Марія Парр — Вафельне серце (скорочено)

Розповідь ведеться від імені дев'ятирічного хлопця Трілле, який живе у Норвегії.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Дірка в живоплоті

У перший день літніх канікул Трілле з Леною Лід влаштували між своїми будинками канатну дорогу. Лена першою вирішила випробувати її, тож вилізла на підвіконня, обома руками вчепилася в мотузку й обхопила її босими ногами. На півдорозі її ноги зісковзнули з мотузки, дівчинка повисла на руках між двома другими поверхами. Трілле дуже налякався і побіг по матрац. Спустити його у двір виявилося важко. Лена досі висіла, вітер розвівав її чорні мишачі хвостики. Матрас довелося покласти поверх живоплоту. Лена приземлилася з м'яким хруском, на щастя, була ціла-цілісінька. Трілле був дуже радий, що вона жива.

Тріллуньо і сусідка-малолітка

Трілле і Лена ходили в один клас. Лена там єдина дівчина. Після випадку з канатною дорогою вона твердила, що має струс мозку, який раніше мала уже двічі. Трілле вважав Лену найкращим другом, але ніколи не казав їй про це, бо боявся, що вона не вважає його своїм найкращим другом. Хлопець вважав, що у Лени камінне серце. А ще вона мала зелені очі й сім веснянок на носі, була худенька, але всіх лупила тильним боком долоні. Трілле був світлочубий і з ямочкою на одній щоці. Його ім'я було незвичне: Теобальд Родрик Даніельсен Іттерґард. На щастя, всі звали його просто Трілле. Хлопець і дівчина жили у сусідніх будинках, які розділяв живопліт. У невеличкому білому будиночку Лена жила з мамою. Тата у неї не було, хоч дівчина вважала, що він би міг поміститися у підвалі. У великому жовтогарячому будинку з другого боку живоплоту жив Трілле з мамою, татом, 14-річною сестрою Мінною, 13-річним братом Маґнусом, 3-річною сестрою Креллою. Плюс дідусь у підвалі.

Трілле і Лена зайшли на кухню у будинку хлопця, до них приєднався дідусь. Старенький був щуплявий, зморшкуватий і з побляклим чубом. Трілле вважав його найкращим серед усіх дорослих. Дідусь завше ходив в комбінезоні. "О, Тріллуньо і сусідка-малолітка", – любив казати дідусь. Мамі Трілле, яку звали Карі, довелося для дідуся і дітей варити каву і давати печиво. Вони приємно проводили час, і мама сказала, що на свято Івана Купала Трілле з Леною могли б бути молодятами. Лена не хотіла мати таку роль, тому вони з Трілле відмовилися і заявили, що робитимуть купальську відьму, яку щороку робили Мінна з Маґнусом. Дідусь підтримав цю ідею.

Як ми гасили відьму

Друзі жили в бухті, яку називали Крихтою-Матильдою. Для дідуся бухта була королівством. Між будинками й морем тягнулися широкі поля, а через них до узбережжя вела невеличка жорствяна дорога. Трілле бачив зі свого вікна море, а дідусь мав човна і щодня вирушав ловити рибу. За будинками лежала автотраса. За автотрасою здіймався пагорб, із якого взимку Трілле і Лена спускалися на санчатах і лижах. На самій вершині пагорба стояла садиба Гірського Юна – найкращого друга дідуся.

Трілле і Лена почали робити відьму. Вони запихали сіно у старе лахміття, в'язали вузли. Маґнус назвав те, що вийшло, опудалом і розсміявся. Лена і Трілле розлютилися. Друзі пішли пити сік. Ленина мама малювала і перетворювала буденні речі на мистецькі твори, тож по всьому їхньому будинку було повно всіляких дивовиж. У пральній кімнаті у них стояло пів мотоцикла. Угорі на червоній кутовій шафі сиділа найбільша лялька, яку Трілле знав. Саме з цієї ляльки Лена вирішила зробити відьму, хоч дозволу від мами не мала. Та дівчина знала, що ляльці більше сімнадцяти років, і вважала: чим старіша, тим краще. Діти зробили нову відьму з ляльки і сховали в Лени під ліжком. Того вечора Трілле довго не міг заснути, бо розумів, що вони зробили погано.

Коли вранці на Івана Купала Трілле спустився в кухню, то побачив там тітку-бабуню. Вона була огрядна й старенька і доводилась дідусеві старшою сестрою. Жила вона за дві милі і часто навідувалася. Справжня бабуня, татова мама, що була одружена з дідусем, татовим татом, померла, коли їй виповнилося лише тридцять п'ять. Тому тітку-бабуню Трілле називав запасна бабуня. Тітку-бабуню усі любили, вона готувала найсмачніші у світі вафлі.

На Івана Купала видався чудовий день. Навіть тато долучився до ігор та вафель, хоч збирався розкидати гній. О шостій годині вечора розпалили багаття. Тітонька-бабуня і дідусь лишилися в будинку, всі решта зібралися на березі: родина Трілле, Лена зі своєю мамою, дядько Тур, татів брат, і дядькова Турова кохана. Лена викутала відьму з простирадла. Усі похвалили Трілле і Лену, але ті боялися, бо ляльку мали спалити.

