Поїздом до Рамбера приїхала кохана.
Ріє йшов містом. У міру того як він просувався вперед, натовп щільнішав, гомін голосів міцнів. Звичайно, дехто блукав тепер самотою по місту, бо втратив близьких.
Пора вже докторові Бернарові Ріє признатись, що він автор цієї хроніки. Він перебував ніби в центрі подій і тому міг найповніше відтворити те, що бачив і чув.
Коли Ріє завернути в провулочок, де мешкали Гран з Коттаром, його зупинив поліцейський патруль. Вони сказали, що далі не можна йти, бо якийсь божевільний стріляє у натовп. До Ріє підійшов Гран і сказав, що Коттар збожеволів. Одного поліцейського вже поранив, а потім вбив собаку. Нарешті поліцейські схопили Коттара.
Гран і лікар пішли далі. Коли прощалися, Гран сказав, що написав Жанні і що тепер він по-справжньому радий. А головне, він знову взявся за свою фразу.
Ріє зайшов до ядушника, той спитав про Тарру і дізнався, що чоловік помер. Старому було дуже шкода. Ріє піднявся на терасу, була вже ніч. Вона не дуже відрізнялася від тієї, коли вони з Тарру піднялися сюди, щоб забути про чуму. Але нинішня ніч була ніччю визволення, а не бунту. Над темним портом злетіли перші ракети офіційного святкування. Коттара, Тарру, того чи тих, кого любив і втратив Ріє, всіх, мертвих чи злочинних, уже забуто.
Доктор Ріє задумав написати цю історію, щоб засвідчити на користь зачумлених, аби принаймні пам'ять залишити про несправедливість і насильство, вчинені над ними, та й просто для того, щоб сказати, чого навчає тебе лиха година: люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу.
Ріє згадав, що будь-яка радість – під загрозою. Бо він знав те, чого не відала ця щаслива юрма: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу