Елізабет була розчарована надзвичайно, адже в тій місцевості був розташований Пемберлі – маєток містера Дарсі. Через два тижні містер та місіс Гардінер з'явилися нарешті у Лонгберні. Своїх чотирьох дітей вони залишили із Джейн, а Елізабет поїхала з дядьком і тіткою. Мандрівники побачили Оксфорд, Бленгейм, Ворвік, Кенілворт, Бірмінгем. Потім вони поїхали до Дербішира, до містечка Лембтон, де колись мешкала місіс Гардінер. За п'ять миль від Лембтона був розташований Пемберлі, який Гардінери вирішили оглянути. На щастя, Елізабет дізналася, що хазяїна в маєтку на цей час не було. Одного дня вони вирушили у Пемберлі.
Пемберлі-Хаус вражав величчю, краєвиди були чудові. Гардінери спиталися дозволу оглянути будинок, і їм дозволили ввійти. Економка – статечна літня жінка, яку звали місіс Рейнольдс, показала різні кімнати, портрети, меблі. Жінка розповіла, що містер Дарсі у від'їзді, але завтра повертається з великою компанією друзів. Коли зайшла мова про містера Вікхема, економка сказала, що він у армії, але з нього не буде толку, бо він непутній. Місіс Рейнольдс, зачувши, що Елізабет знайома з її господарем, поглянула на неї з непідробною повагою. Економка з явним задоволенням розповідала про господаря та його сестру. Жінка говорила, що жодного разу в житті не чула від нього лихого слова, а вона знала його ще відтоді, коли він був чотирирічним хлопчиком. Досі Елізабет твердо трималася тієї думки, що він не був людиною доброзичливою, та відвідини Пемберлі змусили дівчину повністю змінити думку про містера Дарсі. Згодом відвідувачі побачили портрет містера Дарсі, у серці Елізабет з'явилося до оригіналу цього портрета почуття тепліше, ніж будь-коли за весь час їхнього знайомства.
Після прощання з економкою відвідувачі були передовірені садівнику. Та тільки вони почали оглядати величезний парк, як раптом з'явився сам містер Дарсі. Його поява була настільки несподіваною, що Елізабет не встигла уникнути його погляду. В ту ж мить їхні очі зустрілись, а їхні щоки густо почервоніли. Він здригнувся і на якусь мить закляк від здивування, але, швидко оговтавшись, став наближатися до компанії та заговорив до Елізабет. Вона вислухала чемні привітання зі збентеженням, котре не могла перебороти. Гардінери стояли трохи віддалік, коли містер Дарсі розмовляв з їхньою племінницею. Елізабет була вражена переміною його манер, котра сталася відтоді, як вони бачилися востаннє, їй не давала спокою думка про недоречність своєї появи тут. Містер Дарсі, здавалося, був схвильований не менше за неї, його голосу явно бракувало звичної статечності. Нарешті він замовк, явно не знаючи, про що говорити далі. Промовчавши отак якусь мить, він опанував себе, швидко попрощався й пішов.
Після цього Гардінери приєдналися до Елізабет і висловили своє захоплення містером Дарсі, але вона уже нічого не чула і мовчки йшла, поглинута власними почуттями. Містер Гардінер хотів обійти навколо всього парку, та його дружина, з якої ходок був не надто добрий, далі йти не змогла і хотіла повернутися до карети. Тож вона з племінницею пішла найкоротшим шляхом, але вони просувалися повільно, бо містер Гардінер затримався із садівником, розмовляючи про риболовлю. Ось так вони повільно й рухались, аж доки знову не були вкрай здивовані, бо до них наближався містер Дарсі. Він попросив Елізабет відрекомендувати його своїм друзям. Містер Дарсі пішов разом з ними додому, розмовляючи з містером Гардінером. Елізабет втішало, що тепер містер Дарсі знав, що вона має таких родичів, за яких не доводилося червоніти.
Дарсі запросив дядечка до себе рибалити скільки йому заманеться, доки він буде в їхніх краях, а місіс Гардінер була просто зачудована знайомим Елізабет. Коли Елізабет і Дарсі змогли трохи поговорити, він сказав, що прибув сюди раніше, бо з'явилися термінові справи. Також він хотів відрекомендувати Елізабет свою сестру, яка мала прибути зранку.
Коли Гардінери попрощалися з містером Дарсі, вони призналися Елізабет, що їх новий знайомий набагато перевершив усі їхні сподівання. Місіс Гардінер вирішила, що містер Дарсі не міг повестися з Вікхемом несправедливо.
Наступного дня містер Дарсі і його сестра приїхали до постоялого двору, де знаходилася Елізабет. Дядько і тітка почали здогадуватися, чому містер Дарсі приділяє Елізабет стільки уваги. Міс Дарсі була надзвичайно сором'язливою, їй було лише трохи більше шістнадцяти років, але виглядала вона як цілком доросла і граціозна жінка. Сестра була не такою вродливою, як її брат, але обличчя її світилося розумом і приязністю, а манери були навдивовижу невибагливими та люб'язними. Не встигли вони довго пробути разом, як Дарсі повідомив Елізабет, що Бінглі теж збирається засвідчити їй свою пошану. Коли з'явився містер Бінглі, Елізабет прагнула дізнатися, чи думає він про Джейн. Вибравши момент, коли інші були зайняті розмовою, Бінглі зазначив, що пройшло більше восьми місяців з того часу, як він не бачився із Джейн. Візитери пробули в них приблизно пів години; а коли вони підвелися, щоб попрощатися, то містер Дарсі запросив містера та місіс Гардінер і міс Беннет до себе на обід. Зустріч було призначено на післязавтра.
Наступного дня зранку тітка і Елізабет зробили візит ввічливості до міс Дарсі. Кріс міс Дарсі, їх прийняли місіс Герст та міс Бінглі. Джорджіана Дарсі прийняла гостей надзвичайно чемно, але сестри Бінглі ставилися до Елізабет з холодною байдужістю. Певний час містер Дарсі провів із містером Гардінером, котрий разом з працівниками маєтку займався риболовлею, і полишив його тільки тоді, коли дізнався, що Елізабет та місіс Гардінер збиралися зробити того ранку візит Джорджіані. Коли з'явився містер Дарсі, до нього і до Елізабет була прикута увага всього товариства. Щоб якось дошкулити Елізабет, міс Бінглі спитала її, чи Н-ський полк уже полишив Меритон, адже для Беннетів це буде тяжким ударом. Елізабет дала відповідь досить спокійним тоном. Дарсі вмить почервонів, а міс Бінглі не знала, якої неприємності завдала об'єктові своїх устремлінь, адже вона нічогісінько не знала про ту втечу з Вікхемом, яку задумувала міс Дарсі.
Коли гості поїхали, міс Бінглі дала волю своїй критиці, гудячи характер Елізабет, її поведінку та її вбрання. Але Джорджіана не стала її підтримувати. Містер Дарсі сказав, що вважає Елізабет однією з найвродливіших серед тих жінок, яких знає.
На третій день їхнього перебування у Лембтоні Елізабет отримала від Джейн одразу два листи, перший з них прийшов із запізненням. Джейн повідомила сестрі жахливу новину: Лідія втекла з Вікхемом, коли гостювала у Форстерів. Полковник Форстер негайно вирушив із Брайтона, щоб дізнатися, куди вони прямували. Він швидко довідався, що вони подалися до Клепхема, але там їхній слід урвався, а пізніше їх бачили по дорозі до Лондона. Містер Беннет і полковник Форстер збиралися до Лондона, щоб спробувати знайти там Лідію. Потрібна була допомога дядька Гардінера. Елізабет кинулась шукати дядька і тітку, але раптом з'явився містер Дарсі. Дівчина була в такому стані, що мусила зізнатися Дарсі про новину, яку отримала. Вона говорила, що могла цьому запобігти, якби розповіла своїй родині хоч трохи з того, що знала про Вікхема. Коли б вони довідалися про його справжнє обличчя, то цього б не сталось. Містер Дарсі поспівчував, а Елізабет попросила передати міс Дарсі вибачення за те, що вони сьогодні не прийдуть на обід. Дарсі пообіцяв, що нікому не розкаже про втечу Лідії.
