Хлопець дуже зрадів, що його вчитель живий. Вогнерукий запитав, де ж Ґвін. Фарид сказав, що звір у схованці біля спаленої хатини. Вогнерукий присів навпочіпки поряд із Чарівновустим і витяг з-під куртки книжку, а потім з дерева забрав у свою кишею двох сонних фей.
Фарид попросив Вогнерукого взяти його з собою. Фокусник відмовлявся, але хлопець йшов слідом за ним. Вогнерукий говорив, що знайде кого-небудь, хто вичитає його назад. Нехай це буде навіть такий заїка, як Даріус.
Ґвіна вони знайшли біля руїн згорілої хатини. Вони йшли цілий день, поки й стемніло, і весь час на південь – туди, де мало бути море. В кишені у Вогнерукого вовтузилися феї, а Фарид ступав услід за ним, мов його друга тінь.
ДОДОМУ
Коли вранці Мо виявив, що книжка зникла, Меґі спершу подумала, що її вкрав Баста. Мо мав іншу підозру, а все тому, що Фарид зник. Хлопець міг піти лише з однією людиною.
Меґі відчувала, що їй бракує Феноліо, а Мо сказав, що боїться вичитувати його назад, бо з книжки вже вийшло стільки бід. Дівчинка переживала і за Дінь-Дінь. Меґі все ще не могла збагнути, як феї пощастило втекти від Басти. Мама написала дочці не шкодувати за Феноліо, бо той потрапив у досить непогану книжку.
Елінор не хотіла повертатися додому пішки. Вона наважилася піти у Сорочину спалену кімнату і знайшла мобільний. Тітка викликала два мікроавтобуси, бо вирішила поселити в себе всіх отих дивних істот, яких доля закинула в цей світ. На те, щоб пояснити всім отим істотам свою пропозицію, Елінор згаяла чимало часу. Певна річ, запросила Елінор до себе й людей, але більшість із них схотіли лишитися в Каприкорновому селі. Скарбів з Каприкорнових підвалів їм мало вистачити надовго. Аж 43 феї поїхали до Елінор, а от Дінь-Дінь не їхала з ними, та Меґі про це не дуже й шкодувала, бо вже встигла помітити, що фея Пітера Пена – неабияка вередуха.
До автобуса Елінор сіли, крім чотирьох кобольдів, тринадцять скляних чоловічків обох статей, а також Даріус. Він запропонував Елінор допомогти відновлювати її бібліотеку, і тітка погодилась.
Меґі була зовсім не проти оселитися з батьками у тітки. Елінор наповнила попелом від своїх спалених книжок слоїка з під варення, і тепер він стояв на нічному столику біля її ліжка.
Багато з тих книжок, що їх чорні куртки просто поскидали з полиць на підлогу, вже знов стояли на своїх місцях, а декотрі лежали на робочому столі Мо, очікуючи, коли він одягне їх у нові палітурки. Але в самій бібліотеці полиці були все ще порожні.
У наступні тижні Елінор об'їздила всю Європу і накупила багато книжок. З нею завжди був Даріус, а іноді до них приєднувався й Мо. Тоді Меґі лишалася у великому будинку вдвох із матір'ю. Вони спостерігали за феями і скляними чоловічками.
Згодом Меґі вже не могла пригадати, коли саме вони вирішили залишитися в домі Елінор назовсім. Дівчинці хотілося почитати вголос матері свої улюблені книжки! Але тепер вона розуміла, чому батько й далі робив це вкрай рідко. І ось однієї ночі, коли Меґі знов довго не могла заснути, бо в темряві за вікном їй ввижалося Бастине обличчя, вона сіла до столу й почала писати. Меґі мала такий план: навчитися складати історії, як це робив Феноліо. Вона хотіла навчитися знаходити такі слова, які можна було б читати вголос матері, не потерпаючи, що з них хтось вийде і що той хтось дивитиметься на неї очима, сповненими туги за домівкою. Меґі поклала собі, що саме слова стануть її ремеслом. Як сказав одного разу Мо, писати книжки – це, крім усього іншого, ще й чародіяти.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу