жила у шістнадцятому столітті, була б дуже здивована, якби довідалась, що її прапраправнучку приведуть у Москві на бал до Воланда.
Нарешті вони прийшли. Маргарита страшенно хвилювалася, аж зуби у неї цокотіли. Кімната була дуже невелика, Маргарита побачила широке ліжко з брудними простирадлами і подушкою, різний дубовий стіл, на якому стояли канделябр із сьома свічками і шахова дошка з надзвичайно майстерно зробленими фігурами., Серед присутніх Маргарита пізнала Азазелло, тепер одягнутого у фрак. Її шанобливо привітала Гелла, гола відьма, та сама, що викликала таке обурення цнотливого буфетника Сокова. Сидів тут перед шаховою дошкою і величезний чорний котяра, який теж схопився, почав шаркати задньою лапою і впустив на підлогу шахового коня, за яким і поліз під ліжко. Але увага Маргарити була прикута до ліжка, на якому сидів той, кого недавно Іван Бездомний переконував, що диявола не існує. Цей неіснуючий сидів на ліжку і дивився на Маргариту дивними очима, праве було наче із золотою іскринкою на дні, яка й висвітлювала будь-яку душу до дна, ліве — пусте і чорне, як колодязь без дна, де тільки темрява і тіні. Гелла сиділа перед Воландом, що був у брудній і латаній сорочці, і натирала йому коліно якоюсь маззю.
Нарешті він заговорив, усміхаючись, і привітав Маргариту, потім сказав коту, що шахова партія відміняється, бо прийшла гостя. Коров'єв, як суфлер, нашіптував Маргариті слова відповіді, щоб партію не переривали. Маргарита все повторила, а від себе додала, що шахові журнали заплатили б чималі гроші, щоб мати змогу надрукувати саме цю партію. Слова Маргарити і її смілива невимушеність дуже сподобалися Воланду і всім присутнім. Кіт все не вилазив з-під ліжка, і Воланд гукнув його. Але той почав дурня клеїти, мовляв, кінь кудись поскакав, що натомість тільки жаба. Коли ж нарешті виліз, то всі побачили, що він встиг позолотити собі вуса і причепити на шию галстук і дамський театральний бінокль. Шахова партія продовжувалася, хоча було очевидно, що кіт програв, що грає він, блазнюючи, щоб розважити всіх. Нарешті кіт визнав свою поразку, і шахові фігури самі полізли у коробку. Воланд сказав, що вже час, і Гелла зникла. Маргарита запропонувала мессіру розтерти його хворе коліно. Коли вона доторкнулася до мазі, відчула, як та обпікає їй руки, але й вигляду не подала.
На ліжку поруч із Воландом стояв великий глобус, який привернув увагу Маргарити. Воланд сказав, що не любить, коли новини розповідають по радіо, прагне бачити все на власні очі. Він продемонстрував Маргариті, як на його глобусі можна побачити все, варто тільки наблизитися до нього. І справді, Маргарита подивилась ближче на те місце, що вказував Воланд, і побачила, як змінився масштаб, як на очах розрослися дерева, потекла річка, збільшилась маленька хатинка. Раптом дах на хатині знесло від вибуху, а поруч із хатиною попадали люди — жінка і дитина. Воланд сказав, що дитина не встигла ще нагрішити, що робота Абадонни бездоганна. Маргарита запитала, на чийому боці зараз Абадонна, але Воланд відповів, що він ніколи не буває на чиємусь боці й покликав демона смерті. Абадонна вийшов просто із стіни, він був у темних окулярах, які особливо вразили Маргариту. Вона злякалася, але Воланд заспокоїв її, що Абадонна ніколи не знімає окулярів раніше призначеного людині строку, й потім вона ж у гостях у Воланда. їй зараз немає чого боятися. Азазелло нагадав, що з Маргаритою прилетіли двоє чужих — молода красуня, яка благає, щоб її залишили відьмою, а з нею боров. Воланд наказав залишити Наташу біля Маргарити, а борова відправити на кухню. Маргарита злякалася, що його заріжуть, але Воланд заспокоїв її, що боров Микола Іванович посидить на кухні, не пускати ж його в такому вигляді до бальної зали. Наближалася північ.
Глава 23
ВЕЛИКИЙ БАЛ У САТАНИ
Північ наближалася, доводилося поспішати, Маргарита непевно пам'ятала, як купали її Гелла і Наташа спочатку у крові, потім у трояндовій олії, як одягали на неї діамантовий вінець, як Коров'єв повісив їй на шию зображення чорного пуделя на тяжкому ланцюгу, що завдавав їй чимало клопоту, як слухала останні поради почета Воланда: не пропустити нікого, кожного гостя наділити увагою, за це хазяйку балу чекає винагорода.
Кіт дав знак, і бал навалився на Маргариту звуками й запахами. Спочатку вона влетіла у залу, де був створений тропічний ліс, потім у другу, де грав оркестр, яким керував сам Іоганн Штраус, а музиканти його були у свій час не менш відомі. Маргарита вітала всіх. Потім вони вилетіли в залу, де шампанське било фонтанами і стікало у три басейна, а на естраді джаз грав ту саму пісню, під яку танцювали в ресторані, коли прийшла звістка про смерть Берліоза. Нарешті Маргарита і її почет зупинилися на площадці вверху довгих сходів, тут Маргариті під ліву руку поставили аметистову колонку, а під праву ногу чорну подушечку з вишитим на ній золотом пуделем. За кілька секунд до півночі всі приготування до зустрічі гостей закінчили.
Маргарита дивилася вниз на довгі сходи, але не бачила нікого, нарешті щось гримнуло внизу у великому каміні, і звідти вискочила шибениця, на якій бовтався чийсь прах. Прах зірвався з мотузки, впав на підлогу і обернувся чорнявим красенем у фраку. Потім з каміну ж вилетіла напівзгнила труна, а з неї вивалився інший прах, який склався у голу вертляву жінку в чорних туфлях і з чорним пір'ям на голові. Красень підскочив до неї і галантно подав їй руку калачиком. Це були перші гості — пан Жак з дружиною: він прославився тим, що отруїв королівську коханку. Вони підійшли до Маргарита, пан Жак поцілував їй руку, його дружина — її коліно. Решта гостей прибувала на бал так само через камін, хто на шибениці, хто у труні, хто чорт знає на чому, всі так само вітали Маргариту. Коров'єв і Бегемот кричали всім: "Королева у захваті!" Тут були самі злочинці, вбивці, розпусники: пані Тофана, що давала жінкам, яким набридли їхні чоловіки, отруту; молодий красень, який продав у повії дівчину, що покохала його; московська швачка, яка зробила в стіні дві маленькі дірочки, що піддивлятися за дамами, що переодягаються. Була ще одна гостя — Фріда, про яку Коров'єв розповів, що служила вона в кафе, якось хазяїн покликав її у комору, а через дев'ять місяців народила вона хлопчика, віднесла його у ліс, заткнула йому рота хусточкою і закопала. На суді вона говорила, що їй нічим було його годувати; вже багато років кладуть їй на столик ту хусточку — така її кара, і щоб вона не робила з тією хусточкою, кожного ранку вона знову знаходить її. Маргарита запитала, а де ж хазяїн кафе, на що Бегемот обурився: до чого тут хазяїн, не він же душив немовля в лісі. Маргарита схопила Бегемота за вухо і так його стисла, що той скрикнув, а королева балу шепнула, що якщо ще раз, сволота, влізеш у розмову... А от Фріду зустріла співчутливо, побажала їй напитися п'яною і все забути.
Гості текли потоком, Маргариту вже давно перестали розважати цікаві коментарі Коров'єва, вона втомилася, ліва рука і праве коліно боліли нещадно, і здавалося, кінця цьому не буде. Але нарешті вона помітила, що потік зменшився, а через кілька хвилин пройшли останні гості. Потім Маргарита опинилася у кімнаті з басейном і впала знесилена на підлогу. Її вдруге викупали у крові, і вона знову ожила. Маргарита облетіла ще раз усі бальні зали, бачила, як грає справжній мавпячий оркестр на тій естраді, де грав король вальсів, як купаються в шампанському гості, як білі ведмеді танцюють і грають на гармоніках, було ще багато чого, але втомлена Маргарита вже мало що розуміла.
Нарешті настав її останній вихід.