Містер та місіс Гардінер були вражені надзвичайно прикро, хоча Лідія ніколи не була їхньою улюбленицею. Дядько пообіцяв допомогти, чим зможе. Через годину вони виїхали в Лонгберн. Елізабет розповіла тітці, що Вікхем насправді є розпусником і брехливим інтриганом.
Наступного дня вони прибули в Лонгберн. Батько був у Лондоні, а місіс Беннет дуже страждала. У своїх нещастях вона звинувачувала всіх, окрім Лідії, і дуже надіялася на допомогу брата. Містер Гардінер збирався у Лондон. Згодом Джейн розповіла Елізабет, що Кітті знала про наміри Лідії з Вікхемом. Сестри жаліли, що не розповіли усім, яким насправді є Вікхем. Місіс Гардінер із дітьми залишилася на кілька днів у Беннетів, тітонька Філіпс теж часто їх провідувала. У Меритоні всі розповідали про численні борги Вікхема, а люди почали зізнаватися, що ніколи не довіряли його оманливій доброчесній та приємній зовнішності.
Кожен день у Лонгберні був тепер днем тривожного очікування. Тим часом прийшов лист від містера Коллінза, у якому він співчував Беннетам у такому горі. Про втечу Лідії він повідомив леді Кетрін. Усі розуміли, що Коллінз дізнався про все від Лукасів.
Містер Гардінер писав, що їм з містером Беннетом не вдається знайти Вікхема, але дядько дізнався, що той залишив по собі чималеньку суму картярських боргів. Нарешті містер Беннет повернувся додому, а місіс Гардінер з дітьми поїхала в Лондон. Вона так нічого й не дізнавшись про Елізабет та її дербіширського приятеля, котрий їй так симпатизував.
Коли містер Беннет прибув, то говорив, як зазвичай, мало. Він звинувачував себе у всьому і жалів, що не прислухався до порад Елізабет. Батько одразу ж заборонив Кітті виходити з дому.
Через два дні після повернення містера Беннета прийшов лист від дядька. Він повідомив, що знайшов утікачів. Вони не одружилися і не мали намірів зробити це. Але весілля могло відбутися. Для цього містер Беннет повинен був гарантувати своїй дочці рівну з іншими сестрами частку – п'ять тисяч фунтів після своєї смерті, а кожного року до своєї смерті повинен був видавати їй по сто фунтів. Містеру Беннету було цікаво дізнатися, скільки грошей виклав містер Гардінер, щоби все це владнати, а також, чи зможе він з ним коли-небудь розрахуватися. Тепер Елізабет і Джейн розуміли, що дядько сплачує борги Вікхема, хоч сам мав четверо дітей і мусив дбати про них. Всім було зрозуміло, що Вікхем не має за душею і ламаного гроша, тож Беннети були у боргу перед дядечком. Та місіс Беннет це не хвилювало. Вона раділа, що дочка вийде заміж і турбувалася про весільне вбрання для Лідії. Містер Беннет рішуче налаштувався розвідати, по можливості, міру фінансової допомоги містера Гардінера, щоб якомога швидше розрахуватися з ним, а Лідії він заборонив з'являтися у Лонгберні.
Елізабет не уявляла собі, як Вікхем та Лідія збираються забезпечити собі більш-менш самостійне існування на ті кошти, на які вони могли розраховувати.