Хлопці від розчулення заплакали і подумали про своїх матерів. Вони почали наспівувати колискову на ідиш. Так їх і знайшов отець Понс. Відчувши його присутність, Руді втік, бо боявся бути смішним. Жозеф сказав отцеві, що стане колись католиком. Отець вважав, що хлопцеві слід залишатися євреєм. Він говорив, що Гітлер почав нищити євреїв, бо їх менше, але згодом знищуватиме і християн. Коли отець Понс пішов, Жозеф злився на нього через слова про те, що йому не слід ставати католиком. Про свій гнів Жозеф розповів Руді, а той сказав, що з отцем не все ясно, бо він має таємницю. Руді розповів, що отець щовечора виходить задніми дверима у шкільний парк, звідки повертається за дві-три години. Доки він відсутній, у його квартирі весь час світиться лампа, аби думали, що він удома.
Жозеф вирішив викрити таємницю отця, тому ввечері прослизнув поміж ліжками в коридор, звідки, сховавшись за великою грубкою, побачив, як отець Понс спустився сходами і вислизнув у сад. На галявині, де закінчувався парк, отець зайшов до недіючої каплиці, відімкнувши її двері. Жозеф був розчарований. Та скоро прийшов якийсь незнайомець із мішком на спині, постукав до каплиці, отець узяв мішок і знову замкнувся. Опівночі отець Понс вийшов із церквиці, старанно замкнув двері й рушив у напрямку Жовтої вілли. Діставшись до Жовтої вілли, він шмигнув у дім і замкнув за собою скрипучі двері. Жозеф лишився перед замкнутими дверима пансіонату, зовсім замерз, але, на щастя, його врятував Руді.
Наступного дня друзі міркували, що ж може бути у мішку. Вони вирішили, що там були харчі, але ж отець був худющим. Перед вечерею Руді вирішив, що отець бере участь в Опорі і в недіючій каплиці він заховав радіоприймач. Якось недільного пополудня Руді сказав Жозефу, що дістав ключ від каплиці. Хлопці проникли туди, але не знайшли нічого цікавого.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Вночі Жозеф побіг до каплиці і постукав. Отець відчинив, думаючи, що це принесли мішок. Жозеф сказав, що хоче знати, що отець тут робить. Отець Понс повів хлопця у лівий вівтар каплиці, де відгорнув старий, зашкарублий від бруду килим. На долівці виднілося кільце. Отець потягнув за нього. Одна із плит піднялася. Під землею була крипта, а в ній містилася… синагога. Під коштовними вишитими тканинами отець зберігав сувій Тори. Світлина Єрусалима вказувала, куди слід повернутися під час молитви, бо саме з цього міста молитви доходять до Бога. Тут була колекція отця: молитовні книги, містичні поеми, коментарі рабинів, семи— й дев'ятисвічники. Отець Понс розповів, що першим в історії колекціонером був Ной: він знайшов самця й самицю кожного живого виду, щоб зберегти і врятувати від потопу на своєму величезному кораблі. Жозеф спитав, чому Бог не врятував їх сам, і отець Понс відповів, що Бог дав людям інстинкт та інтелект, аби вони самі давали собі раду. Тож Ной послужив отцеві взірцем. Він колекціонував. В дитинстві отець Понс жив у Бельгійськім Конго, де його батько працював чиновником. Білі люди настільки ненавиділи чорношкірих, що отець Понс почав збирати колекцію місцевих предметів. Тепер вона у намюрському музеї. Сьогодні це отримало назву "негритянське мистецтво". Нині отець збирав дві колекції водночас: циганську та єврейську. Все те, що хотів знищити Гітлер. Отець також вивчав іврит і міг навчити його Жозефа. Хлопчик вирішив, що отець – Ной, а він може бути його сином. Отець сказав, що у них тепер буде таємниця: Жозеф вдаватиме християнина, а отець вчитиме його як бути євреєм. Своє відкриття Жозеф приховав від Руді, відвернувши його увагу на Роз, помічницю куховарки, вродливу шістнадцятирічну білявку. Жозеф твердив, що вона поглядає на Руді щоразу, як він на неї не дивиться.
Протягом цього часу Жозеф вивчав іврит, що налічував двадцять дві приголосні і дванадцять голосних. Хлопець помітив, що отець Понс так склав розклад занять, що хлопці шанували шабат: відпочинок був обов'язковим у суботу. У грудні отець Понс вів подвійну гру, аби вони водночас святкували християнське Різдво та єврейську Хануку, причому про це здогадувалися лише єврейські діти.
У 1943 му році поліція кілька разів навідувалася на Жовту віллу. Документи перевірку витримували. Проте отець Понс непокоївся, бо це була лише бельгійська поліція.
Якось навесні наближався період першого причастя. Отець Понс не міг допустити, щоб пансіонери-євреї, які підросли до причастя, приймали його разом із християнами. Цю проблему вирішила Мадемуазель Марсель. Вона влаштувала все так, що дванадцятеро хлопчаків-євреїв захворіли. Вона навіть зуміла долучити до хворих двох хлопців, що стояли вище будь-яких підозр – сина бургомістра і сина Броньярів, які виставили портрет Гітлера у вітрині свого магазину сирів. За два дні через страшну діарею, що розривала їм животи, син бургомістра і син Броньярів та дванадцять євреїв захворіли і не прийняли причастя.
Доки відбувалася церемонія причастя, в пансіон заявилися гестапівці. На превелике щастя, Мадемуазель Марсель стояла насторожі біля медичного пункту. Вона переконала нацистів, що хлопці дуже заразні і навіть сама почала кашляти й відхаркувати. Гестапівці покинули пансіон, а мадемуазель Марсель довго корчилася від сміху.
Отець Понс боявся також тілесного огляду, бо нацисти могли роздягнути хлопців, щоб виявити обрізаних. Спершу Жозеф не розумів, про що йдеться, та Руді все йому пояснив. Тепер Жозеф розгадав, що крилося за правилами щотижневого миття в душі: отець особисто складав і перевіряв списки, згідно з якими євреї ніколи не милися з християнами.
У серпні 1943-го року школу було офіційно зачинено й перетворено на літній табір відпочинку. Ті, кого не взяла жодна родина, залишалися в пансіоні до початку навчального року. Отець Понс брав на допомогу кількох семінаристів і присвячував хлопцям увесь свій час. Усі хлопці були євреями. Якось вони милися в душі і раптом до них зайшов німецький офіцер. Він зрозумів, хто такі ці хлопці. Отець Понс ступив уперед і здавленим голосом запитав, що офіцер шукає. Офіцер французькою мовою пояснив, у чому річ. Його група від самого ранку переслідує учасника Опору, який, утікаючи, перестрибнув через стіну, що оточує парк. Отець сказав, що тут немає утікача. Запала мовчанка. У коридорі почулися кроки солдатів, але офіцер крикнув їм, що тут нікого немає. Він вткнув отцеві п'ятсот франків у руку, всміхнувся, підморгнувши хлопцям, стукнув підборами і пішов.
Отець Понс і хлопці були врятовані. Дванадцять мокрих і голих хлопчиків-євреїв обійняли отця і почали плакати. У невиразній радості минуло кілька наступних днів. Отець зізнався Жозефу, що в нього частково відродилася віра в людину.
Почався другий навчальний рік. Жозеф з Руді ставали дедалі ріднішими. Руді весь час воював з учителями, але якось зізнався Жозефу, що їх у сім'ї було семеро: батьки і п'ятеро дітей. Усі інтелектуали, окрім Руді. Тато — адвокат, мама — відома концертна піаністка, брати й сестри отримали дипломи вже у двадцять років. Самі розумники, і їх усіх заарештували, вивезли у вантажівці. А Руді вдалося вижити, бо він уникнув загибелі завдяки тому, що прогулював…
Листопадового полудня 1943-го року Жозеф з Руді залізли на гілляку старезного дуба, що височів над полями, які простягалися в далечінь, у пошуках дупла, де жили білки. Вниз по дорозі їхав трактор. Його вів якийсь чоловік. Хоча він був поголений і вдягнений, як селянин, Жозеф упізнав свого батька. Руді сказав другові, що це неможливо. Уже ввечері Жозеф був переконаний, що це йому привиділося. І викинув цей епізод із пам'яті. За кілька років хлопець дізнався, що того дня то таки його батько проїхав зовсім поруч.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Якось у таємній синагозі отець Понс сказав Жозефу, що Гітлер програє, але нацисти тут казяться дедалі більше. Бомбардування не помилували Шемле, але Жовту віллу англійські льотчики оминали, напевно, тому, що вона була далеко від вокзалу, а ще тому, що отець Понс обачно встановив на блискавковідводі прапор Червоного Хреста.
Оскільки в Шемле десятки людей, не боячись окупантів-нацистів, боролися в підпіллі й привчилися з часом їх недооцінювати, повідомлення про те, що союзники висадились у Нормандії, обійшлося їм дорого.
Коли стало відомо, що численні та добре озброєні американські війська висадилися на континент, у неділю мадемуазель Марсель прийшла у церкву і заграла на органі "Уродженку Брабанта", національний гімн. Це відбувалося під носом у нацистів і було неймовірним зухвальством. Перед церквою загальмувало чорне авто, з якого вистрибнули четверо молодиків. Гестапівці схопили Мадемуазель Марсель, заштовхали її в машину й поїхали.
Того ж вечора, об одинадцятій годині, гестапівці заполонили Жовту віллу. Навіть під тортурами Мадемуазель Марсель нічого їм не сказала. Одначе під час обшуку її домівки нацисти виявили негативи фотографій, що були наклеєні на підроблені документи. Хлопців було викрито. Не було потреби навіть спускати штани. За двадцять хвилин усіх єврейських дітей Жовтої вілли зібрали в одному з дортуарів. Отець Понс кинувся в бій. Він брехав, що не знав нічого про цих дітей, вважав їх арійцями. Отець говорив, що коли дітей забирають, то він хоче підготувати їх в дорогу, зібрати їм валізи. Начальник гестапо повірив у брехню отця, тож дозволив йому перебрати речі хлопців, скласти валізи, одягнути їх, підготувати на дорогу харчі. Зранку хлопці мали бути готові до далекої дороги. Коли гестапівці в чорних мундирах покинули пансіон, отець Понс сказав хлопцям тікати. Він придумав нову брехню: ніби на Жовту віллу ввірвалися партизани в масках, юнаків-семінаристів побили і прив'язали до ліжок, а євреї втекли. Отець завів хлопців-євреїв у крипту каплиці, половину лишив відпочивати, а половина спустилася до річки, до пристані, щоб гестапівці подумали, ніби дітей забрало судно. Поверталися хлопці повільно й важко; ноги ковзали, всі були знесилені, та ще й додалися страх і втома. На галявині залишилося зробити найважче: затерти відбитки їхніх підошов у напрямку недіючої каплиці, б'ючи по розмоклому ґрунту гіллям.
Уранці гестапівці заполонили Жовту віллу, натрапили на зв'язаних семінаристів, розлютилися, що їх обманули, залишеними фальшивими слідами дійшли до самої річки й помчали шукати далі: вони ні на мить не припустили, що євреї нікуди не тікали.
Отець і хлопці мусили сидіти у крипті.