Мінна приготувалася кинути відьму у вогнище. Старшу сестру Трілле вдочерили з Колумбії. Сестра нагадувала йому індіанську принцесу. Коли дядько Тур вийняв свою запальничку, з'явилися молодята – перевдягнені тітонька-бабуня і дідусь. Старенька була молодим, а на дідусеві була довга біла сукня і фата. За весільний букет правив дідусів кактус. Усі посміялися, та згодом знову згадали про багаття. Лена скрикнула не палити, та було пізно. Тоді дівчина крикнула, що всередині відьми лялька. Усі кинулись гасити вогонь морською водою, та це не допомагало. Раптом дідусь завів трактора, який досі стояв у полі з повним фургоном гною. Дідусь під'їхав ближче, увімкнув пристрій розкидання гною, і той чим сили завертівся. Усі зіщулилися, а тоді посипався дощ із коров'ячого лайна. Усі були брудні, багаття й відьма так само були заляпані гноєм.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Ноїв ковчег

Через день Трілле, Лена і Крелла пішли в недільну школу. У молодшої сестри Трілле теж було дивне ім'я – Констанція Лілефея, чи щось таке, він гаразд не пам'ятав. У недільній школі діти читали про Ноїв ковчег. Повертаючись додому, Лена сказала, що назва ковчег не зовсім вдала, бо краще підходить назва Ноїв катер. Коли Трілле сказав, що катер надто малий, Лена вирішила, що саме тому вимерли динозаври – в Ноя не вистачило для них місця. Тієї миті Трілле запропонував випробувати, скільки вміститься тварин у катері дядька Тура.

У дядька Тура був красивий, великий катер. Друзі спровадили Креллу до тата й побігли до моря. Цієї неділі дядько саме поїхав до міста в кіно. Катер стояв, погойдуючись, біля хвилерізу. Трілле поклав трап, друзі одягли рятувальні жилети.

У Крихті-Матильді водилася сила-силенна тварин. Спершу Трілле і Лена принесли двох кроликів, які звалися Лютий і Березень. Потім принесли курку №4 і півня. Вівці паслися в горах, тому друзі привели козу. Далі вони шукали по всій Крихті-Матильді котів, але знайшли тільки Гуляку. Гладкий кіт був за двох. Також дітям пощастило зловити двох джмелів, двох черв'яків, двох равликів, двох павуків і двох жуків. Усього шість банок. Один із джмелів навіть ужалив Лену. Коли настала черга заводити корову, вирішили взяти теличку дядька Тура. Трілле боявся, що дядько розлютиться, у хлопця тремтіли коліна. Друзі вибрали найбільшу й найсумирнішу. Коли діти підводили теличку до катера, помітили, що коза заходилася жувати завіски. Лена заверещала, і геть усе полетіло шкереберть. Теличка перелякалась і застрибнула в катер, де зовсім сказилася. Кіт і кролики заметалися на всі боки. Курка №4 та півень кудкудакали й кукурікали. Коза здивовано роззиралася і гидила на палубу. Раптом теличка розбила вікно і скочила в море.

Аж тут з'явився дядько Тур. Він врятував теличку, але був розлючений до нестями і пригрозив друзям. Ті втекли і сховалися за ігровим будиночком Крелли. Батьки хлопця і мама дівчини про все дізналися. Лена зітхала, а Трілле постукував пальцями на рятувальному жилеті, щоб батьки помітили, що вони не забули їх надіти. Друзі мусили йти вибачатися, з ними пішов тато Трілле, бо дядько Тур був його молодшим братом.

Ніяка веселка (як в історії про Ноя) того дня на небі не з'явилася, хоч друзі загатили тваринами весь катер. Дощ також не линув. Усе владналося, і ввечері Трілле і Лена пішли до своїх домівок.

"Потрібен тато"

За день після того тато розпочав свій літній проект: цього року мама вирішила на майданчику звести камінний мур. Лена була страшенно задоволена, бо дуже любила на чомусь балансувати.

Трілле завів розмову про те, що Лена не має тата. Дівчина сказала, що її тато дав драла ще до того, як вона з'явилася на світ. Трілле вважав, що тати потрібні, бо вони будують мури, їдять варену капусту, якої ані Трілле, ані Лена не любили.

Пізніше друзі подалися в Буду купувати все, що забув купити Маґнус. Там працювала Ленина мама. Коли діти виходили з крамниці, вони зупинилися прочитати оголошення. В одному хтось написав, що хоче взяти щеня змішаної породи, щоб було охайне. Лена вирішила, що так можна написати оголошення про тата. Трілле, який мав кращий почерк, написав таке оголошення: "Потрібен тато. Бажано, щоб був добрий. І любив дітей". Про капусту вони вирішили не згадувати. З самого верху друзі написали Ленине ім'я, прізвище і номер телефону.

Десь за пів години після того, як вони прийшли до неї додому, задзвонив телефон. Якась Вера Югансен сказала, що прочитала оголошення і має його, правда, він трішки неспокійний, але останні два тижні жодного разу не пісяв у хаті. Трілле і Лена були здивовані. Дівчина ще спитала, чи любить він варену капусту. На другому кінці дроту відповіли, що він ніколи її не пробував. Наостанку Вера Югансен повідомила, що привезе його о п'ятій годині. Тоді буде легше вирішити.

Пізніше прийшла Ленина мама і насварила дочку за оголошення. Трілле вважав, що Ленина мама гарна, крім того, вона мала в носі срібну кульку. Мама сказала, що зірвала оголошення, але Трілле повідомив, що Вера Югансен привезе одного о п'ятій годині.

Ціле пообіддя Ленина мама телефонувала Вері Югансен. Ніхто не брав слухавки. О п'ятій з'явилася Вера Югансен. Лена сказала їй, що передумала, але жінка вернулася до своєї машини і звідти принесла цуценя. Лена дуже хотіла залишити його собі, але її мама сказала, що всьому є межа.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Як дідусь і бабуня розважалися в Крихті-Матильді

Того літа Мінна й Маґнус поїхали в табір саме в той час, на який випадало пісенне свято, на яке відправилися всі дорослі місцевості, де жив Трілле.